Плебісцитарна теорія демократії

Плебісцитарна теорія демократії в своїй основі розроблена Максом Вебером. У концепції Вебера демократія виступає як спосіб і засіб, а не мета в собі. Це спосіб обрання лідерів, засіб як для надання їх правлінню законності, так і для залучення значної маси населення до суспільних справ нації. Проте демократія, на думку М. Вебера, не є відповідним засобом для вирішення звичайних соціальних питань, у подібних випадках необхідні швидше компроміси через переговори, ніж голосування. Тому він вважав утопічними теорії "народного суверенітету", такі поняття, як "воля народу", "мудрість народу" і т. д., мета яких - виключити панування однієї людини над іншою. На думку Вебера, цього не можна досягти в сучасних умовах, оскільки пряма демократія і уряд непрофесійних політиків принципово неможливі поза межами дрібних держав-міст, обмежених своїми розмірами і населенням. Згідно з Вебером будь-яка раціоналізація або ж формалізація взаємин між людьми в сучасних великих суспільствах і державах неминуче веде до авторитаризму.

Теорія плебісцитарної демократії, на думку М. Вебера, допомагає уникнути тиранії бюрократів. У рамках цієї теорії народу і окремим індивідам відводиться роль пасивного учасника суспільного процесу. Єдина форма політичної участі мас - це участь у виборах і реалізація права на голосування. Головною фігурою у веберівській теорії виступає харизматичний лідер, обраний прямим голосуванням народом, перед яким він несе відповідальність. Подібний лідер стоїть над бюрократичною адміністрацією, що обирається, у свою чергу, формально легальним чином. Ступінь легітимності харизматичного лідера визначається масштабами його успіхів. Оскільки, за Вебером, роль мас у політичному процесі обмежується лише участю в обранні харизматичного лідера йому, по суті, відмовляється в праві здійснювати контроль над бюрократією знизу. Ці функції громадяни делегують харизматичному лідерові, який здійснює контроль за діяльністю бюрократії зверху; одне з головних його завдань - боротьба з бюрократією, необхідна для подолання олігархічного принципу правління.

На думку Вебера, харизматичний лідер, що стоїть поза класами, статусами і демагогічною політикою, маючи незалежне від бюрократії джерело легітимізації своєї влади і не будучи сильно інтегрованим в бюрократичну ієрархічну структуру, зміг би об'єднати навколо себе націю і захистити індивіда перед наступом бюрократії і "соціалістичного колективізму". Основне значення плебісциту для Вебера зводиться до того, щоб у результаті прямої участі всього народу в голосуванні створити харизматичний авторитет.

Вебер вважає, що подібний лідер, з незалежною від парламенту базою влади, зміг би подолати роздробленість класових інтересів, представлених у парламенті, і бути об'єднуючим початком нації. Парламенту відводиться в цій теорії функція виховання плебісцитарних лідерів.

Теорія інформаційної демократії

Нову форму демократії - інформаційну демократію - запропонував французький політик і політолог Мітель Рокар, який вважає серцевиною демократії реальність взаємозв'язків між виборними особами, засобами масової інформації і виборцями. Не торкаючись суті того, що є демократія в цілому як влада більшості, М. Рокар зосереджується на приватному аспекті суспільно-політичних відносин, де, на його думку, відбувається становлення нової і дієвої форми демократії, свідками народження якої ми є. Новизна цієї форми демократії полягає в тому, що її складовими виступають загальне виборче право і вільна інформація. При цьому дотримується умова, що обидві складові застосовуються чесно, без маніпуляцій і політичного обману політтехнологів. Природно, що народ може реалізувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації, коли відсутні політичні заборони і політичний терор. Якщо раніше демократія будувалася майже виключно на виборчих бюлетенях, то тепер між виборцем і його актом вибору лежить інформація. Інформація безпосередньо визначає демократичну дію громадян. Не випадково засоби масової інформації почали називати "четвертою владою". Тому нова форма демократії представляється М. Рокару вельми сучасною формою організації суспільства і державного правління.