Форма зв’язку – незалежна координація.
Категорія подвійного синтаксичного зв'язку
Як і категорія недиференційованого синтаксичного зв'язку, категорія подвійного синтаксичного зв'язку входить до периферії системи синтаксичних зв'язків. Категорія подвійного синтаксичного зв'язку - вторинне формально-синтаксичне утворення, структуроване внаслідок об'єднання двох вихідних синтаксичних зв'язків. Вона охоплює дві грамеми: грамему подвійного предикативного зв'язку і грамему подвійного (підрядного і вторинного предикативного) зв'язку.
Грамема подвійного предикативного зв'язку позначає предикативний зв'язок між подвійним присудком, який складається з повнозначного дієслова і другого компонента прикметникового різновиду, і підметом, що перебуває з двома компонентами подвійного присудка в подвійному зв'язку. Отже, перший компонент подвійного присудка - це здебільшого повнозначне дієслово зі значенням дії або процесу, а другий - прикметникове чи дієприкметникове слово. Найбільшою мірою увиразнено присудковість у першому (дієслівному) компоненті, з яким пов'язане експліцитне вираження граматичних категорій часу, способу й особи (у формах минулого часу й умовного способу - також категорії роду), напр.: Сава Андрійович стоїть засмучений (О. Довженко); Він повернувся того вечора з роботи невеселий (Гр. Тютюнник); Вона завжди йшла повз нього ледве жива і не сміла повести навіть бровою в його бік (В. Симоненко); Зупинилися (вони) захекані і мокрі, щасливі... (В. Симоненко).
Грамема подвійного (підрядного і вторинного предикативного) зв'язку вказує на подвійний зв'язок іменникового (особового займенникового) компонента, який перебуває у валентно зумовленому підрядному зв'язку з дієсловом-присудком, з одного боку, і у вторинному предикативному зв'язку із вторинним присудком - прикметником чи дієприкметником, виконуючи щодо первинного присудка й первинного підмета в реченні роль вторинного підмета - з другого. Напр.: Ониська часто хотіла побачити його сивим і вусатим (В. Симоненко).
Дві грамеми категорії подвійного синтаксичного зв'язку відбивають процеси об'єднання двох або більше вихідних простих елементарних речень в одне просте неелементарне (ускладнене).
Категорія присудка
Присудок у реченні виявляє формально-граматичні категорійні ознаки і має набір відповідних варіативних форм вираження. Інваріантною формою присудка є особова форма дієслова, яка виражає семантику предиката і водночас реалізує зміст присудковості. На глибинному рівні присудковість співвіднесена з предикативністю (у традиційному тлумаченні), оскільки дієслово виступає основним визначником семантики базової категорії предикативності.
Присудковість - це властивість двоскладного речення представляти домінанту формальних засобів у позиційній його структурі на грунті граматичних категорій (особи, часу, способу), які дають змогу регулювати інші категорійні значення в реченні. Присудковість - формалізована реченнєва категорія.
Присудок виступає сполучною ланкою у структурі відношень між підметом, з одного боку, і придієслівним валентним елементом (додатком і обставиною), з другого. Підмет виступає першою іменною групою в реченні (структура мови) і залежно від позиції в мовленні стосовно дієслова-присудка: Плаче дитина; День похмурий. Називний підмета ідеально виокремлює присудок, і таким чином здійснюється взаємодія й передбачуваність формально орієнтованих категорій підмета і присудка. Категорійна функція присудка зумовлює й інші його функції в реченні. Зокрема, через присудок реалізується зв'язок суб'єкта-підмета з додатком або обставиною. Ці компоненти віддалені від підмета на лінійній синтагматичній осі речення та залежать від граматичних властивостей присудка. Це підтверджується граматично відсутнім показником зв'язку між підметом і додатком-обставиною, тоді як граматична їхня залежність від присудка є цілком очевидною.
Категорія присудка - центральна, пов'язана з членами речення формально-синтаксична категорія, що стосується головного члена речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, перебуває з підметом у предикативному зв'язку (взаємозв'язку, двобічному зв'язку), поєднується з підметом формою координації, виражає реченнєві категорії часу й модальності і має спеціалізовану морфологічну форму вираження - особові форми дієслова. Вона взаємодіє з формально-синтаксичною категорією підмета й обов'язково передбачає її, напр.: Віктор прийшов у суботу (В. Симоненко); Летить комета. Бавиться дитя (Л. Костенко).
Присудок як реченнєва категорія здійснює модально-часову функцію. Вона полягає в тому, що дієслівні форми репрезентують граматичні категорії способу та часу.
Темпорально-модальна функція у чистому вияві можлива в тому разі, коли значеннєва функція присудка абсолютно послаблена, наприклад, у власне зв'язці "бути", тобто предикативну ознаку не виражає дієслово, а вторинні форми, саме ж дієслово виступає службовим показником категорій часу та способу. Утрата дієсловом предикативної ознаки не нівелює двоскладну структуру речення, а переводить таку ознаку в іменні форми, одночасно перетворюючи вихідне повнозначне дієслово на напівповнозначне чи власне зв'язку, яким властиві формально-граматичні значення особи, числа, часу та способу, що релятивізують зв'язок граматичного підмета з іменною предикативною ознакою. Редукція ж категорії підмета перетворює двоскладну структуру на односкладну (Море шумить - Шумить). Локалізатор (На морі шумить) не виражає значення власне суб'єктності та не реалізує категорійного значення підмета.
Як власне формально-граматична категорія присудок моделює типово двоскладну структуру і є визначальною величиною для її утворення. Проте двоскладність речення зумовлена обов'язковою позицією першого актанта, що звичайно передає семантику суб'єкта і є спеціалізованою формою, спроможною вступати в предикативний зв'язок із формою присудка.
Категорію присудка найбільшою мірою репрезентує грамема простого присудка, функції якого виконує особова дієслівна форма: На міднім небі вечір почорнів (М. Вінграновський); Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну (Т. Шевченко). Іноді такий присудок може мати ускладнювальні компоненти, зокрема частки типу було, як, напр.: - Ви, діточки, не скучайте за братиком, - почала було мати... (Марко Вовчок); Дивлюсь, цар підходить до найстаршого ... та в пику його як затопить (Т. Шевченко).
Грамеми складеного присудка поширюються на форми іменного складеного та дієслівного складеного присудків. Складений дієслівний має структуру, в яку входять фазові (починати, братися, припиняти, продовжувати, закінчувати, кінчати і под.), модальні (могти, сміти, мусити та ін.) модифікатори або прикметники модальної семантики (повинен, ладен, здатний тощо) і інфінітив. Я встигну долюбить. Поклясти встигну я... (М. Вінграновський); Що може душу сколихнуть рабу (Л. Костенко); Досвідчений розвідник ніколи не повинен випробовувати судьбу (М. Стельмах). Така складна структура може ускладнюватися за рахунок поєднання фазових, модальних значень, пор.: Я повинен почати розповідати... (М. Стельмах). Функцію модальних модифікаторів виконують усталені сполуки мати право, мати змогу, мати намір, у змозі, не в змозі, не в силі або іменники майстер, мастак, напр.: Ми нічого спинити не в силі (В. Сосюра); ...ніби ти [Соловей] співать мастак великий (Л. Глібов). Складений іменний присудок за морфологічною природою розмаїтіший порівняно з дієслівним складеним. Тут треба розрізняти насамперед спеціалізовані, власне-присудкові іменні форми (називний, орудний, знахідний без прийменника, знахідний із прийменником за), напр.: Дід був людина проста й малописьменна (О. Довженко); Ти - пунктир смертей душі живої (В. Стус); Восени Віталик буде студентом (О. Гончар); М'який ліризм становить особливу рису байок Глібова (М. Рильський); Ясько за пастуха був саме того літа... (М. Рильський); Всі знайомі, всі рідні. Місто мале (Є. Плужник). Вони реалізують присудкову функцію завдяки зв'язці, що з'єднує підмет і присудкове слово в іменній формі. До невласне- присудкових, неспеціалізованих іменних форм належать усі інші відмінкові і прийменниково-відмінкові форми з дієсловом- зв'язкою бути або невласне зв'язками стати, виявлятися, лишатися, робитися, називатися тощо, напр.: ...балакучий Арсен був їй більше до вподоби (Є. Гуцало); Я ж іще при здоров'ї (Є. Гуцало)
Ускладнений складений присудок: має понад два компоненти. Такий присудок у науковій літературі кваліфікують як "складений ускладнений", "тричленний", "багатоелементний". Особливістю такого присудка є комплексна структура, в яку може входити: 1) допоміжне дієслово + дієслово-зв'язка + іменна частина (має бути володарем), напр.: Поет не може бути власністю (Л. Костенко); 2) допоміжне дієслово + інфінітив (перший) + інфінітив (другий) (хотів перестати плакати), напр.: Павлуша не хотів перестати думати про своє (А. Головко); 3) дієслівна зв'язка + модальне допоміжне слово + інфінітив (був змушений піти), напр.: Під натиском Багратіонових вояків лави противника змушені були відступити (П. Кочура).
У сучасній українській мові вирізнено подвійний присудок, що має дієслівну та іменну частини. Дієслівна позначає рух або тимчасовий стан чи перехід з одного стану в інший, напр.: Сагайда якусь мить стояв приголомшений і засліплений блиском вранішньої природи (О. Гончар); Вродливою росла дівчина (1. Нечуй-Левицький); Якось надвечір прийшли вони до куреня обмундировані, вмиті, пострижені (Г. Тютюнник).
Присудок є головним членом двоскладного речення, який вказує на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває у двобічному зв’язку з підметом і виражається спеціалізованими для присудкової функції дієслівними формами. Диференційні семантичні і формальні ознаки присудка (за І.Р.Вихованцем):
входить у його структурну схему речення як його головний член;
дає модально-часову характеристику носія предикативної ознаки;
у типових випадках співвідноситься з ремою при актуальному членуванні речення;
співвідноситься з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення;
виражається спеціалізованою формою – часо-способовими дієслівними формами;
перебуває у двобічному предикативному зв’язку з підметом; форма – координація;
займає типову позицію після підмета.
Уся сукупність присудкових форм відповідно до їх частиномовної приналежності об’єднана в три типи – дієслівний, іменний і прислівниковий. Морфологічна диференціація присудка зазнає більшої конкретизації в морфолого-синтаксичному плані, у поділі присудка залежно від способу вираження модально-часового значення на простий, складений і подвійний (складний).
Категорія підмета
При дослідженні умов формування речення як предикативної одиниці питання мінімуму конструктивних елементів, які уможливлюють граматичне вираження предикативних категорій, є досить проблематичним. Ряд лінгвістів зараховує до числа таких обов'язкових елементів обидва головні члени. Тоді предикативність як реченнєву категорію виявляємо у зв'язку підмета і присудка, що є мінімальною базою формування речення. У випадках відсутності підмета у деяких типах речень, де поняття зв'язку втрачається, його домислюють через дієслівну особову форму і якоюсь мірою компенсують поняття предикативного відношення між головними членами. Речення екзистенційного типу співвідносять, звичайно, з підметом як узагальненим значенням існування предмета, тоді другою величиною виступає вербально не представлене поняття буття, а це й структурує предикативне відношення, хоча й виводить проекцію предикативного зв'язку за рамки речення. Не випадково велика кількість лінгвістичних студій, присвячених поняттю предикативності як предикативного відношення, написані на матеріалі романо-германських мов, де важливу роль у побудові речення відіграє так званий формальний підмет.
Підмет є головним членом двоскладного речення, який указує на носія предикативної ознаки. І.Р.Вихованець виділяє такі формальні і семантичні його ознаки:
входить у структурну схему речення як його головний член;
позначає носія предикативної ознаки;
у типових випадках співвідносний з темою при актуальному членуванні;
співвіднесений із суб’єктною позицією семантико-синтаксичної структури речення;
виражений спеціалізованою формою Н.в. іменника;
перебуває у предикативному зв’язку з присудком, поєднується з ним формою координації;
займає типову позицію перед присудком.
За формальною ознакою підмета морфолого-синтаксичного характеру – спосіб вираження – підмет буває простий і складений.
Визначення предикативності як комплексної граматичної категорії, що поєднує категорійні значення модальності, часу й особи (В. В. Виноградов) або лише модальності й часу (Н. Ю. Шведова), зумовило неоднозначне пояснення ролі підмета й присудка у структурі речення.
Підмет як головний член набуває статусу структурно необхідного елемента в реченні на грунті його відносно незалежної форми, в той же час присудок виявляє структурну необхідність на основі того, що він, будучи формально залежним від форми підмета (наз. відм.), виявляє предикативні категорії, вимагає позиції підмета і в цьому аспекті є визначальним для речення головним членом. Така суперечність рангової залежності-незалежності і кваліфікація головних членів, а також наявність безпідметових (але не безсуб'єктних) конструкцій у мовному функціонуванні, де подібна до присудкової форма самостійно (без підмета) репрезентує предикативні категорії, наштовхнули багатьох лінгвістів на думку, що підмет у реченні відіграє другорядну роль. Пропонуючи розглядати структуру речення на грунті валентних властивостей дієслова-присудка, Л. Теньєр визначає його вершинним у структурі, відводячи підметові роль першого актанта, яка майже не відрізняється від інших акгантів. Л. Теньєр підкреслює, що традиційне семантичне розрізнення "підмет - додаток" за умови структурного аналізу знімається й перетворюється на просте розмежування між першим і другим учасником. Підмет, доповнюючи дієслово, втрачає головну позицію й організуючу силу та виступає одним із видів додатка.
У зв'язку з сучасним переглядом теорії членів речення необхідність визначення підмета головним членом речення також піддається сумніву на тій підставі, що велика кількість речень непідметового типу передає структуру двочленного висловлення. Так, у Гр.-70 автори вводять компромісне понятгя двокомпонентного речення серед, через що предикативну ознаку та її носія розглядають у межах одного складу. Наявність у реченнєвій дійсності речень із непрямим відмінком суб'єкта зумовила визначення таких конструкцій, як двокомпонентних непідметово-присудкового характеру. Водночас пропагують ідею про підмет у формі непрямого відмінка у зв'язку з універсалізацією дієслівно-іменної моделі як класичного речення, а також посиленим зацікавленням співвідношенням граматики і семантики.
З появою функціональних граматик на арені лінгвістичної теорії з'являється ідея про члени речення як компоненти-маски, синтаксичні псевдоніми морфологічних характеристик компонентів речення, які "режисери синтаксичного аналізу прагнуть прикласти (чи не підійдуть?) до інших морфологічних форм, що вступають на синтаксичну сцену, як тільки у їхній ролі виявиться дещо спільне з роллю перших". У такому аспекті "порушниками синтаксичного спокою" щодо підмета як головного члена речення виявилися і конструкції з іменним предикативним, напр.: І найвища, по-моєму, краса - краса вірності (О. Гончар); Посмішки, цвітіння людських облич - червоні троянди пристрасті, білий гнів ломикаменю, колюча шипшина зневаги, сині іриси втоми... (Л. Костенко). Зміна словопорядку в таких реченнях якоюсь мірою робить нечітким статус підмета і присудка, пор.: Краса вірності - найвища, по- моєму, краса; Червоні троянди пристрасті - посмішки, цвітіння людських облич. Відсутність кореляції також не створює однозначного визначення підмета і присудка, напр.: Століття - лише на розгін (Л. Костенко). У сучасних мовах спостерігаємо явище нейтралізації семантики дієслова-присудка, коли семантику присудковості передають іменні форми. Бездієслівні та номінативні речення у синтаксичному ладі багатьох мов досить поширені.
Підмет - формально орієнтована категорія речення двоскладного типу. За ознакою центральної реченнєвої величини ідея підмета історично пов'язана зі значенням діяча, оскільки дія, яку передає структура присудка, навіть у нинішніх нуль-валентних (одновалентних) дієсловах, генетично пов'язується з діючою особою (небесними силами). У реченнях непідметового складу (Світає; Вечоріє; Дніє; Морозить) мотивація стану зумовлена співвіднесеністю з двочленною побудовою думки. Однак суб'єкт, позицію якого відкривають семантично одновалентні дієслова, лексично нейтралізований.
Підмет як категорія формально-граматичної площини речення виявляє себе лише у предикативному зв'язку з іншим головним членом - присудком. Така взаємодія двох ядерних компонентів на формальному рівні відношень покликана відтворити екзистенційно-субстанційну властивість речення, яка полягає в тому, що "в кожному висловленні ми говоримо, що щось існує, у кожному питанні ми питаємо, чи існує щось, або що існує, або як існує, у кожному волевияві ми наказуємо, просимо, бажаємо, щоб щось існувало" (Брюкер Н.). А. П. Загнітко: "віртуально-концептуальна двокомпонентність реченнєвої структури ні в якому разі не відображає її формально-граматичну двосклад ність, оскільки віртуально-концептуальна двокомпонентність репрезентує особливості валентної рамки речення і статус у ній тих чи тих компонентів, а формально-граматична двоскладність спрямована у реалізацію граматичної основи речення та напрями вираження взаємозалежної координації".
Категорія підмета є формальним корелятом семантичної категорії суб'єкта. Вона є формально-синтаксичною категорією, що стосується головного члена речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально-часовою ознакою і виражений у типових виявах спеціалізованою відмінковою формою - називним відмінком власне іменника або займенникового іменника.
Категорія підмета вирізняється сукупністю грамем, до якої входить грамема простого іменникового підмета, грамема складеного кількісно-іменникового підмета, грамема складеного іменникового асоціативного підмета, грамема транспонованого підмета, грамема нульового підмета і грамема вторинного підмета.
Грамема простого іменникового підмета - визначальна підметова грамема, що позначає головний член речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально-часовою ознакою і в типових випадках виражений спеціалізованою відмінковою формою - називним відмінком власне іменника або займенникового іменника, напр.: Малина спіє... (Л. Костенко); Люди прекрасні (В. Симоненко); Я добровільно став на це каміння люте... (Д. Павличко). Грамему простого іменникового підмета може виражати й іменниковий кличний відмінок: Поете, слухай голос життя людського... (М. Рильський); Помолись за мене Богу, мій ти синку (Т. Шевченко); Не плачте, Ярославно... (Д. Павличко).
Грамема складеного кількісно-іменникового підмета позначає головний член речення, який входить до структурної схеми простого двослкадного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально-часовою ознакою і виражений іменником у називному або родовому відмінку та числівником у називному відмінку, напр.: Три дівчини, студентки-агрономи Йшли взимку по доріжі]і лісовій (М. Рильський); П'ять ораторів зміняється за хвилину... (О. Довженко).
Грамема складеного іменникового асоціативного підмета вказує на головний член речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально-часовою ознакою і виражений сполукою власне іменника або займенникового іменника в називному відмінку із власне іменником чи займенниковим іменником в орудному відмінку з прийменником з, напр.: Серпень з вереснем стискають один одному правиці (М. Рильський).
Грамема транспонованого підмета стосується головного члена речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально-часовою ознакою і виражений неіменниковими формами, які набули синтаксичної субстантивації і заступають у позиції підмета" спеціалізований підметовий відмінок іменника, напр.: Визволені не можуть забути своїх визволителів... (О. Гончар); Сьома всміхнулась крізь сльози і мовила щиро... (Леся Українка); Першою думкою в Остапа було тікати (М. Коцюбинський); І кожне "ні" - вогненне чує "так"... (М. Рильський).
Грамема нульового підмета позначає головний член речення, який входить до структурної схеми простого двоскладного речення, поєднується з присудком предикативним зв'язком та його формою координації, зумовлений присудковою модально- часовою ознакою, має нульове вираження і виступає в означено- особових, неозначено-особових і узагальнено-особових реченнях, напр.: Терплю і мовчки прокладаю шлях (Л. Костенко);Мрієм про дні прийдешні (Д. Павличко); Забули пісню (Д. Пав- личко); Чорну душу милом не відмиєш (Нар. тв.).
Грамема вторинного підмета вказує на підмет, який не досяг граматичного статусу основного підмета простого двоскладного речення, поєднується з вторинним присудком вторинним предикативним зв'язком та його формою неповної транспозиційної синтаксичної координації і виражений власне іменником чи займенниковим іменником у знахідному відмінку, напр.: Ми зустріли батька втомленим (втомленого).
Категорія головного члена односкладного простого речення
Загальна традиційно вербальна класифікація односкладних речень потребує своєрідної корекції. Суть її полягає в тому, що частину так званих односкладних речень (означено-, неозначено-, узагальнено-особових) можна розглядати серед модифікацій двоскладних як речення з лексично не вираженим займенниково-іменниковим простим підметом і лексично вираженим присудком. В основі таких реченнєвотвірних моделей лежить віртуально-концептуальна двоскладність, що передбачає субстанційно-екзистенційну валентність, член якої (субстанційний) виражається синтезовано у формі присудка: Україно! Плачу слізьми над тобою, Недоле моя! ... Що вдію для тебе сією тяжкою журбою? (Леся Українка); Страждаю, мучусь, і живу, і гину. Благословляю біль твоїх тенет. Цю грудочку тепла - у Всесвіті - людину! І всесвіт цей - акваріум планет (Л. Костенко); Переживу. Перечорнію. Перекигичу. Пропаду. Зате - нічого. Все. Німію. Байдужість в голови кладу (М. Вінграновський);Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, Неукрите, Голоднеє. І оживу... (Т. Шевченко); Отак, сину, Помолившись богу, Осідлаєм буланого Та гайда в дорогу! (Т. Шевченко); Полетімо! Полетіли й летячи співали (Т. Шевченко); Живу, як той гірський потік (Д. Павличко); Цілую руки... (В. Симоненко); Будь ласка, покиньте кімнату (М. Хвильовий); О! Бачиш - слід і другий (М. Рильський).
Твердження О. О. Шахматова про те, що в односкладних реченнях яскраво не виражені ні підмет, ні присудок і вони позбавлені чіткого членування на дві групи членів речення, видається суперечливим, бо не стосується усієї сукупності односкладних утворень. До того ж лінгвіст зазначає, що "головний член односкладного речення може бути ототожнений формально або з підметом, або з присудком, причому", звичайно, не слід забувати, що такий "присудок відрізняється від присудка двоскладного речення тим, що викликає уяву і про предикат, і про суб'єкт, а присудок двоскладного речення стосується тільки суб'єкта", не вбачаючи вираження суб'єктного значення у системі другорядних членів речення одноядерного типу, напр.: Мені видно лише його трохи безумні очі (М. Хвильовий); Кому потрібно знати деталі моїх переживань (М. Хвильовий); У власну душу увійти дано лише несамовитим (В. Стус); Не розгледіти самому, не те, що зустрічним (В. Стус); Чи нам про гріхи говорити? (В. Шевчук). Такий семантичний асиметризм стосовно непрямого суб'єкта, що його спостерігаємо у більшості односкладних речень, дозволяє визначити й особливий категорійний статус реченнєвотвірного головного члена речення. Тут закономірною видається спостережувана неоднозначність присудка і підмета двоскладного класичного речення та категорійний статус головного компонента односкладних конструкцій.
До односкладних речень М.В.Мірченко відносить: