2. Порядок подачі позовної заяви у цивільному процесі Франції, відкриття провадження у справі

Загальноприйняте поняття позову у Франції зводиться до того, що позов є законна правомочність, в силу якої посадові особи, громадяни можуть звертатися до суду, з тим щоб забезпечити дотримання закону або захист особистих чи майнових прав і інтересів громадян, юридичних осіб, професійних організацій та асоціацій.

Позов індивідуалізується елементами: предметом і під- ставами. Крім того, французьке законодавство до елемен- тів позову відносить наявність позивача і відповідача.

Предметом позову визнається матеріально-правова вимога позивача до відповідача чи спірне правовідношення і та дія, яку за проханням позивача повинен здійснити суд з метою захисту порушеного чи оспорюваного права. Таким чином, у поняття предмета позову включається і зміст позову, тобто прохання позивача до суду про певну форму захисту його права.

Підставами позову є юридичні факти, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У французькому цивільному процесі не допускається зміни ні підстав, ні предмета позову. При відмові у задоволенні позову позивач може пред'явити новий позов, висунувши нові підстави.

Розрізняються позови про присудження та про визнання. З деякими застереженнями виділяється і третій вид позовів — перетворювальні. Але більшої ваги надається класифікації позовів, виходячи з матеріально-правових характеристик. З цієї точки зору, по-перше, розглядаються речові, особисті і змішані позови; по-друге, позови про речі рухомі і нерухомі; по-третє, позови про захист володіння і про право власності. Ця класифікація має важливе практичне значення, бо враховує не тільки процесуальні особливості окремих категорій цивільних справ, а й їх підсудність.

У Франції можливе як об'єктивне, так і суб'єктивне об'єднання позовів. Для об'єктивного об'єднання вимагається, щоб позови були ідентичні за своєю природою.

Ст. 1346 ЦК Франції зобов'язує позивача, який має до відповідача ряд вимог, ще не виражених у письмовій формі, пред'явити їх усі одночасно, тому що надалі він не матиме права їх пред'явити. Це дає можливість уникнути великої кількості справ з незначними позовними вимогами (сумами) і не дати можливості обійти ст. 1345 ЦК Франції, згідно з якою не допускаються показання свідків, якщо пред'явлені вимоги у своїй сукупності перевищують встановлений розмір позовної суми.

Разом з тим можливе і роз'єднання об'єднаних позовів або відмова в їх об'єднанні. У цих випадках будуть діяти і відповідні правила підсудності. Особливо це стосується тих ситуацій, коли один з об'єднаних позовів потребує тривалого провадження, а другий — термінового.

З метою захисту проти позову відповідач може використати надані йому законом засоби захисту. Це —заперечення і відводи. Заперечення спрямовані на спростування пред'явленого позову. Є заперечення, які не стосуються суті справи, а мають лише формальний процесуальний характер. Такі заперечення вказують на процесуальні перешкоди, в силу яких провадження припиняється, і називаються відводами. Як загальне правило, відводи заявляються в самому початку процесу і вирішуються ухвалами суду, їм надається особливого значення. Цивільно-процесуальний кодекс (ст. 166—192) детально регулює п'ять груп цих процесуальних заперечень, перелік яких не є вичерпним.

До першої групи належить відвід, заявлений відповідачем, якщо позивач — іноземець і не подав забезпечення оплати судових витрат та відшкодування збитків відповідачеві на той випадок, якщо в задоволенні позову буде відмовлено.

Другим видом є відвід про непідсудність справи конкретному суду. До цієї ж групи відносяться ще два відводи: перший з посиланням на те, що тотожний позов знаходиться на розгляді в іншому суді, а другий — що в іншому суді знаходиться справа, яка пов'язана з даним провадженням

Третім видом є відводи, що мають на меті відстрочку розгляду справи. З них найважливішим є відвід, пов'язаний з притягненням до участі в справі на стороні відповідача гаранта. До четвертого виду належать відводи, які спрямовані на визнання тих чи інших процесуальних дій недійсними, якщо вони спричинили збитки стороні, яка заявила відвід. При задоволенні цього відводу його наслідком може бути втрата відповідною стороною своїх процесуальних прав. Наприклад, визнання недійсним факту подачі апеляційної скарги у зв'язку із закінченням строку на її подачу може взагалі позбавити сторону права на її подачу.

П'ятий вид відводів застосовується, коли потрібно витребувати документи, що знаходяться в розпорядженні іншої сторони.

Всі ці відводи мають на меті припинення позовного провадження, а не винесення судового рішення про відмову в задоволенні позову. Але є ще одна група відводів, яка має змішаний характер. Ці відводи не тимчасово перешкоджають розглядові справи, а взагалі виключають можливість пред'явлення позову: наявність рішення за тотожним позовом, пропуск строків позовної давності тощо.

Заявлення відводів потребує дотримання певної послідовності. Першим заявляється відвід про непредставлення іноземцем забезпечення в разі відмови його в позові, другим — про непідсудність справи даному суду. Всі інші відводи заявляються одночасно і жоден з них не може бути заявлений після того, як по одному з них була винесена судова ухвала.

До активних засобів захисту відповідача належить зустрічний позов. Його особливостями, по-перше, є те, що він пред'являється у процесі, який вже порушено, по-друге, сторони при цьому змінюють своє процесуальне становище. За своїм змістом це — самостійний позов, і його метою є досягнення процесуальної економії та уникнення винесення суперечливих рішень.

Питання зустрічного позову в цивільно-процесуальному законодавстві Франції не регулюється, але ця прогалина виправлена судовою практикою. На практиці розрізняються випадки, коли суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов і коли це питання ставиться на його розсуд. До першої групи належать зустрічні позови, які пред'являються в порядку судового заліку або як захист проти первісного позову, коли задоволення одного з них виключає задоволення іншого, або якщо предметом зустрічного позову є відшкодування збитків, спричинених первісним позовом. Другу групу складають зустрічні позови, які мають якийсь зв'язок з первісним.

Особливістю французької судової практики є те, що пред'явлення другого зустрічного позову проти зустрічного позову не допускається, крім випадку, коли в основі обох позовів лежать одні і ті ж правовідносини.

Існуюча у Франції адвокатська монополія визначає і деякі особливості порушення цивільної справи. Як правило, участь адвокатів у цивільних справах обов'язкова.

Цивільний процес у Франції починається з виклику відповідача до суду, який здійснює судовий виконавець. Усі вказані в законі реквізити повістки є обов'язковими. Порушення хоча б одного з них, якщо це одночасно порушує і права відповідача, являє собою підставу для визнання такої повістки недійсною.

Юридичні наслідки виклику відповідача до суду насамперед полягають у тому, що він перериває перебіг позовної давності. Крім того, з викликом до суду відповідача у позивача виникає право на одержання процентів, якщо предметом позову є стягнення певних грошових сум.

Виклик відповідача до суду — перша дія, яка відбувається в стадії порушення справи. Одержавши повістку, відповідач призначає свого судового повіреного (ст. 75 ЦПК), а останній повідомляє про своє призначення повіреного позивача. Призначення відповідачем судового повіреного і є тією дією, що свідчить про явку відповідача до суду і замінює його особисту явку.

З призначенням повіреного відповідача процес вважається порушеним, незважаючи на те що безпосереднього звернення сторін до суду ще не відбулося.

Відповідно до ст. 76 ЦПК після закінчення строку для явки відповідача до суду повірений позивача без посередньо звертається до канцелярії суду з проханням занести справу позивача в реєстр судових справ і викладає у своєму зверненні зміст позовних вимог. З внесенням справи в судовий реєстр вона вважається прийнятою до судового провадження.

Надалі виконуються процесуальні дії, які за своїм змістом є скоріше підготовчими до судового розгляду, але французьке законодавство включає їх до стадії порушення процесу. Ці дії полягають у тому, що після прийняття справи до свого провадження голова суду призначає одного з членів суду наглядати за рухом справи, який починається з того, що повірені обох сторін повинні ознайомити суд із своїми поясненнями в справі. З цією метою повірений позивача звертається до повіреного відповідача і запрошує його з'явитися до суду та представити свої пояснення. Повірений позивача, в свою чергу, представляє і свої пояснення, які обґрунтовують позовні вимоги. Після одержання запрошення повірений відповідача в передбачений законом строк подає пояснення, які він має право доповнювати і змінювати. Таке ж право визнається і за повіреним позивача.

Цей перший обмін процесуальними паперами має важливе процесуальне значення. Змістом даних паперів визначається, зокрема, підсудність і розмір позовних вимог. З моменту їх обміну відповідачеві забороняється заявляти відводи.

Після обміну процесуальними паперами відбувається попереднє судове засідання, яке визначає первісну готовність справи для винесення судового рішення. На цьому закінчується перша стадія цивільного процесу і провадження вступає у свою другу стадію — підготовку справи до судового розгляду.

При порушенні справи необхідно керуватися правилами, які визначають підсудність справи конкретному суду.

У Франції розрізняються два види підсудності: родова і територіальна.

Відповідно до родової підсудності певні категорії цивільних справ розглядаються трибуналами малої інстанції, трибуналами великої інстанції та спеціальними судами. Найбільш широкою родовою підсудністю наділені трибунали великої інстанції. Вони як суди першої інстанції вправі розглядати будь-які цивільні справи, за винятком тих, які входять у компетенцію спеціальних судів.

Родова підсудність є абсолютною і відносною. Абсолютну родову підсудність не можна змінювати, а відносна за певних умов підлягає зміні. Наприклад, справи про нерухомість — це абсолютна родова підсудність трибуналів великої інстанції. Справи про стягнення певних сум, які перевищують ліміт, установлений для розгляду таких справ трибуналами малої інстанції, можуть розглядатися цими судами, якщо відповідач не заперечує. За згодою відповідача трибуналами великої інстанції можуть розглядатися торговельні справи, які підсудні комерційному суду.

Загальне правило територіальної підсудності — пред'явлення позову за місцем знаходження відповідача. Винятком з нього є те, що деякі справи можуть розглядатися тільки у певному суді.

Регулюється французьким законодавством і альтернативна підсудність. Наприклад, пред'явлення позовів до юридичних осіб, які мають розгалужену систему своєї діяльності, можливе за місцем знаходження не тільки центрального органу їх правління, а й їхніх відділів. Всі спори, що виникають у питаннях підсудності, розглядаються вищестоящими судовими інстанціями, які є вищими відносно до судів, між якими виник спір про підсудність.