Тема 4 дієслово

Дієслово є граматично найбільш складною частиною мови у су­часній англійській мові. До того ж, воно відіграє найважливішу роль у реченні: дієслово-присудок — це серце речення. Воно харак­теризується найбільшою кількістю граматичних категорій (категорія часу, виду, способу дії та ін.). Дієслова поділяються на багато підкласів, наприклад, підклас перехідних та неперехідних дієслів, модальних та допоміжних, дієслів руху або мовлення, фазових дієслів та ін.). (Див. додаток 2).

Загальне імпліцитне лексико-граматичне значення дієслова — це значення процесуальної (тобто розвитку у часі) у широкому розумінні цього слова.

З точки зору форми дієслово характеризується такими грама­тичними (формальними) категоріями як категорія

часу, виду, стану, способу дії та ін. Крім того, багато дієслів мають специфічні дієсловотворчі суфікси та префікси –ize,

- fy,re-, de-, dis-, та ін.). Напр.: demobilize, modify, stengthen

Особові дієслова у реченні виконують функцію присудка, неособові виступають у реченні у різних функціях, у тому числі й у функції вторинного (другорядного) присудка у так званих пре­дикативних комплексах (зворотах). Наприклад, у реченні We saw him run (runnig) інфінітив дієслова to run виконує функцію вторинного присудка у так званому об'єктному інфінітивному звороті, в той час як особова форма дієслова to see виконує роль головного присудка.

Дієслово як частина мови характеризується позитивною ліво- та правосторонньою сполучуваністю з іменниками, особовими та неозначеними займенниками, числівниками та прислівниками. Проте воно має негативну (нульову) сполучуваність з артиклями, прикметниками та вигуками.

Щодо дієслівних категорій спостерігається найбільша кількість дискусійних питань, таких як питання кількості способів, кількості станів та ін.

Тепер розглянемо граматичні категорії англійського дієслова. Най­важливішими є категорії часу, виду та способу дії.

Категорія часу

Як відомо з філософії, час і простір є формами існування матерії. В об'єктивній дійсності є три основні поділи часу: минулий, теперішній та майбутній час. Минуле й майбутнє безконечні, в той час як теперішній момент — це лише мить, проте він є для нас найважливішим, бо це момент нашого безпосереднього сприйняття об'єктивної дійсності, ми не можемо покинути його. Теперішній момент завжди співпадає з моментом нашого мовлення, і він с демаркаційним (розділовим) пунктом між майбутнім і минулим. Ми завжди існуємо тільки у теперішньому часі. Співвідношення минулого, теперішнього і майбутнього часів можна зобразити таким чином:

Об'єктивний час сприймається людською свідомістю і фор­мується у вигляді поняття часовості (темпоральності), яке потім репрезентується у мові різними засобами. Це такі засоби: а) лексичні (Л), б) лексико-морфологічні (Л/М), в) лексико-синтаксичні (Л/С), і, нарешті, морфологічний (граматичний) засіб (М) — за допомогою граматичних форм дієслова (tenses). Це можна зобразити за допомогою трикутникової моделі пізнання Р. Огдена:

Найбільш абстрактним засобом вираження концептуальної (мис-леннєвої) категорії темпоральності є морфологічний засіб (М), тоб­то такий, коли сама граматична форма дієслова, хоч і в дуже абстра­гованому (генералізованому) вигляді вказує на час дії, про яку йдеться. Пор.: 1) Не went home, 2) Не will go home, де часова форма кепі лише вказує, що дія відбулася до моменту нашого мовлення про неї (тобто, до теперішнього моменту), а дієслівна форма тії до сигналізує лише про те, що дія відбудеться після моменту нашого мовлення (після теперішнього моменту). Таким чином, часова форма дієслова — це така граматична форма, яка в узагальненому вигляді вказує на час дії присудка (інколи часові форми називаються видо-часовими формами).

Морфологічна категорія часу в сучасній англійській мові базується на трьохчленній (тернарній) опозиції теперішнього, минулого та майбутнього часів.

Хоч звичайно часові форми прямо корелюють з трьома згаданими вище поділами об'єктивного часу (минулий, теперішній, майбутній), досить часто вони вживаються у так званій функціональній транс­позиції коли яка-небудь часова форма вживається не у своїй власній парадигматичній функції, а в іншій функції. Напр.: 1) Yesterday I come home and see the door of my flat unclocked!! (тут форма теперішнього часу соте вжита замість форми минулого часу сате). 2)Will you be Mr/ Smith? (=Are you)— Це ви будете містер Сміт? 3)Ladies and gentlemen! You will have heard of the incident!— Леді і джентльмени! Звичайно ж ви уже почули про цей (жахливий) випадок! (Тут форма wiil have heard вжита замість часової форми have heard). Як слушно зауважує проф. М. Я. Блох, у таких випадках відбувається нейтралізація опозиції часових форм (Блох, 1994:148). За М. Я. Блохом, транспозиції бувають регулярними, тобто граматичними, і стилістичними, на­приклад, для більшої емоційності висловлювання (див. наведені ви­ще приклади).

Регулярна (граматична) транспозиція часових форм відбувається, наприклад, у підрядних реченнях умови або часу, де замість необхідних за змістом форм майбутнього часу вживаються форми теперішнього часу: If (when) he comes to me I’ll ring you up.

Слід зауважити, що функціональна транспозиція може відбуватись не тільки у сфері видо-часових форм, а й у сфері форм категорії стану .іґю способу дії. Напр.: The book sells well. У цьому прикладі форма активного стану вжита замість пасивної форми. (Пор. з українським: Книжка успішно продається). Або: "Ой, не ходив би ти, Грицю, т;і й на вечорниці!" — тут вжито форму умовного способу замість необхідної за ситуацією форми наказового способу: Не ходи!)

На відміну від сучасної української та російської мов, система видо-часових форм у сучасній англійській мові дуже розгалужена на підвиди: перфектні та неперфектні, подовжені та неподовжені часи і нараховує 16 назв (в активному стані) (див. табл.).

Існування морфологічної категорії часу у сучасній англійській мові ні у кого не викликає сумнівів, проте славетний датський лінгвіст О. Єсперсен та деякі інші граматисти мають сумнів щодо існування морфологічної категорії майбутнього часу на підставі, що дієслова shall і will буцім-то все ще зберігають свої колишні модальні значення волевиявлення (will) та зобов'язаності (shall). (О. Єсперсен. Філософія граматики, 1958).

Проте проф. Б. О. Ільїш вважає, що така аргументація О. Єс-персена не є достатньо переконливою, тому що, хоча у деяких кон­текстах ці дієслова дійсно "відроджують" свої первинні модальні значення волевиявлення та зобов'язаності, проте, як правило, вони цільні від модальних значень і є чисто допоміжними дієсловами часу. Особливо яскраво це видно у таких прикладах, де наявність значень волевиявлення чи зобов'заності виключена: 1) The weather will be cold today (погода не може мати волевиявлення, бо це абстрактний іменник). Також: 2) I will have to go back to the hotel, I am sorry (R.West). 3) I shall be twenty soon. Цілком зрозуміло, що дієслова shall і will у таких контекстах мають лише значення майбутності без будь-яких модальних відтінків (Ільїш, 1971:87).

Проте і тепер багато вчених (особливо представники дескриптивної лінгвістики) вважають сполучення типу will come, shall go не аналі­тичними формами майбутнього часу (на зразок перфектних форм), її модальними фразами, тобто синтаксичними одиницями, п не морфологічними. Досить переконливу аргументацію на користь такого погляду дав і російський граматист Л.С. Бархударов (див. Бархударов, 1975: 126 і далі).

На відміну від Бархударова, проф. В. Я. Плоткін вважає, що пи­тання належності чи неналежності слів shall і will до допоміжних чи модальних дієслів не має великого значення для встановлення категорії аналітичного майбутнього часу: ці слова, на його думку, в одних випадках можуть оформляти модальні фрази (1. I shall and will deny it. 2. You shall go there! ), а в інших — аналітичні форми майбутнього часу (Плоткін, 1989: 114). Нам такий погляд здається найбільш переконливим, тому що він інтегруючий.

Проф. М. Я. Блох обережно визнає, що форми майбутнього часу специфічні, тому що етимологічно shall і will дійсно є модальними дієсловами зобов'язаності і волевиявлення, і цей їх "пережиток" підтримується їх інгерентною якістю майбутності як такої. Проте, и цілому, англійське категоріальне майбутнє помітно відрізняється під модальних конструкцій з тим же предикативним дієсловом (Блох, 1983: 146).