ОСНОВНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ РЕЧЕННЯ
Формально-синтаксичний аспект речення
Формально-сиитаксичний реченневий аспект, як і семантико- синтаксичннй та комунікативний є необхідним параметром речення як основної синтаксичної одиниці, спрямованим у внутрішню сферу мови і найтісшше пов'язаним з її семантико-синтаксичним аспектом. Спрямування у внутрішню сфсру мови відрізняє, зокрема, формально-синтаксичний аспект речения від семантико-синтаксичного, диференційну ознаку якого становить зовнішнє спрямування - відображення предметів і явищ позамовного світу та стосунків між ними.
Формально-синтаксична природа речення ґрунтується на його формально-синтаксичних категоріях. Формально-синтаксична категорія речення - це різновид синтаксичних реченнєвих категорій, який відбиває формальну організацію речення і вказує на типи синтаксичного зв'язку між підпорядкованими реченню синтаксичними одиницями та виділювані на основі синтаксичних зв'язків компоненти речення.
Формально-синтаксичні категорії речення становлять сукупність, до якої входять категорії: формально-синтаксичної предикативності, підрядності, сурядності, категорія недиференційованого синтаксичного зв’язку, подвійного синтаксичного зв’язку, категорія присудка, підмета, категорія головного члена односкладного простого речення, категорія другорядного члена речення тощо. Частина категорій споріднює прості і складні речення, проте в них ієрархічні стосунки різняться між категоріями: для простого визначальною є категорія предикативності, для складного – сурядності та підрядності.
Існує проблема визначення меж елементарних і неелементарних речень і дериваційних стосунків синтаксичних категорій.
Категорія формально-синтаксичної предикативності.
М.В.Мірченко виділяє два різновиди реченнєвої категорії предикативності: 1) предикативність як комплексну категорію, надкатегорію, яка виражає відношення повідомлюваного в реченні до дійсності, формує речення як комунікативну синтаксичну одинищо і складається з трьох підкатегорій (синтаксичного часу, модальності й персональності); 2) предикативність (тобто предикативний зв'язок) як формально-синтаксичну категорію, що стосується лише двоскладного простого речення з виділюваними в ньому двома головними членами речення - підметом та присудком і вказує на синтаксичний зв'язок (взаємозв'язок) між підметом і присудком.
Категорія формально-синтаксичної предикативності, або предикативний зв'язок, формує структурну основу двоскладного простого речення. Це специфічний синтаксичний зв'язок, що поєднує тільки головні члени двоскладного простого речення - підмет і присудок, які однаковою мірою передбачають один одного, напр.: Григорій теж колядував (І. Багряний); Тут люди приязні (М. Рильський); У майбутнього слух абсолютний (Л. Костенко).
Диференційні ознаки предикативного зв’язку:
Взаємозалежність підмета і присудка, їх взаємозв’язок, двобічний зв'язок – основна ознака (підмет – н.в., присудок – категорія особи).
Залежність підмета від присудка виявляється у способі керування, де присудок вимагає підмета у формі називного або кличного відмінків власне іменників чи займенникових іменників, а залежність присудка від підмета - у способі узгодження, де присудок уподібнюється підметові у формах числа, роду та особи, напр.: Спав собі за кожним пнем Бурий ведмедило (Д. Павличко); Над плесом озера я юність пригадав... (М. Рильський);
Передбачуваність зумовлюється властивостями двох головних членів речення та їх неоднаковою роллю в оформленні зв’язку. З боку присудка передбачуваність зв’язку з підметом є семантично мотивованою, оскільки семантико-синтаксична валентність присудка відкриває лівобічну позицію суб’єкта, яка у формально-синтаксичному плані є позицією підмета й у типових випадках виражається формою н.в. іменника. З боку ж підмета передбачуваність поєднання з присудком є більш формальною і залежно від конкретної співвіднесеності іменникових морфологічних категорій і дієслівних форм виступає змінною величиною. Підмет і присудок, підпорядковуючи один одного, перебувають у стосунках узгодження: Хлопець сміється; Хлопець сміятиметься; Хлопці сміялись; Хлопці сміються.
Специфічну диференційну ознаку становить обов’язковість предикативного зв’язку, яка супроводжує ознаку передбачуваності. Особові форми присудка вимагають підмета у формі н.в., що у свою чергу визначає граматичну форму присудка.
Закритість (за одноразового застосування предикативного зв’язку) виявляється в тому, що він поєднує лише два компоненти: І день і ніч лунає бій (М.Нагнибіда); Наливалися жита (П.Тичина).
Координація, або тяжіння, як форма предикативного зв’язку, що становить синтез узгодження, реалізованого залежністю присудка від підмета, і керування, зумовленого залежністю підмета від присудка. Форма присудка вимагає підмета у формі н.в., а форма присудка залежить від підмета у формах числа, роду та особи. І.Р.Вихованець трактує залежність підмета від присудка як керування, а присудка від підмета – як узгодження. Легенький вітерець трави хилитає (Л.Костенко); Опівночі айстри в саду розцвіли (О.Олесь).
Категорія підрядності
Поняття підрядності грунтується на особливому типі синтаксичного зв'язку, який спостерігаємо уже у словосполученні як рангово нижчій порівняно з простим реченням одиниці-конструкції, а також у складнопідрядних реченнях, де підрядність є конститутивною основою речення. Характер цього зв'язку односпрямований, та вирізняє його відповідна грамемна структура. У межах складнопідрядного речення такий зв'язок, зокрема, зумовлений валентною дією предиката головної частини (Мені відомо..., що... Він такий..., що): Ми підем, де трави похилі (А. Малишко).
Елементарною формою підрядного зв'язку на дореченнєвому рівні є зв'язок двох повнозначних слів, який кваліфікують як прислівний, оскільки він залежить від сполучувальних потенцій певної частини мови, що виступає головним розпорядником зв'язку повнозначних слів. Грамеми прислівної підрядності передають односпрямовану дію головного компонента (частини мови) на залежний компонент (частину мови).
Підрядність (або підрядний зв'язок) - формально-синтаксична реченнєва категорія, яка позначає граматичну залежність одного компонента речення від іншого. Вона функціонує у простому та складному реченнях і у словосполученні як складникові речення. Підрядність охоплює чотири грамеми: грамему прислівної валентної підрядності, грамему прислівної невалентної підрядності, грамему детермінантної підрядності.
На формально-граматичному рівні підрядність і сурядність є двома типами зв'язків, характерними для синтаксичного ладу мови.
Підрядність реалізують типи зв'язку, які у традиційній граматиці отримали назву узгодження, керування, прилягання. Проте підрядність як формально-синтаксична категорія має ширшу порівняно з цими трьома типами формальну специфіку зв'язку в реченні і словосполученні, характеризується варіантністю та внутрішніми модифікаціями.
Особливістю недиференційованого синтаксичного зв'язку є відсутність сурядної чи підрядної мотивації, а, отже, особлива формальна риса: він переважно виникає в закритих за структурою безсполучникових реченнях. Саме ці конструкції становлять ядро безсполучникових речень, напр.: Зрубали яблуню стару в саду, її дочку я бачу молоду (Д. Павличко); Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне (П. Тичина); Захоче людина - на голій верховині квіти зацвітуть (М. Стельмах); Гаї шумлять - Я слухаю. Хмарки біжать - милуюся (П. Тичина); Зазираю в завтра - тьма і тьмуща тьма (В. Стус).
Категорія недиференційованого синтаксичного зв'язку реалізується у складних реченнях і має дві грамеми: грамему безсполучникового синтаксичного зв'язку і грамему сполучникового недиференційованого синтаксичного зв'язку. Вона є периферією у структурі синтаксичних зв'язків.
Підрядний зв'язок – синтаксичний зв'язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні.
Реалізується в словосполученні, простому реченні формами слова, а в складнопідрядному реченні засобами вираження є сполучники і сполучні слова. Має два різновиди – прислівний і детермінантний. Виділяють ще опосередкований.
Прислівний підрядний зв'язок реалізується передусім у словосполученні і простому реченні як базових синтаксичних одиницях; у складному ж реченні повторює схему прислівних поєднань, властивих простому реченню. Але він того не помічав, як не помічав величної літньої ночі, що розляглась по безкраїх просторах, таких свіжих, зелених, запашних (М.Коцюбинський); Щебетала дзвінко пташка Про південний теплий край (Г.Чупринка).
Є передбачуваним, а іноді обов’язковим.
Детермінантний підрядний зв'язок виявляється у простому реченні, в якому детермінантні члени речення пов’язані з предикативним ядром, і в складнопідрядному реченні, де детермінантні обставинні частини, поєднуються з головною: Пливли ми ввечері лиманом (Л.Костенко); Коли вони обережно спускалися з гори, недалеко від них блимнули два вогники і в ту ж мить зникли (М.Коцюбинський).
Має слабкий характер порівняно з підрядним прислівним зв’язком у сфері речення і словосполучення, оскільки залежний детермінантний компонент переважно не є необхідним і не зумовлюється семантико-граматичними особливостями опорного компонента.
Опосередкований підрядний зв’язок характеризується нерівноправністю поєднаних ним членів речення, один з яких (залежний) підпорядкований опорному, з одного боку, і через посередництво опорного співвідноситься з третім членом або предикативним ядром, щодо якого координуються семантико-синтаксичні функції опорного й залежного компонентів, поєднаних опосередкованим підрядним зв’язком, з другого. Цей зв'язок не бере участі у формуванні будови простого речення. Його синтаксичними засобами є сполучники або, тобто, а саме, зокрема, порядок компонентів (постпозиція): Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола-студент сказав би, правильні (О.Гончар); У далині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі (М.Коцюбинський).
Ознаки підрядного зв’язку
Односпрямованість, однобічна залежність одного компонента від іншого.
Прислівний / детермінантний характер підрядного зв’язку визначається семантичною або формально-граматичною природою опорного й залежного компонента.
Прислівний зв'язок у простому реченні зумовлюють:
а) семантико-синтаксична валентність опорного дієслова (або його еквівалента): Вітер розчинив вікно (П.Тичина); Хай меле млин свою одвічну дерть (Л.Костенко); Про що думала мати? (О.Гончар);
б) граматична форма опорного іменника щодо залежного прикметника: Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий... (Панас Мирний);
в) препозицію чи постпозицію залежного слова, не зумовленого семантико-синтаксичною валентністю і поєднаного з опорним словом формою прилягання лише за змістом залежного слова: Він ішов тепер прудко (М.Коцюбинський); Я пригадав собі один стіжок у горах (Д.Павличко).
Просте речення з прислівним підрядним зв’язком є базовою структурою для складнопідрядних прислівних речень, зокрема з підрядними іменниково-означальними та з’ясувальними: Ніч підіймалася з чорних глибин моря, тікаючи від сонця, яке туди потонуло (В.Канівець); Спинюся і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй (Л.Костенко); Благословенне світло дня і ночі, Мисль, у якій засвідчуєшся ти! (Д.Павличко).
Детермінантний підрядний зв'язок найтиповіші риси виявляє у складнопідрядному реченні з підрядними обставинними, де підрядна частина залежить від головної в цілому: Хоч у житті стрічав тебе я рідко, та все ж мені той спогад серце гріє (І.Франко); Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли (Григорій Тютюнник); Краще було бю поночі скрадатись додому, бо зараз мало не кожна оселя накидає на нього оком (М.Стельмах).
Передбачуваність / непередбачуваність підрядного зв’язку. Зумовлюється опорними компонентами. За передбачуваного підрядного зв’язку головний компонент визначає форму залежного. Передбачуваний маємо у валентних поєднаннях опорного дієслова із залежними відмінковими формами іменників, у сл./сп, де іменник поєднується з прикметником, а також у СПР з підрядними прислівними: Я зірву для тебе квітку (Г.Чупринка); Не можу пригадать, кого я ждав на вулиці старого міста (Т.Осьмачка); За мить упасти може світ, який творився сотні літ (Д.Павличко).
Непередбачуваний підрядний зв'язок – СПР з детермінантними частинами.
Обов’язковість / необов’язковість підрядного зв’язку збігається деякими параметрами з ознакою передбачуваності / непередбачуваності. Полягає в необхідності заміщення відповідної синтаксичної позиції. У простому реченні це здебільшого позиція прямого додатка. У складнопідрядному з підрядними з’ясувальними і частково присубстантивно-атрибутивними: Всім хотілося на власні очі побачити, як злетить у повітря заклята скеля (Я.Баш); На їхніх очах маленький струмок, який вже біг по дну рівчака, безупинно збільшувався (М.Трублаїні).
Необов’язковий підрядний зв'язок властивий СПР з підрядними детермінантними, частині СПР з підрядними прислівними (там він передбачуваний, але не обов’язків), у словосполученні з опорним іменником і залежним прикметником, де форма іменника передбачає форму залежного прикметника, який не є обов’язковим. Над плесом озера я юність пригадав, Вечірні небеса і посвист крил качиних, Туман, що молоком біліє по долинах (М.Рильський)
Ознака непередбачуваності підрядного зв’язку регулярно супроводжується ознакою необов’язковості.
Сила підрядного зв’язку перетинається з його ознаками передбачуваності / непередбачуваності, обов’язковості / необов’язковості. У конструкціях, де позиція залежного компонента з валентного погляду передбачувана й обов’язкова, сила зв’язку більша, ніж у конструкціях із формально передбачуваним, але не обов’язковим залежним компонентом, а особливо у конструкціях із непередбачуваними і необов’язковими детермінантними компонентами.
Закритість підрядного зв’язку засвідчує, що за одноразового застосування цим зв’язком можна поєднати лише два компоненти: Художник малює картину; Ми переконалися, що діяти треба обачно.
Типові форми підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання.
Категорія сурядності
Сурядний зв'язок – синтаксичний зв'язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому і складному реченні.
Сурядний зв'язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних ССР, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс (Л.Костенко); В основу роману покладено чимало фактичного матеріалу, але називати цю річ документом не можна (І.Дзюба); В її сірих великих очах він помітив страждання і смуток, і вперше, принаймні за сьогоднішній день, з його обличчя зникла усмішка, а високе чоло взялося глибокими зморшками (М.Олійник); Погнали худобу, а я лежу один посеред степу, і тільки сира земля мені рани студить (Григорій Тютюнник).
На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв'язок не визначальний для виділення головних і другорядних членів речення. Він тільки поширює речення через уведення до його складу членів, однорідних у формально-синтаксичному плані з уже наявними.
Диференційні ознаки сурядного зв’язку
Відсутність залежності, рівноправність поєднуваних компонентів – головна ознака. У сурядних поєднаннях не виділяють ні опорний, ні залежний компоненти. Поєднувані сурядним зв’язком компоненти виступають як рівноправні і незалежні один від одного. Найяскравіше виявляється у складносурядному реченні. Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на густо розведену у воді синьку (Григорій Тютюнник).
Відкритість / закритість стосується кількості компонентів, об’єднуваних в один сурядний ряд, причому не лише тих, що наявні в реченні, але й тих, що можуть розширити його структуру. Відкритий зв'язок властивий реченням з єднальними і розділовими сполучниками, закритий – зіставними, протиставними, градаційними, приєднувальними. Кількість компонентів за відкритого сурядного зв’язку зумовлюється позамовними чинниками.
Відкритий сурядний зв'язок із найтиповішими для нього єднальними відношеннями виражається за допомогою сполучників і, й, та. Телефон озвався знову, і Демид схопив трубку (В.Собко); Нервово тремтить у руках олівець, і з тихим шелестом падають на підлогу списані сторінки (І.Дзюба)
Розділові семантико-синтаксичні відношення – або, чи, або - або, чи - чи, то-то, не то - не то, чи то – чи то. Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець (О.Гончар)
Зіставні відношення – а. Андрій жартував, а серце його повнилось смутком і ласкою (Ю.Мушкетик)
Протиставні – а, але, та, проте, зате, однак. Леся знову заплакала, вдячно обціловуючи батькове обличчя, але то були вже сльози радості… (М.Олійник); Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив (В.Канівець).
Градаційні – як – так і, не тільки – а й, не тільки – але й, не лише – а й, якщо не – то, не стільки – скільки. Іван Франко цікавився не тільки французькими класиками і романтиками, але й символістами (М.Рильський).