Відбудова народного господарства

Відродження сільськогосподарського виробництва і промис­ловості.

Аграрні перетворення було завершено в основному в 1923 р.

• Землекористування бідняцько-середняцьких господарств в Україні збільшилося в півтора рази за рахунок передачі їм поміщицьких, удільних і церковних земель, а також вилучення тієї частини селянських земель, яка перевищувала трудову норму.

• Трудовою нормою вважалася земельна ділянка, яку селянин мав змогу обробити силами власної родини, без використання наймитів. У малоземельних районах вона була меншою, в багатоземельних—більшою.

• Відбудові продуктивних сил села сприяв декрет ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі.

• На відміну від попередніх часів в роки непу держава на гроші, одержані бюджетом у рахунок сільськогосподарського податку, стала формувати хлібний фонд закупками з ринку.

• Основний тягар сільгоспподатку перекладався на заможні верстви. З року в рік дедалі більша частина незаможників від сплати податків звільнялася. У 1925/26 господарському році податок не сплачувала п'ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники.

• В основі такого оподаткування лежали не економічні, а суто політичні розрахунки. Партія вирощувала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі, яких вимагала її програма.

• Хоча зернове виробництво у середині 20-х рр. досягло передреволюційного рівня, його товарна частина була незрівнянно меншою.

• По-перше, зникли високотоварні поміщицькі господарства. Існуючі як форма великого виробництва колгоспи не могли їх замінити. Вони мали надзвичайно низький вихід товарної продукції, або взагалі були суто споживацькими, бо складалися з незаможників. Останні розраховували, перш за все, на державні пільги і пряму матеріальну допомогу, коли погоджувалися на колективізацію.

• По-друге, селяни-власники не були надто зацікавлені в розгортанні виробництва товарної продукції. Держава, що виступала основним покупцем хліба, встановлювала невигідні для них ціни. До всього існувала, як це розуміли селяни, політична небезпека збагачування.

• У другій половині 20-х рр. намітилося зростання забезпеченості селян засобами виробництва. Якщо у 1925 р. не мали робочої худоби 46 % господарств, то в 1929 р.— 39 %.

Кооперативне і колгоспне будівництво

• Відразу після переходу до непу розгорнулося кооперативне будівництво. У 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в місті й на селі.

• Споживчій кооперації надавалося право здійснювати заготівлю і збут продукції. У 1922 р. з її системи виділилася сільськогосподарська кооперація. Поступово широкого розвитку набули спеціальні види сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні товариства тощо.

• До кінця 20-х рр. у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств України. Всіма видами кооперації, включаючи споживчу, охоплювалося 85 % селянських господарств.

• Кооперація – явище тимчасове, перший крок до колективізації.

• Влітку 1926 р. з ініціативи Сталіна політбюро ЦК партії утворило комісію по вивченню становища колгоспів у складі М. І. Калініна, В. М. Молотова, Я. А. Яковлева та ін. Вона підготувала директивний документ, прийнятий 30 грудня 1926 року як постанова Центрального комітету "Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва". Ця постанова виявилася першою в довгій низці партійних і партійно-урядових постанов з проблем колективізації сільського господарства.

• На відміну од наступних, вона ще не вступала в суперечність з інтересами селянства. Мова в ній ішла тільки про добровільну колективізацію бідноти, позбавленої, як правило, необхідного реманенту для обробітку землі. Для неї колгоспи, особливо в своїх простих формах (товариства спільного обробітку землі, машинні товариства тощо), з урахуванням податкових та інших пільг і прямої державної допомоги являли собою прийнятний вихід із злиденного існування.

• Пільги, передбачені цією постановою, зробили свою справу. Кількість колгоспів в Україні зросла з 5454 у жовтні 1925 р. до 12 042 на початок жовтня 1928 р.

• При цьому питома вага ТСОЗів за цей час підвищилася від 6,8 до 71,7 %, а частка комун та артілей відповідно зменшилася.

• Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ) — одна з форм колективізації сільського господарства. ТСОЗ організувалися на добровільній основі для спільної обробки землі, яку селяни усуспільнювали, але залишали в приватній власності реманент, хату, присадибну площу та свійських тварин. Діяли ТСОЗ-и на підставі статуту 1924 року, який передбачав розподіл прибутків між членами ТСОЗ відповідно до кількості переданої землі, вкладеної праці та засобів виробництва, інколи кількості членів родини. За суцільної колективізації основною формою колгоспу стала сільськогосподарська артіль і ТСОЗи перестали існувати.

• Та незважаючи на державну допомогу і заохочення найбільш популярних серед селян колгоспних форм з найнижчим ступенем усуспільнення засобів виробництва, переважна більшість бідноти, не кажучи вже про середняків, не поспішала ламати усталений уклад життя.

• У жовтні 1928 р. в Україні було колективізовано менше 4 % площі селянського землекористування.