Тема 15. Доказове право в цивільному процесі України, Франції, Англії, сша План

1. Докази у цивільному процесі України.

2. Докази у цивільному процесі Франції.

3. Докази у цивільному процесі Англії.

4. Докази у цивільному процесі США.

1. Докази у цивільному процесі України

Основним способом пізнання фактичних обставин справи, які підтверджують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування.

Для правильного вирішення цивільної справи необхідно встановити:

- чи дійсно існують затверджувані стороною факти і чи є вони юридичними, які маються тому докази і чи можна їх визнати судовими;

- чи випливає вимога, заявлена стороною, з цих юридичних фактів, і який дійсний характер спірних правовідносин;

- чи є відповідач, зазначений позивачем, суб'єктом, зобов'язаним відповідати за даним позовом;

- нарешті, чи дійсно існує у позивача суб'єктивне право, і чи підлягає воно захисту

Без відповідей на поставлені питання неможливо вирішити справу по суті, неможливо досягти мети цивільного процесу.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції у доказуванні різні. Крім того, правильна оцінка фактів і рішення по справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, а й інших осіб, які беруть участь у справі. Інший підхід веде до недооцінювання ролі осіб, які беруть участь у справі, в процесі формування у суддів правильних висновків про правову кваліфікації фактів і по суті справи.

Встановлення дійсних фактичних обставин справи - це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність всіх інших суб'єктів доказування.

Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що включає діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, представників.

У судовому доказуванні органічно поєднуються дві рівноцінні сторони - розумова і практична. Розумова (логічна) сторона доказування підпорядкована законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії по доказуванню, підпорядковані приписам правових норм і засновані на них. Норми права наказують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був істинним. У свою чергу, законодавство не може суперечити законам і правилам пізнання і логіки.

Таким чином, цивільне процесуальне доказування - це мисленно-процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істини по конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Структура цивільного процесуального доказування складається з таких елементів: суб'єкти, об'єкти та зміст діяльності. Зміст діяльності складається із способів і стадій.

Суб'єктами судового доказування в цивільному процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову і процесуально-правову зацікавленість у результаті справи, і які у відповідності зі своїми процесуальними правами та обов'язками здійснюють дії, що мають значення для вирішення цивільної справи.

Доказова діяльність кожного із суб'єктів доказування має значну специфіку, що відображає відмінності в характері їх зацікавленості у вирішенні справи, цілях участі в процесі та виконуваних процесуальних функціях, процесуальному статусі.

Основний суб'єкт доказування в цивільному процесі - суд першої інстанції. Суд вирішує всі питання, що виникають у ході судового доказування, безпосередньо досліджує докази, представлені іншими суб'єктами доказування, перевіряє істинність даних, наданих в якості доказів, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всі інші суб'єкти доказування зобов'язані доказати в судовому засіданні ті факти, на які вони посилаються, відстоюючи свої або доручені їхньому захисту інтереси.

Об'єктами доказування є факти, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи або вчинення окремої процесуальної дії. Дані факти повинні мати такі ознаки, як визначеність і істотне значення для справи, що розглядається.

Об'єкт доказування по справі в цілому являє собою предмет доказування. Як правило, нормативним джерелом визначення предмета доказування є норми матеріального права. Предмет доказування визначається судом. Особи, які беруть участь у справі, виконуючи покладений на них обов'язок доказування, в сукупності доводять обставини, включені до предмету доказування.

Метою судового доказування по цивільній справі є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну та припинення спірної правовідносини між сторонами, і інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого - відбивається і подальша поведінка як план діяльності, передбачення результату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.

Представляє науковий і практичний інтерес визначення етапів (стадій) доказування в цивільному процесі.

Більшість учених схиляються до того, що доказування складається з:

1) визначення предмета доказування у справі, тобто визначення кола фактів, що мають значення для правильного вирішення справи;

2) збирання доказів, тобто процесуальні дії з виявлення, витребування та подання доказів.

За загальним правилом ініціатива в наповненні справи доказами завжди повинна виходити від зацікавленої особи. Суд за своєю ініціативою доказів не збирає.

У випадку, коли в отриманні доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК);

3) дослідження, перевірки доказів. Згідно зі ст. 179 ЦПК для встановлення у судовому засіданні фактів, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів;

4) оцінки доказів. У відповідності зі ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.

На нашу думку, етапи (стадії) судового доказування можна також згрупувати згідно із стадіями цивільного процесу:

1) доказування при підготовці справи;

2) дослідження доказів у суді;

3) остаточний висновок для винесення рішення по справі, укладання мирової угоди, відмови від позову, визнання позову.

Такий підхід до стадій цивільного процесуального доказування підкреслює завершений характер оцінки досліджених доказів та участь в процесі доказування всіх суб'єктів, а не лише суду.

Важливим аспектом доказування є його здійснення в процесуальній формі, властивій для всього цивільного судочинства. Можна виділити наступні риси процесуальної форми доказування: 1) законодавча урегульованість процесу доказування. Як послідовність дій з доказування, так і їх зміст детально регламентуються нормами права; 2) універсальність процесуальної форми доказування; 3) імперативність процесуальної форми доказування; 4) підпорядкованість доказування принципам цивільного процесу.

Нормативне регулювання доказування в цивільному процесі підпорядковане його меті, завданням і принципам. У зв'язку з цим представляється доцільним виділити принципи судового доказування в системі принципів цивільного процесуального права. Здається, що необхідність виділення принципів на рівні інституту права існує, особливо наочно вона проявляється у співвідношенні міжгалузевих інститутів. Це дозволяє більш точно визначити внутрішній зміст самого міжгалузевого інституту, виділити взаємозв'язок його норм, а також забезпечити більш правильне розуміння цілей і завдань, що стоять перед самим інститутом.

Слід зазначити, що галузеві принципи цивільного процесуального права значимі для всіх інститутів названої галузі, разом з тим, судове доказування має власні принципи, що деталізують та доповнюють галузеві засади.

До принципів судового доказування можна віднести наступні: 1) обов'язковість доказування (всі обставини справи підлягають доказуванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); 2) належність доказів; 3) допустимість доказів; 4) вільна оцінка доказів.

Принципи судового доказування єдині, але в той же час вони мають конкретний зміст і прояв у цивільному судочинстві.

Правильне вирішення справи по суті, захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб можливі лише за умови, що суд вірно визначить коло фактів, які повинні бути доказані в процесі судового розгляду. Факти, які повинні бути встановлені по справі, утворюють предмет доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У науці цивільного процесуального права питання про склад фактів, що входять до предмету доказування, вирішується неоднозначно. Можна виділити два основних підходи до визначення предмета доказування, які відповідають його розумінню у вузькому і широкому значенні.

У вузькому сенсі предмет доказування визначається як сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, тобто фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Даний склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

У широкому сенсі предмет доказування включає не тільки юридичні факти, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, але й інші обставини, без встановлення яких неможливе правильне вирішення справи і виконання судом інших завдань цивільного судочинства.

До предмета доказування в широкому сенсі можна віднести наступні групи фактів: 1) юридичні факти матеріально-правового характеру; 2) доказові факти; 3) юридичні факти процесуально-правового характеру (визначають наявність у особи права на пред'явлення позову і вчинення інших процесуальних дій); 4) факти, що сприяють правильній оцінці доказів (наприклад, факт фальшивості письмового доказу); 5) факти, встановлення яких необхідно суду для виконання попереджувальних і виховних завдань цивільного судочинства; 6) факти легітимації, і т.д.

На нашу думку, широке розуміння предмета доказування призводить до розхолащування правил розподілу обов'язків з доказування. Доцільно включати в предмет доказування юридичні факти виключно матеріально-правового характеру і факти процесуального характеру. Такий склад предмета доказування сприяє зосередженню уваги суду на тому фактичному складі, без якого неможливо правильно вирішити цивільну справу.

Факти матеріально-правового характеру вказані в нормі матеріального права, що імовірно підлягає застосуванню у справі. Отримання достовірного знання про обставини, що складають матеріальний предмет доказування, обумовлює вирішення конкретної цивільної справи по суті.

Факти процесуального характеру - це факти, з якими ЦПК пов'язує виникнення, зміну або припинення процесуальних відносин. Достатнє знання про обставини, що складають процесуальний предмет доказування, забезпечує вирішення численних процесуальних питань, пов'язаних з відкриттям провадження у справі, його зупиненням і припиненням, а також реалізацією процесуальних прав осіб, що беруть участь у справі, і тим самим забезпечує правильне вирішення цивільної справи.

Таким чином, предмет доказування – це сукупність фактів матеріально-правового і процесуального характеру, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та підлягають доказуванню для вирішення цивільної справи по суті.

Відповідно до ст. ст. 57-66 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.