Куди не кинь — всюди клин

У часи Київської Русі общинні землі розподіляли між селянами невеликими ділянками, щоб усім порівну дісталися наділи на хорошій та піщаній і неродючій землі. Власника кожного клину (одна восьма десятини або 1,25 сотки) визначали жеребкуванням. Так усі поля були розбиті на клинки селянської землі, жодного цілого хорошого угіддя не було. Не вистачало родючих ґрунтів, а на невеличкому клинку багато не виростиш. Часто між селянами через це виникали непорозуміння. Клин ставав між людьми. Звідси й вираз «вбити клин», тобто роз’єднати, посварити.

Фразеологізм «куди не кинь — всюди клин» означає безвихідність ситуації.

Курям на сміх

Курка, за народним уявленням, належить до малошанованих птахів. На відміну від інших свійських птахів вона не вміє ні плавати, ні літати. Усі курячі інтереси обмежуються їжею, що й відображено у прислів’ї: «Кому що, а курці — просо».

Про недобре збудовану хатину кажуть, що вона стоїть на курячих ніжках. А коли людина зробить щось таке, що з неї й «кури сміються», то це вже буде неперевершена дурниця.

Куряча сліпота

Куряча сліпота — це захворювання, за якого з настанням темряви людина погано бачить. За народним повір’ям, щоб вилікуватись, потрібно піти на перехрестя, сісти на землю і вдавати, ніби щось загубив. На питання подорожнього «Що шукаєш?» слід відповісти: «Що знайду, те тобі не віддам!», витерти очі рукою і махнути на допитливого. Цього досить, щоб хвороба залишила одного, а перейшла на іншого. Курячу сліпоту передавали й самим курям: ходили в курник, де обливалися холодною водою або їли варену яловичу печінку. Також рано-вранці ходили вмиватися весняним дощем; цілющою вважали і воду, взяту з того місця, де річка бере свій початок. За повір’ям, не можна ступати на попіл чи сажу, бо нападе куряча сліпота.

У переносному значенні «куряча сліпота» — це нерозуміння, несприйняття очевидного; небажання прислухатися до загальноприйнятої думки.

Лавровий вінок

В античній Греції лаврове дерево вважали символом бога Аполлона, покровителя мистецтва. Переможців на змаганнях (музичних чи поетичних) нагороджували вінком із лаврових гілок, від чого пішло слово «лауреат». Такий звичай зберігся і до нашого часу.

У сучасному розумінні «одягти лавровий вінок» — означає здобути перемогу і славу.

Лебедина пісня

Вислів відомий ще з античних часів. Він оснований на народному повір’ї, начебто лебідь співає тільки раз у житті — перед смертю. Його голос нагадує приємне звучання срібного дзвоника, а останній подих дуже мелодійний.

Найчастіше вислів «лебедина пісня» уживають, коли йдеться про останній твір митця.

Левова частка

Батько фразеологізму — давньогрецький байкар Езоп. В одному з його творів Лев сказав: «Першу частку я дістаю як учасник полювання, другу — за відвагу, третю беру, знаючи апетит моєї сім’ї. Хто сумнівається в моєму праві на четверту частку, нехай виступить». І так він забрав собі всю здобич.

Та згодом вислів «левова частка» набув іншого значення — найбільша частка здобичі, грошей, майна, спадку тощо.

Легше верблюдові пройти крізь вушко голки,

ніж багатому ввійти в царство небесне

Вислів належить Ісусові Христу, однак його походження неоднозначне. За однією з версій, верблюд — це товстий канат, виплетений з верблюжої шерсті, і його справді неможливо втягти в голку. За іншою — вушком голки жителі Єрусалима називали одні з міських воріт, які були надто низькі й вузькі, щоб пропустити караван верблюдів.

Широковживаною стала перша частина вислову — «легше верблюдові пройти крізь вушко голки», яка набула значення «надто важко, майже неможливо».

Летючий голландець

За моряцькою легендою, один голландський капітан заприсягнувся обійти на своєму кораблі мис (невелику ділянку суші, яка дуже виступає у море чи річку), що заступив йому шлях, навіть якщо на це буде потрібна вічність. За таку зухвалість і виклик бурям він був приречений разом із мертвою командою вічно гасати (синонім до «літати») морем на кораблі-примарі, не причалюючи до берега. Моряки вірили, що зустріч з летючим голландцем віщувала бурю, загибель корабля і людей.

Тепер фразеологізм «летючий голландець» використовують для характеристики людей, які постійно в дорозі.

Лика не в’яже

Колись прості люди носили взуття, сплетене з лика — внутрішньої частини липової кори. Називалося воно личаками. Із лика плели кошики та інші вироби. Кожен селянин умів, якщо не плести, то принаймні лагодити личаки.

Сказати про людину, що вона лика не в’яже, означало, що вона або не сповна розуму, або дуже п’яна. У сучасному розумінні «лика не в’яже» — неспроможний нормально, зрозуміло говорити (про п’яного).

Із ликом пов’язані й інші фразеологізми: не ликом шитий — здібний, кмітливий, сміливий, сильний, досвідчений; надерти лика — бити, карати, розправлятися або жорстоко оббирати, експлуатувати; як з гречки лико — погано, незграбно.

Лізти на рожен

Слов’яни рожном називали довгу палицю із загостреним кінцем, яку використовували на полюванні. Декілька таких палиць під кутом укопували в землю вістрям догори і на них наганяли ведмедя.

«Лізти на рожен» означає йти на вірну смерть, зважуватися на ризиковане діло.

Лови момент

Давньоримський поет Горацій завжди влучно відгукувався на всі важливі проблеми і події сучасності. Тому вважають, що і цей вислів походить від його фрази «лови день», тобто «лови момент». Він означає: використовуй слушну нагоду, не пропускай жодної можливості, не марнуй часу, намагайся використовувати його найефективніше.

Луснути від злості

Походження фразеологізму пов’язане з давньогрецьким богом лихослів’я і глузування Момом. Він ганив богів, коли ті давали людям дари, порадив Зевсові затіяти Троянську війну, щоб зменшити тягар землі. Саме Мом луснув від злості, бо не зміг у жодній з богинь знайти хоч якісь вади.

У переносному значенні фразеологізм «луснути від злості» означає дуже розсердитися.

Майстер на всі руки

Вислів належить до професійних фразеологізмів, оскільки виник у мовленні представників певної професії. Він з’явився у середовищі майстрів, які шили рукавиці. Майстрами на всі руки називали умільців, які могли зробити рукавиці на будь-яку руку.

У сучасному розумінні «майстер на всі руки» — це людина, яка багато вміє, вправна, тямуща.

Малиновий дзвін

У народній символіці звук завжди тісно поєднували з кольором. Малина — солодка ягода, а колір малиновий приємний, красивий. Тож «малиновий» став синонімом чогось хорошого, що приносить задоволення. Малиновим дзвоном називали приємний, мелодійний передзвін.

Для досягнення гарного звуку дзвони виготовляли за особливою технологією. Ще понад вісім століть тому їх робили зі спеціального сплаву міді й олова, взятих у певній пропорції. Цей сплав називався дзвоновою мідю. Метал плавили в особливих печах і виливали так, щоб не було пухирців. Дзвони виливали вертикально, щоб сплав розподілявся рівномірно. Завдяки цьому звук ставав приємним, чистим, голосним.

Фразеологізм зберіг і дещо розширив своє значення: малиновим називають будь-який дзвін приємного, м’якого тембру.