Відродження промисловості

• За темпами відбудови велика промисловість спочатку дуже відставала од дрібної й кустарно-ремісничої. Після переходу до сталої валюти становище поліпшилося.

• Особлива увага зверталася на відродження Донбасу. У 1925-1926 рр. (господарські роки починалися з жовтня календарного року) Донбас дав 78 % довоєнного рівня. Більше половини видобутку припадало на великі шахти.

• Поступово стала виконуватися енергетична частина плану ГОЕЛРО. Будувалися Штерівська і Чугуївська (Харківська) ДРЕС, було закладено Дніпровську ГЕС біля Запоріжжя .

• Ште́рівська держа́вна райо́нна електри́чна ста́нція і́мені Ф. Дзержи́нського — перша потужна теплова електростанція в Україні.

• Шляхом концентрації десятків підприємств було організовано 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування. Більше половини продукції цієї галузі направлялося в інші республіки.

• У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (Запоріжжя) побудували перший трактор. На Харківському паровозобудівному заводі з 1924 р. почалося серійне виробництво потужних гусеничних тракторів.

• XIV з'їзд в грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію. У 1925-1926 р. довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. Створювалися можливості спрямувати певну частину капіталовкладень на новобудови.

• Серед новобудов в Україні в першу чергу називалися Краматорський завод важкого машинобудування, Криворізький металургійний завод. Будівництво таких гігантів вимагало десятків, якщо не сотень мільйонів карбованців

• Відразу постало питання: де взяти кошти? Розглядаючи його, політбюро ЦК ВКП(б) наголосило на необхідності підвищити роль державного бюджету в промисловому капітальному будівництві. Після стабілізації фінансів бюджет дістав можливість виконувати перерозподільчі функції. Одначе всередині політбюро виявилися різні підходи щодо масштабів перерозподілу коштів.

  1. Будучи практично монополістом у закупівлі селянського хліба, держава могла визначати рівень заготівельних цін. Таке ж становище у виробництві промтоварів дозволяло їй завищувати продажні ціни. Штучно створюваний перепад у цінах на промислові та сільськогосподарські товари дістав досить промовисту назву—"ножиці цін".

  2. Замість широкого використання "ножиць цін", у 1926 р. було висунуто гасло режиму економії – зниження собівартості. Координувала цю роботу центральна комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з головою уряду В. Я. Чубарем.

  3. Вдосконалення на раціоналізація, тобто організаційно-технічне поліпшення виробництва. Проте й раціоналізація не могла стати істотним джерелом внутрішньопромислового нагромадження. Вона здійснювалася тими ж апаратними методами.

Розгортати капітальне будівництво у промисловості було можливо тільки за рахунок інших галузей, передусім сільського господарства.

Влас Якович Чубар

1891-1939 рр.

• Народився у селянській родині в селі Федорівка на Катеринославщині.

• Вперше його було заарештовано за участь у підпільному гуртку в 13-річному віці. В 1907 р. став більшовиком. Закінчив механіко-технічне училище в Олександрівську, потім працював на різних заводах в Україні, Москві, Петрограді.

• Після Лютневої революції організовував фабзавкоми у Петрограді. Від заснування працював у ВРНГ на різних керівних посадах. З початку 1920 р.— в Україні. Працював у складі Всеукрревкому і Укртрударму, з грудня 1921 р. очолив Центральне правління кам'яновугільної промисловості Донбасу і одночасно — УРНГ (Українська рада народного господарства).

• В липні 1923 р., коли Сталін добився відкликання Раковського з України, він у 32-річному віці очолив Раднарком УСРР і пропрацював на цій посаді 11 років.

• За своєю освітою, кваліфікацією, політичною вагою, досвідом, врешті, інтелектом Чубар не може йти в будь-яке порівняння з Раковським. Одначе Сталін, з благословення якого він зайняв цю дуже високу посаду в республіці (після Раковського найвищою стала посада першого, потім генерального секретаря ЦК КП(б)У) потребував не політичних діячів, а виконавців.

• Чубар лояльно виконував в Україні накреслену Сталіним політику, зокрема по закріпаченню селянства. Його підпис стоїть під жахливими, злочинними документами партійно-державного керівництва радянської України. Проте у найближче оточення Сталіна Чубар не увійшов і розділив долю багатьох інших представників партійної еліти: арешт у 1937 р., розстріл у 1939 р.