2. Характеристика особливостей знань, умінь і навичок дітей старшого дошкільного віку

Свого часу Д. Б. Ельконін відзначав, що проблема навчання і психічного розвитку стає актуальною кожен раз тоді, коли перед школою постають нові завдання. Оскільки початкова готовність до шкільного навчання багато в чому визначає успішне навчання дитини, як в початковій школі, так і в наступні роки навчання, це питання займає одне з важливих місць в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів.

Перед старшими дошкільниками ставляться високі педагогічні вимоги, до яких він має бути готовий. Виходячи з цього, розглянемо, що розуміють під цими компонентами спеціальної готовності та яким чином це впливає на дітей старшого дошкільного віку [21, с. 55].

У цей період, дошкільне характеризується зрілістю мотивів навчальної діяльності, тобто готовністю до нової для дитини соціальної ролі – ролі учня з відповідними правами та обов'язками, бажання вчитися, сформованістю комунікативних навичок, що проявляється у вмінні спілкуватися з дорослими і однолітками, певний рівень емоційного і вольового розвитку.

Крім того, особистісна готовність передбачає певне ставлення дитини до себе: його адекватне ставлення до своїх здібностей, результатів своєї роботи, до оцінки своєї поведінки. Тут варто говорити про певний рівень самосвідомості. Найбільш ефективно особистісну готовність дітей до школи можна відстежити під час проведення групових занять, спостерігаючи за їхньою поведінкою, а також, під час особистих бесід з педагогом або психологом, де можна використовувати спеціально розроблені плани бесід. При сформованій спеціальній готовності дитина проявляє активний пізнавальний інтерес, з полюванням говорить про школу [13, с. 254].

Численні дослідження показують, що діти, які відвідували дошкільні освітні установи демонструють в цей віковий період більш високий рівень спеціальної готовності до школи.

Проте, досить велика кількість дітей старшого дошкільного віку емоційно нестійкі, демонструють підвищений рівень тривожності, яка проявляється в спілкуванні з дорослими та іншими дітьми, в невмінні впоратися зі скрутними ситуаціями.

У поєднанні з кризою розвитку, недавньою зміною соціальної ситуації і ролі в суспільстві, підвищена тривожність є фактором ризику виникнення майбутньої шкільної дезадаптації, появи конфліктної поведінки.

Емоційна стійкість, яка виражається в здатності долати підвищене емоційне збудження, буде запорукою успішної адаптації до умов шкільного життя. Успішне та ефективне протікання навчальної діяльності можливо при досить хорошому рівні емоційної стійкості.

На тлі емоційної стійкості формується довільна поведінка, тобто така поведінка, при якій діти вже здатні управляти своїми діями. До 6-7 років довільність починає проявлятися в пізнавальних процесах (уваги, пам'яті, мислення), а також в спілкуванні з дорослими [14, с. 45]. Довільність поведінки закладається в груповій рольовій грі, грі за правилами. У такій грі діти починають порівнювати свою поведінку з тим зразком поведінки, який заданий в правилах. Саме групова гра, на відміну від гри поодинці, дозволяє дитині просунутися в своєму розвитку, оскільки колектив коригує порушення в наслідуванні передбачуваному зразком [16, с. 33].

Що ж стосується сформованості комунікативних навичок, то саме цей аспект при його повній готовності є основним, так як спілкування з дорослими і взаємодія з однолітками створюють «соціальну ситуацію розвитку».

Досить високий рівень комунікативних навичок сформований до цього періоду сприяє успішній адаптації дитини до шкільного життя, в той же час відсутність елементарних умінь в цій сфері ускладнює спілкування з оточуючими, веде до зростання тривожності і, як наслідок, до дезадаптації.

Цей віковий період характерний сформованістю певного рівня мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатній розвиток довільної поведінки та інтелектуальної сфери.

Варто виділити групи мотивів навчання, що характерні для старших дошкільників: широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, пов'язані «з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин»; мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями [18, с. 18].

Інтелектуальний розвиток старшого дошкільного віку проявляється в досягненні достатнього для початку систематичного навчання рівня зрілості пізнавальних процесів, таких як увага, пам'ять, мислення і уяву, сформованість мови, наявність кругозору і певного запасу знань, володіння дитиною певними вміннями і навичками, сформованість загальних інтелектуальних умінь.

В дитячому віці у дитини формується така поведінка, при якій дитина прагне досягти певних цілей, і це можна назвати «першими ознаками інтелекту», в подальшому ж формується символічне інтуїтивне мислення, без якого неможливе подальше формування інтелекту.

Крім того, інтелектуальна готовність також передбачає сформованість початкових умінь у сфері навчальної діяльності, зокрема вміння виділити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності.

Однією з найважливіших характеристик інтелектуального розвитку старшого дошкільного віку є здатність до навчання – сприйнятливість дитини до засвоєння нових знань і нових способів їх добування, а також готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку. Тобто це ті інтелектуальні операції, при яких відбувається засвоєння нового правила роботи, і перенесення цього правила на виконання аналогічних завдань.

Окремо варто сказати про такий аспект як самосвідомість старшого дошкільника, яка розуміється як усвідомлення себе як індивідуальності [21, с. 35]. Уявлення про себе складаються з когнітивного, емоційного і вольового компонентів. У процесі самопізнання, когнітивного компонента народжуються перші уявлення про себе самого. Емоційне ставлення до себе включає переживання людини про себе, про те, що він робить, дізнається. Говорячи про самосвідомості, не можна не згадати самооцінку – цінність, значимість, якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки [22, с. 44].

Самооцінка дуже важлива для дитини так само, як і для дорослої людини. Ґрунтуючись на загальному емоційному досвіді, отриманому з самого народження, у дитини поступово формується ставлення до себе. Формування самооцінки відбувається також в процесі діяльності та міжособистісної взаємодії. У дошкільному віці у дитини формується не тільки уявлення про властивих йому якостях і можливостях, але і складається уявлення про те, яким його хочуть бачити оточуючі. Обмінюючись оціночними впливами, у дошкільника виникає певне ставлення до інших дітей і одночасно розвивається здатність бачити себе їх очима. Ставлення дитини до самого себе, часто прямо пов'язане з успішністю навчання. Формування самооцінки здійснюється в процесі спортивних занять через ігрову діяльність, шляхом її цілеспрямованого ускладнення і збагачення за рахунок введення навчальних завдань і дій спортивної спрямованості. При цьому широко використовуються рухливі і спортивні ігри, в яких відбувається актуалізація групових форм оцінки дітей, самостійних оцінок дітьми діяльності своїх однолітків, а також відбувається самооцінка дітей, яка виражається шляхом усвідомлення своєї рухової активності, її сильних і слабких сторін. Автор робить висновок, що необхідною умовою розвитку контролю дій є не тільки усвідомлення дитиною своєї діяльності і її результатів і регуляція своєї поведінки, але і оцінка, контроль дій своїх однолітків [5, с. 2].

Фізіологічний розвиток дошкільника, також має велике значення для успішного навчання в школі, виражається в рівні розвитку основних функціональних систем організму дитини і задовільному стані його здоров'я. Перевірку фізіологічної готовності на відповідність певним нормам проводять медики під час медичного обстеження. Одним з важливих показників при визначенні фізіологічної готовності до школи є рівень розвитку дрібної моторики, тобто розвитку тонких рухів кистей і пальців рук. До фізіологічних особливостей періоду старшого дошкільного віку можна віднести і достатній рівень зорово-моторної координації, при якому дитина вміє злагоджено працювати руками і при цьому сприймати інформацію візуально.

Таким чином, сучасні дослідники в галузі дитячої психології, педагогіки та вікової фізіології виділяють різні аспекти розвитку дитини старшого дошкільного віку, які впливають на готовності дитини до майбутнього шкільного навчання, однак сходяться в тому, що фізіологічний і психологічний компоненти готовності до шкільного навчання формується задовго до вступу до школи і без наявності ознак, які визначають суть готовності дитини до школи , неможливо успішне навчання дитини в школі.