Теорія потреб Девіда МакКлелланда

Девід МакКлелланд поділяв всі потреби на три великі групи. До них належать потреби у владі, потреби в успіху і потреби в причетності.

1. Потреби у владі

Потреби у владі є найбільш пріоритетними. Вони обумовлюються навчанням людини і його життєвим досвідом і полягають у тому, що людина тяжіє до контролю над діями інших людей як до способу чинити на них значний вплив. Люди з домінуючою потребою до влади, в свою чергу, поділяються на два типи.

До першого типу належать люди, які прагнуть до влади заради владарювання. Їх приваблює наявність можливості командувати і впливати на інших людей. Інтереси суспільства або організації мають для них другорядне значення.

До другого типу належать люди, які прагнуть до влади заради вирішення колективних суспільних завдань або завдань організації. Як тільки ці люди домагаються відповідних повноважень, вони ставлять певні завдання перед групою людей і вже разом з ними беруть участь у процесі досягнення групових цілей. Одночасно з цим, вони знаходяться в пошуку оптимального способу мотивації людей для їх досягнення. Потреби у владі для цієї категорії людей являють собою аж ніяк не прагнення до самоствердження для задоволення марнославства, але прагнення до того, щоб виконати відповідальну роботу з управління іншими людьми, спрямованому на рішення громадських або організаційних завдань.

2. Потреби в успіху

Потреби успіху задовольняються тільки тоді, коли розпочата робота успішно доведена до кінця. Люди, які прагнуть до успіху, ставлять перед собою завдання підвищеної складності і бажають отримати відгуки про пророблену ними роботу і свою діяльність взагалі. Наприклад, у керівника організації бажання досягти успіху може проявлятися в ініціативі, прагненні до виправданого ризику. У тому випадку, якщо він боїться зазнати невдачі, він буде намагатися не брати участь в такій діяльності, де потрібно бути ініціативним та брати на себе відповідальність. Така людина буде прагнути до мінімальної ймовірності того, що її іміджу буде завдано шкоди.

Потреба в успіху як мотивація до досягнень притаманна переважній більшості людей. Але рівень її розвитку у кожної людини різний. Однак саме від цього рівня буде залежати результативність діяльності людини і його професійний успіх у будь-якій сфері.

Не можна не згадати і про внесок у теорію МакКлелланда американського психолога Джона Аткінсона. Згідно його уявленням, потреба в успіху необхідно розглядати в комплексі з потребою уникнення невдач. Аткінсон виявив, що люди з домінуючою мотивацією до досягнень, як правило, прагнуть до успіху, а люди, у яких мотивація до досягнень знаходиться на низькому рівні, намагаються уникати невдач.

Дане доповнення, зроблене Аткінсоном, пізніше стало основою розробленої ним же і теорії Макклелланда суб'єктивно бажаного ризику. В ній мотивація до досягнень і мотивація до уникнення неуспіху є визначальними факторами у формуванні людиною прийнятного дня нього ризикованої поведінки. Тут цікаво відзначити, що люди з високою мотивацією до досягнень (до яких, до речі помітити, відносяться майже всі керівники) воліють досягти середній рівень ризику. Вони намагаються уникати особливо ризикованих ситуацій, що містять велику ймовірність невдачі, але в той же час уникають і ситуації, де ризик мінімальний, оскільки в такому випадку ймовірність досягти відчутних результатів дорівнює практично нулю. А в ситуаціях з середнім рівнем ризику успіх залежить від їх власних зусиль.

Звідси випливає висновок, що люди з домінуючою мотивацією до досягнень відрізняються сильним тяжінням до постановки цілей і завдань із середнім рівнем ризику, коли їх успіх, нехай і не є гарантованим, але в будь-якому випадку залежить, головним чином, від них самих: від їх власних зусиль і здібностей.

Ті ж люди, у яких мотивація до досягнень знаходиться на низькому рівні (це, в основному, люди, які звикли пускати справи на самоплив), відрізняються, в більшості своїй, вибором ситуацій, де ризики мінімальні. Хоча, нерідко можна зустріти і таких людей, які, навіть відправивши справу «плисти за течією», можуть вибирати і ситуації з великими ризиками, розмірковуючи з позиції «як вийде – так вийде».

3. Потреби в причетності

Потреби в причетності також називають партисипативними потребами або потребами у співучасті. Вони можуть виражатися в прагненнях до культурних, інтелігентних і дружніх відносин з оточуючими людьми. Але люди з переважаючими потребами в причетності нерідко прагнуть не тільки до того, щоб встановити з іншими людьми добрі стосунки, але і бажають знайти підтримку і схвалення в очах значущих і авторитетних для них людей.