Плюралістична теорія демократії

Теоретики плюралістичної концепції демократії (А. Бентлі, Б. Гросс, Р. Даль, В. Корнхаузер, Г. Ласкі, Ч. Ліндблом, Н. А. Полсбі, Д. Трумен, Г. Уоллес та ін.) виходять з того, що не особа, не народ, а група є головною рушійною силою політики в сучасному демократичному суспільстві. Основоположними ідеями плюралістичної демократії є: 1) зацікавлена група - центральний елемент демократичної організації суспільства, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи. Сама особа при цьому відтісняється на другий план, хоча її статус як первинного суб'єкта влади і не заперечується; 2) загальна воля як результат конфліктної взаємодії різних груп і їх компромісів. Ця воля не існує апріорі, до змагання різних політичних акторів, а формується в процесі "примирення", зрівнювання різноманітних інтересів; 3) суперництво і баланс групових інтересів - соціальна основа демократичної влади, її динаміки; 4) заборони і противаги поширюються не лише на інституційну сферу (лібералізм), але і соціальну сферу, де ними виступають групи-суперники; 5) "розумний егоїзм", особистий, і особливо, груповий інтереси як генератори суспільної активності; 6) держава - не "нічний сторож" (лібералізм), а орган, що відповідальний за нормальне функціонування всіх секторів суспільної системи і підгримує в суспільстві соціальну справедливість. З плюралістичною теорією демократії цілком сумісні теорія і практика соціальної держави, що забезпечує гідні умови життя кожній людині. Держава - це також арбітр, що гарантує дотримання законів, правил гри в змаганні різноманітних груп і не допускає монополізації влади; 7) дифузія, розпилювання влади між різноманітними центрами громадського впливу: державними інститутами, партіями, групами інтересів тощо; 8) наявність у товаристві ціннісного консенсусу, що передбачає визнання і пошану всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державного ладу, демократичних правил гри, прав особи, закону; 9) демократична організація самих базисних груп як умова адекватного представництва інтересів громадян, що їх складають. Без цього демократія перетворюється на плюралізм еліт.

Призначення демократії, на думку плюралістів, полягає насамперед у тому, щоб надати всім групам змогу висловлювати й захищати власні інтереси, створювати чимало незалежних центрів політичного впливу та соціальних противаг, які б не допускали узурпування влади найбільш могутніми суспільними групами, зокрема й політичною більшістю.

Отже, плюралістична теорія розглядає демократію як форму правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими економічними, соціальними, етнічними та іншими групами інтересів. Саме їх визнають генератором політики, центральним елементом демократичної політичної системи, що забезпечує реалізацію прав і свобод конкретної особи. Державу розглядають як арбітр, що забезпечує баланс інтересів і в такий спосіб здійснює вплив на все суспільство.

Критики концепції плюралістичної демократії відзначають, що вона не змогла уникнути низки суперечностей. Йдеться, зокрема, про уявлення щодо рівноправності основних соціальних груп та їх впливу на прийняття політичних рішень і пов'язане з цим ідеалістичне трактування держави як нейтрального арбітра. Насправді, за словами критиків, держава завжди перебуває під впливом не всіх, а здебільшого найпотужніших групових інтересів. Окрім того, концепція не враховує потреби в подоланні відчуження мас від політики через розширення їх участі у прийнятті важливих рішень.

У такій критиці є чимало правди, хоч вона, можливо, й не стосується найбільш популярної, і водночас, найбільш самокритичної з-поміж теорій плюралістичної демократії — теорії поліархії, запропонованої відомим дослідником демократії Робертом Далем. Саме поняття "поліархія" він впровадив для того, аби відтінити відмінність між демократичним ідеалом і демократичною практикою, й показати, що старі уявлення про демократизм політичного устрою не відповідають умовам сучасних складних суспільств. Р. Дал наголошує, що "поліархія" — це політичний устрій, який полягає в поширенні громадянства на відносно велику долю дорослого населення та внесенні до громадянських прав можливості бути в опозиції й голосувати проти найвищих посадових осіб. Необхідними для поліархії є такі інститути:

— здійснення влади виборними урядами;

— загальне виборче право;

— вільні та чесні вибори;

— право змагатися за здобуття урядових посад;

— свобода висловлювань;

— альтернативна інформація;

— наявність асоціацій, що діють автономно;

— наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.

Тобто, на думку Р. Дала, поліархія виявляється в реалізації права громадян на всебічну інформацію, отриману з альтернативних джерел, та права на утворення незалежних від держави (автономних) асоціацій. З допомогою цих об'єднань (центрів впливу) громадяни можуть реалізувати свої інтереси. Через загальне виборче право і вільні та чесні вибори громадяни (в умовах демократичної "поліархії") можуть сформувати уряди з-поміж представників елітних груп, що конкурують за урядові посади, тобто забезпечити реалізацію ключової вимоги демократії — влада має формуватися за допомогою виборів. І врешті, що вкрай важливо, в поліархічному суспільстві діють механізми, що роблять владу відповідальною перед народом.

Однак ці позитиви ще не означають, що вказані інститути поліархії є достатніми для найповнішого втілення демократії. Як наголошує Р. Дал, ці механізми мають певні недоліки:

— не гарантують "легкої й енергійної громадянської участі в політиці";

— "не дають певності, що уряди перебувають перед суворим контролем громадян";

— "що політичні курси завжди відповідають бажанням більшості".

І все ж, шукаючи шляхів удосконалення демократії, необхідно, на думку Р. Дала, враховувати вже наявні досягнення поліархії. Найвагомішим є те, що, попри недосконалість, інститути поліархії все ж не допускають, аби уряд упродовж тривалого часу провадив політику, яка завдає шкоди інтересам більшості.