Кафедра соціальної медицини

та організації охорони здоров’я

Методична розробка № ___ для до, аудиторної та поза аудиторної роботи студентів VI курсу мед. факультету

Тема: Організація надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) лікувально-профілактичної допомоги населенню. Служба медицини катастроф.

Місце проведення: навчальна кімната кафедри.

Кількість годин: 2

I. Актуальність теми: Здійснення реорганізації вторинної та третинної медичної допомоги в охороні здоров’я потребує забезпечення цілої низки нормативно-правових, фінансових, медико-організаційних, управлінських і науково-методичних передумов.

Реорганізація має охопити усі ланки галузі і здійснюватись на основі удосконаленої нормативно-правової бази, фінансових засад охорони здоров’я і наступної реорганізації галузі шляхом упорядкування мережі ліжкового фонду закладів охорони здоров’я, розмежування функцій, фінансових потоків, ресурсної бази та обсягів медичного обслуговування між основними рівнями медичної допомоги.

Сучасний етап реформування охорони здоров’я характеризується подальшою розбудовою спеціалізованої служби з метою раціоналізації її діяльності, збереження доступності для населення спеціалізованої медичної допомоги, підвищення її якості та ефективності.

Спеціалізована медична допомога вторинного рівня надається міському населенню спеціалізованими відділеннями (кабінетами) територіальних міських поліклінік і лікарень, клініко-діагностичними центрами, пологовими будинками, спеціалізованими лікарнями, диспансерами, тощо; сільському населенню – спеціалізованими відділеннями (кабінетами) поліклінічних відділень та стаціонара районних та центральних лікарень.

Надання високоспеціалізованої медичної допомоги, як міському, так і сільському населенню сконцентровано у спеціалізованих центрах та районних диспансерах загальнодержавного підпорядкування, клінік науково-дослідних інститутів АМН України, а також обласних медичних закладах, обласних лікарнях, спеціалізованих лікарнях та диспансерах.

Однією з важливих складових частин системи охорони здоров‘я в забезпеченні екстреною допомогою населення є служби швидкої та невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф. Екстрена медична допомога – це комплекс заходів, які мають на меті за короткий відрізок часу, в терміновому порядку запобігти виникненню серйозних ускладнень здоров‘я або запобігти смерті людини. Наслідки багатьох захворювань прямо залежать від своєчасно наданої невідкладної медичної допомоги. Екстрена кваліфікована медична допомога здійснюється системою лікувальних установ, оснащених спеціальною апаратурою, приладами, інструментами, що полегшують діагностику захворювань, лікування, а також працю медичних працівників. Набуті знання на молодших курсах, узагальнення питань щодо вторинного і третинного рівня надання медичної допомоги та медицини катастроф з урахуванням сучасних підходів до реформування галузі, зрушень в стані здоров’я населення України за останні роки, сприятимуть формуванню у студентів розуміння ними нових завдань, структури та ресурсного забезпечення закладів, що надають вторинну (висококваліфіковану, спеціалізовану), третинну (вузькоспеціалізовану, високотехнологічну) та екстрену медичну допомогу.

II. Навчальні цілі заняття:

Студент повинен знати (α = ІІ)

• визначення нових завдань, що постають перед спеціалізованими та високоспеціалізованими медичними закладами;

• особливості структури та штатного забезпечення лікарень різних рівнів: обласної, центральної міської, районної, районної та спеціалізованої (інфекційної, протитуберкульозної, психіатричної, наркологічної, тощо);

• структурні зміни в мережі лікувальних закладів протягом останніх років;

• структуру стаціонарного сектору системи МОЗ України

• організацію надання невідкладної медичної допомоги в осередку катастрофи;

• динаміку забезпечення населення України стаціонарними ліжками, кількість днів роботи ліжок, рівень госпіталізації;

Студент повинен вміти (α = ІІ)

• аналізувати структуру, штати та діяльність різних видів лікувально-профілактичних закладів, що надають населенню вторинну, третинну лікувально-профілактичну та ек стрену і невідкладнудопомогу;

• провести аналіз діяльності диспансерів (протитуберкульозних, шкірновенерологічних, психіатричних, ендокринологічних, тощо);

• вміти провести розробку нових організаційних форм медичного забезпечення окремих груп населення – (Віл-інфікованих, хворих на туберкульоз, людей похилого та старечого віку, тощо.)

III. Цілі розвитку особистості

Забезпечити розуміння студентами стратегічних завдань в умовах реформування галузі в роботі закладів охорони здоров’я на вторинному та третинному рівнях, організацію та надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим, які перебувають у невідкладному стані, у повсякденних умовах, особливий період та під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Акцентувати увагу на змінах в лікарняному секторі, які мають здійснюватись з урахуванням інтенсивності медичного обслуговування на основі сучасних нормативів надання стаціонарної медичної допомоги та стандартів госпіталізації населення в лікувальні заклади різного типу.

IV. Міждисциплінарна інтеграція

№п/п	Дисципліни	Знати	Вміти
1.	Попередні 1.Соціальна медицина і організація охорони здоров’я 2.Педіатрія 3.Терапія 4.Інфекційні хвороби 5.Фтизіатрія 6.Хірургія	-Основи організації вторинної, третинної медичної допомоги та медицини катастроф міському та сільському населенню; організація медичної допомоги дорослому та дитячому населенню. -Структуру закладів на вторинному та третинному рівнях. -Основні завдання надання медичної допомоги в спеціалізованих закладах третинного рівня.	-Провести аналіз річного звіту лікарів-спеціалістів поліклінік вторинного рівня. -Аналіз роботи спеціалізованих закладів вторинного, третинного рівнів та медицини катастроф. - Аналізувати захворюваність, розповсюдженість, інвалідність, смертність в закладах вторинного рівня, підрахувати лікарняну летальність.
2	Наступні 1.Соціальна медицина та організація охорони здоров’я 2.Клінічна епідеміологія 3.Маркетинг та менеджмент в охороні здоров’я	Визначення нових завдань в роботі спеціалізованих та високоспеціалізованих медичних закладів. Структуру та штати забезпечення медичних закладів різного рівня; структуру стаціонарного сектору системи МОЗ України; динаміку показників забезпеченості населення України стаці-онарними ліжками; шляхи реформування охорони здоров’я, оптимізацію мережі закладів вторинної і тре-тинної медичної допомоги та медицини катастроф; удосконалення медико-санітарної допомоги (МСД),напрямки діяльності університет-ських лікарень.	Провести аналіз роботи закладів різного типу на вторинному, третинному рівнях та медицини катастроф. Провести оптимізацію ліжкового фонду; розробити нові організаційні форми роботи закладів вторинного та третинного рівнів.
3.	Внутрішньо-предметна інтеграція 1.Показники роботи ЕМД, лікувально-профілактичних закладів, диспан серів на вторинно му та третинному рівнях. 2.Методична розробка лікарня ної летальності до доби.	Поняття про рівні надання медичної допомоги. Єдиний медичний простір. Кількісні та якісні показники роботи закладів вторинного та третинного рівнів.	Заповнити звіти ЛПЗ вторинного та третинного рівнів, служби ЕМД. Розрахувати кількісні та якісні показники діяльності ЛПЗ, лікарняну та післяопераційну летальність, показники забезпечення,адекватності обсягу, якості та оперативності роботи ЕМД.

Y. Зміст теми заняття

Модернізація охорони здоров’я – науково обґрунтована та підтримана суспільством спільна діяльність органів влади різних рівнів, органів управління охороною здоров’я, медичної спільноти, заснована на реальному обліку наявних ресурсів та впливу зовнішніх та внутрішніх факторів оточуючого середовища з метою приведення української системи охорони здоров’я до рівня, який відповідає сучасним вимогам, світовим стандартам і найкращим практикам доказового менеджменту.

ВТОРИННА ТА ТРЕТИННА МЕДИЧНА ДОПОМОГА (ВМД, ТМД)

Вторинна (спеціалізована) медична допомога (ВМД)	Третинна (висококваліфікована, високотехнологічна, вузькоспеціалізованої) медична допомога (ТМД)
це медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає:
надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітацію та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (при вагітності та пологах) станів, які можуть бути надані лікарями відповідної спеціалізації – акушерами-гінекологами, офтальмологами, хірургами тощо (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів); направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або для надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.	надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних та патологічних станів (при вагітності та пологах) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.
Надається
стаціонарно у: багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування (ЛІЛ) першого та другого рівнів, багатопрофільними дитячими лікарнями (клінічними лікарнями) інтенсивного лікування (ДитЛІЛ), лікарнями відновного лікування (ЛВЛ), лікарнями планового лікування (ЛПЛ), хоспісами, спеціалізованими медичними центрами (СМЦ); амбулаторно : підрозділами амбулаторного сектору лікарень різного типу, центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами) (КДЦ).	стаціонарно у: відділеннях обласних (дитячих обласних) лікарень, клініках НДІ амбулаторно лікарями-спеціалістами: консультативних поліклінік обласних (дитячих обласних) лікарень, центрів високоспеціалізованої допомоги (за напрямами- онкологічний, психоневрологічний,…), консультативних поліклінік НДІ
Направлення пацієнтів у ПЛАНОВОМУ ПОРЯДКУ до ЗОЗ забезпечують:
ВМД:	ТМД
1)лікарі ПМД: лікарі загальної практики – сімейні лікарі (ЗПСЛ), лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (ЦПМСД), лікарі ЗПСЛ, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах; 2)лікарі-спеціалісти закладів ВМД, що надають амбулаторну медичну допомогу для проведення обстеження або госпіталізації пацієнта; 3)лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД іншої спеціалізації; 4)лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, які отримали спеціалізацію за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика – сімейна медицина); 5)лікарі-спеціалісти закладів ТМД; 6)медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) з метою уточнення ступеня функціональних порушень.	1)лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД та ЗОЗ ТМД іншої спеціалізації (за погодженням); 2)лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, які отримали спеціалізацію за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика – сімейна медицина); 3)лікарсько-консультативні комісії обласних лікарень, спеціалізованих центрів (у разі направлення до клінік науково-дослідних установ); 4)медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) з метою уточнення ступеня функціональних порушень.
Направлення пацієнтів в ЕКСТРЕНОМУ ПОРЯДКУ до ЗОЗ забезпечують:
ВМД:	ТМД
1-5) усі вищеперераховані 6)працівники системи екстреної медичної допомоги; 7)фельдшери, акушерки фельдшерських (фельдшерсько-акушерських) пунктів.	1)працівники системи екстреної медичної допомоги; 2)лікарі ПМД: лікарі ЗПСЛ, лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні ЦПМСД, лікарі ЗПСЛ, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи ─ підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах; 3)лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД; 4)лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, які отримали спеціалізацію за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина).
Основні покази для ПЛАНОВОЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ до закладів
ВМД:	ТМД
загострення хронічних захворювань, що потребують цілодобового догляду, лікування; ускладнений перебіг вагітності; необхідність проведення медичної реабілітації за неможливості її здійснення в амбулаторних умовах; відсутність ефекту від проведеного амбулаторного лікування; необхідність проведення різних видів експертиз або стаціонарного обстеження за неможливості провести їх в амбулаторних умовах, у тому числі антенатальний лікувально-профілактичний скринінг вагітних, лікарсько-трудова експертиза, обстеження за направленням військкомату, суду тощо; необхідність у стаціонарній медико-соціальній допомозі,паліативній медичній допомозі.	складність діагностики наявного у пацієнта захворювання/стану та/або необхідність у застосуванні високоспеціалізованих високотехнологічних методів діагностики та лікування, що не можуть бути здійснені амбулаторно; відсутність ефекту від застосованого лікування в закладах ВМД
Основні покази для ЕКСТРЕНОЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ до закладів
ВМД:	ТМД
наявність гострих захворювань та станів, травм чи отруєнь або загострень хронічних захворювань, що потребують цілодобового інтенсивного лікування і догляду або цілодобової спеціалізованої медичної допомоги окремим категоріям пацієнтів (вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, дітям тощо); необхідність в ізоляції за епідпоказаннями.	високий ризик патологічних пологів; наявність гострих захворювань і станів, що потребують термінового застосування високотехнологічних методів діагностики та лікування, які не можуть бути забезпечені в закладах ВМД.
Лікарі-спеціалісти ЗОЗ ТМД можуть направляти пацієнтів до ЗОЗ ВМД у таких випадках:
1)для проведення у профільних лікарнях (відділеннях лікарень) оперативних втручань (у тому числі невідкладних), що не потребують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги відповідно до медико-технологічних документів, затверджених МОЗ України; 2)у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання за потреби в стаціонарному лікуванні у профільних лікарнях (відділеннях лікарень), що не потребують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги відповідно до медико-технологічних документів, затверджених МОЗ України; 3)для продовження лікування або проведення ранньої чи пізньої реабілітації у профільних лікарнях (відділеннях лікарень) після лікування в ЗОЗ ТМД; 4)у разі потреби в паліативній допомозі. Лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД після стаціонарного або амбулаторного лікування можуть направляти пацієнтів до ЗОЗ ВМД іншої спеціалізації у разі потреби в подальшому лікуванні або проведенні ранньої чи пізньої реабілітації у профільній лікарні (відділенні лікарні). Працівники системи екстреної медичної допомоги можуть направляти/доставляти пацієнтів до ЗОЗ ВМД у разі гострих захворювань та станів, травм чи отруєнь, загострень хронічних захворювань (якщо пацієнт перебуває у невідкладному стані), необхідності у догляді або наданні цілодобової спеціалізованої медичної допомоги окремим категоріям пацієнтів (вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, дітям тощо).
Самостійне звернення пацієнта до ЗОЗ ВМД/ТМД
Лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД/ТМД зобов’язані забезпечити надання медичної допомоги пацієнту за самостійним зверненням у разі: 1)перебування пацієнта у невідкладному стані для отримання невідкладної медичної допомоги відповідно до показань; 2)звернення до лікаря-акушер-гінеколога, лікаря-педіатра, лікаря-стоматолога; 3)загострення хронічного захворювання за умови, якщо пацієнт перебуває на диспансерному обліку в цьому ЗОЗ; 4)укладеного договору про медичне обслуговування у даному ЗОЗ між ЗОЗ і пацієнтом. В інших випадках лікарі-спеціалісти ЗОЗ ВМД/ТМД можуть направити пацієнта для отримання ним необхідної медичної допомоги згідно з показаннями до профільного ЗОЗ, або на платній основі.

Державна служба медицини катастроф (ДСМК) - є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальниками та особами, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій.

Державна служба медицини катастроф створена в системі Міністерства охорони здоров’я України на двох рівнях – Центральному та Територіальному:

• Центральний рівень - МОЗ України; Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (УНПЦ ЕМД та МК).

• Територіальний рівень – Територіальні центри ДСМК кожної області країни (24 області), центри Автономної Республіки Крим, міст Київ та Севастополь.

Організаційно-методичне керівництво Службою здійснює МОЗ України. Координація діяльності Служби у разі виникнення НС здійснюють Центральна та територіальні координаційні комісії.

Основні завдання Державної служби медицини катастроф

1. Надання безоплатної медичної допомоги на догоспітальному та госпітальному етапах постраждалим від НС.

2. Організація та проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів в осередку НС.

3. Проведення збору та аналізу інформації щодо медико-соціальних наслідків НС (відповідальна урядова інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

4. Забезпечення збереження здоров’я персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

5. Створення і раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів на всіх рівнях.

6. Участь в підготовці медичних та немедичних працівників до надання медичної допомоги постраждалим.

7. Науково-дослідна робота з питань екстреної медичної допомоги та питань реагування при НС.

Телемедиц́ина (Telemedicine) (грец. tele - дистанція, лат. meder - лікування)  — напрямок, що використовує телекомунікаційні й електронні інформаційні (комп'ютерні) технології для надання медичної допомоги й послуг у сфері охорони здоров'я в точці необхідності (у тих випадках, коли географічна відстань є критичним чинником).

Ціль телемедицини - надання будь-якій людині, незалежно від її місцезнаходження, медичної допомоги в необхідному обсязі й в актуальний термін. Предмет телемедицини – обмін за допомогою телекомунікацій і комп'ютерних технологій всіма видами медичної інформації між віддаленими пунктами. При цьому даний процес обміну характеризується видом переданої інформації й способом її передачі.

Функції телемедицини – клінічні, організаційно-адміністративні, превентивні, навчальні, наукові.

В Україні телемедицина вперше була застосована у 1935 році в м.Львові, коли професор Мар'ян Франке та професор Вітольд Липинський організували постійне використання телеелектрокардіографії (теле-ЕКГ). Відповідно до публікації у виданні Polska Gazeta Lekarska (№27, 1937 рік, с.15): «Протягом 2 останнього років у відділенні інфекційних захворювань Державного загального шпиталю у Львові, сучасна Львівська обласна клінічна лікарня  систематично проводилися телеелектрокардіографічні обстеження. Хворі перебували у відділенні, а результати обстежень серця передавалися на 500 метрів в Інститут патології. Обстеження ці виконувалися разом із професором Франке».

Сучасна телемедицина включає до себе різноманітні процедури, які спрямовані навирішення різних клініко-організаційних завдань. Галузевим нормативним документом з застосування телемедицини в Україні є Наказ МОЗ від 26.03.2010 № 261 "Про впровадження телемедицини в закладах охорони здоров'я" та методичні рекомендації . В Україні у 2007 році створено Державний клінічний науково-практичний центр телемедицини МОЗ України" - єдиний спеціалізований заклад охорони здоров’я, створений для впровадження та розвитку телемедицини в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року № 878 його віднесено до Переліку закладів охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій. Згідно Статуту, Державний центр телемедицини забезпечує надання висококваліфікованої комплексної консультативної медичної допомоги населенню із застосуванням телемедичних технологій. Із 2009 року Державним центром телемедицини реалізується проект створення телемедичної мережі України, завдяки якій започатковано телемедичне консультування та обмін досвідом лікарів на Порталі телемедицини. Телемедицина - це найширший спектр сучасних комп’ютерно-телекомунікаційних технологій, здебільшого простих й доступних будь-якому користувачеві. Зазвичай одну клінічну або організаційну задачу можливо вирішити принципово різними технічними засобами. Найчастіше зустрічається міф стосовно телемедицини – коли її технічний потенціал дорівнюють відеоконференсінгу або телеметричним пристроям тощо. Подібний підхід повністю помілковий. Менеджер системи охорони здоров’я повінен чітко визначить цілі, оцініти економічні можливості, визначить ключові моменти процесів надання медико-санітарної допомоги, врахувати кадрові, соціальні, географічні та інші локальні особливості, а потім – обрати ті технічні рішення для побудови телемедичних систем, котрі будут оптимальними для даних цілей та умов. Також важливим підгрунтям для побудови телемедичної інфраструктури є доказови дослідження та клінічні випробування.

Телемедична процедура – стандартна послідовність спільних дій з строго певною метою географічно віддалених один від одного медпрацівників, пацієнта(ів) і допоміжного персоналу з використанням комп'ютерної й телекомунікаційної техніки. У наш час існують наступні основні види телемедичних процедур, що складають загальну телемедицину:

• телемедичне консультування

• біотелеметрія (телемоніторинг)

• домашня (індивідуальна) телемедицина

• телескринінг

• телеприсутність

• телеасистування

• дистанційне навчання

Найпоширенішою в даний час процедурою є телемедичне консультування (дистанційне обговорення клінічного випадку), яке забезпечує наближення кваліфікованої допомоги, швидку підтримку клінічних рішень та покращує якість та доступність медіко-санітарної допомоги. Телемедичне консультування є компонентом повсякденної лікувально-діагностичної роботи. З метою отримання підтримки для прийняття оптимального клінічного рішення кожен лікар повинен володіти навичками з підготовки медичної інформації та проведення телемедичного консультування. Менеджер системи/закладу охорони здоров’я також повинен вільно володіти подібними навичками для підтримки власної лікувальної роботи, аудиту телемедичної діяльності, контролю інформаційної безпеки, забезпечення надання медичних послуг на сучасному рівні на основі доказової медицини. Додатково підкреслемо, що обов’язковим компонентом діяльності сучасного лікаря є спілкування з колегами через Інтернет (тематичні списки розсилання, професійні Інтернет-товариства, соціальні мережі), що також включає неформальне телеконсультування, яке здійснюється без протоколювання, але з дотриманням усіх вимог щодо якості та безпеки.

Телеметрія (дистанційна фіксація фізіологічних параметрів) виникла як компонент космічної медицини; а її цивільний різновид – телемоніторинг - використовується в відділеннях інтенсивної терапії та при транспортування важких пацієнтів. Саме телеметрія застосовується в воєнній, аерокосмічній медицині та медицині катастроф. Найпоширеною формою клінічного застосування телеметрії є теле-ЕКГ.

Телескринінг (дистанційне виявлення й формування груп ризику, профілактичні дії з використанням телемедичних засобів) забезпечує широкий комплекс превентивних заходів, особливо актуальних для покращення здоров’я дітей та підлітків (розлади зору у немовлят, порушення постави у підлітків тощо), раннього виявлення онкологічної та фтізіатричної патології, особливо це стосується населення сільської місцевості, закритих колективів.

Телеприсутність (з телеманіпулюванням) та індивідуальна телемедицина є основнимм трендами розвитку в даний час. Ці системи забезпечують постійне медичне спостереження та контроль за пацієнтами на амбулаторному етапі, повноцінну участь експерта в процессі надання медичної допомоги (особливо невідкладної) у віддаленному медичному закладі. Вище вказані телемедичні процедури забезпечують безперервність медико-санітарної допомоги та професійного навчання, також вони спрямовані на вирішення важливих кадрових та економічних проблем галузі охорони здоров’я.

Одним з ключових завдань телемедицини є забезпечення взаємодії між рівнями та етапами медико-санітарної допомоги. Телемедицина є потужним інструментом не тільки підвищення якості медичної допомоги, але й оптимізації та покращення ефективності менеджменту системою охорони здоров’я.

Схема управління та надання медичної допомоги системою екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

Про затвердження індикаторів оцінки діяльності системи екстреної медичної допомоги на до госпітальному етапі

Індикатори оцінки діяльності системи екстреної медичної допомоги на до госпітальному етапі

Індикатори ресурсного забезпечення: