Комунікативна структура речення

У зв'язку з розрізненням трьох аспектів синтаксису постає проблема співвідношення речення й висловлення. Речення в комунікативному плані є висловлен­ням і вирізняється тим, що воно спрямоване у сферу мовлення. Комунікативну структуру речення-висловлення визначає мов­леннєва ситуація і зумовлене цією ситуацією комунікативне завдання.

Комунікативна організація речення ґрунтується на комунікативно орієнтованих категоріях. Ці категорії перетворюють формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну структури речення як спрямовані у сферу мови величини на одиницю мовлення - речення-висловлення. Комунікативна категорія ре­чення являє собою різновид синтаксичних реченнєвих категорій, який відбиває комунікативну організацію речення-висловлення і вказує на актуалізований з позиції мовця стосунок його (речення) змісту до дійсності, мету комунікативного акту та способи змістового членування, яких зазнає речення-висловлення у процесі його формування.

Комунікативно орієнтовані категорії речення становлять сукупність, до якої входять такі категорійні величини: 1) предикативність як комунікативна надкатегорія з підпорядкованими їй підкатегоріями часу, модальності та персональності; 2) надкате­горія комунікативної настанови з підкатегоріями розповідності, питальності, спонукальності, бажальності й ірреальної умови; 3) категорія актуального членування речення. Підкатегоріям предикативності та підкатегоріям настанови і категорії акту­ального членування речення притаманний подальший грамемний розподіл. Підкатегорія часу складаєгься з грамеми теперішнього часу, грамеми минулого часу і грамеми майбутнього часу; підкатегорія модальності - з грамеми реальності, грамеми ірреальнотсі і грамеми потенційності; підкатегорія персональності - з грамеми мовця, грамеми адресата мовлення і грамеми не-учасника комунікації, підкатегорія розповідності - з грамеми реальної розповідності і грамеми потенційної розповід­ності, підкатегорія питальності - з грамеми загальної питаль­ності і грамеми часткової питальності, підкатегорія спонукальності - з грамеми категоричної спонукальності і грамеми бажальної спонукальності; підкатегорія бажальності - з грамеми внутрішньої бажальності і грамеми зовнішньої бажальності; підкатегорія ірреальної умови - з грамеми розгорнутої ірреальної умови і грамеми згорнутої ірреальної умови; категорія актуального членування речення - з грамеми теми і грамеми реми.

Характерну ознаку комунікативно орієнтованих реченнєвих категорій становить їхній ступінь мовленнєвої спрямованості. У цьому плані полярними виступають надкатегорія предикативнос­ті, яка за допомогою синтетично-морфологічних і службово- аналітичних засобів репрезентує об'єктивно-змістову сферу речення, і категорія актуального членування, що є виразником суб'єктивно-змістової сфери речення-висловлення і реалізована за допомогою фразової інтонації, порядку слів і (рідше) служ­бових елементів-часток. Тому актуальне членування речення належить до найпоказовіших з-поміж комунікативно орієнтова­них реченнєвих категорій і відображає найістотніші психологічні закономірності взаємозв'язку мовлення й мислення.

Предикативність як комунікативна надкатегорія

Два різновиди реченнєвої предикативності: 1) предика­тивність як комплексну комунікативну категорію, надкатегорію, яка виражає відношення повідомлюваного в реченні до дійсності, формує речення як комунікативну одиницю і складається з трьох підкатегорій (синтаксичного часу, модальності і персональності); 2) предикативність (або предикативний зв'язок) як формально-синтаксичну категорію, що стосується тільки двоскладного простого речення з виділюваними в ньому двома головними членами речення - підметом та присудком і вказує на синтаксичний зв'язок (взаємозв'язок, двобічний зв'язок) між підметом і присудком.

Предикативність - комплексна синтаксична реченнєва категорія, комунікативна надкатегорія, комплексність якої зумовлена трьома підкатегорійними складниками - підкатегорією часу, підкатегорією модальності і підкатегорією персональності. Підкатегорії часу й персональності, актуалізаційні за своєю природою, окреслюють події і явища відповідно щодо їхнього часового перебігу і щодо суб'єкта дії, процесу, стану з погляду мовця. Підкатегорія модальності вказує на інтерпретований мовцем стосунок змісту речення до дійсності, пов'язаний із витлумаченням повідомлюваного як реального, потенційного або ірреального. Підкатегорії надкатегорії предикативності охоплю­ють відповідну кількість грамем - найменших категорійних величин.

На комунікативній надкатегорій предикативності грунтуєть­ся кожне речення. Саме ця надкатегорія структурує функціо­нальну специфіку речення як основної синтаксичної одиниці, протиставляючи його іншим синтаксичним одиницям (мінімаль­ній синтаксичній одиниці як формально-синтаксичному членові речення і як семантико-синтаксичному компонентові речення - синтаксемі, словосполученню тощо). Носієм предикативності у двоскладному простому реченні виступає присудок, а в односкладному простому реченні - його головний член. Отже, комунікативна надкатегорія предикативності становить одну з визначальних функціональних та обов'язкових характеристик речення.

Підкатегорія часу

Часові синтаксичні значення у граматичній системі утворюють взаємозумовлювані грамеми означеності та неозначеності, що відображають розмежування часу як на лінійній осі речення, так і поза нею, у сфері номінації "дійсності", яка вимагає виокремлення у просторі - часі фрагментів цієї дійсності.

Значення часу охоплює морфологічну парадигму дієслова, і це дало підставу О. В. Бондаркові вважати, "що глобальне "переключення" морфологічних категорій у синтаксичні не уявляється закономірним", оскільки з'являється "небезпека змішування часу (відповідно способу, особи) морфологічного і синтаксичного". На його думку, виникає небезпека невиправда­ної гіперболізації сфери синтаксису. Застосувати тут доцільно, як вважає лінгвіст, коли йдеться про функції, що передають віднесеність змісту речення до дійсності з боку мовця,- не поняття синтаксичної категорії (способу, часу, особи), а функціонально-семантичних категорій - таких, як модальність, темпоральність, персонаньність.

Морфологічні категорії завжди мають відповідний стосунок до синтаксичного ладу, а кожна морфологічна структура має свою синтаксичну перспективу.