Формування етнопсихології як самостійної галузі знань 19 століття

1. Зародження етнопсихології як самостійної науки відбулося в Німеччині, обумовлено було процесом об'єднання численних князівств в єдину державу.

2. Засновники - М.Лацарус і Г.Штейнталь, які в 1859 р. приступили до видання «журналу психології народів і мовознавства». Висловлювалися про потребу досліджувати закони душевного життя не тільки окремих індивідів, а й цілих спільнот, в яких люди діють «як деяка єдність» (етнічна ідентичність).

3. Основні завдання нової науки: 1) пізнання психологічної сутності народного духу. 2) відкриття законів, за якими здійснюється внутрішня діяльність народу в житті, мистецтві, науці. 3) виявлення основних причин виникнення, розвитку і знищення особливостей якого-небудь народу.

4. Лацарус і Штейнталь розглядали психологію народів як науку, що зводить закони мови, релігії, науки, моралі та інших елементів духовної культури до психологічної сутності.

5. Засновником "школи народів" і вченим, який здійснив значну роз­робку етнопсихологічної концепції, був німецький учений В. Вундт.

6. У 1912 році виходить друком книга Вундта «Проблеми психології народів». Створив десятитомник «Психологія народів». Послідовник Лацаруса і Штейнталя, надалі відхиляється від запропонованого ними шляху.

7. Лацарус і Штейнталь народний дух ототожнювали з індивідами, складавшими його. АЛЕ: спільне життя індивідів і їх взаємодія повинні породжувати нові явища зі своїми законами, які хоч і не суперечать законам індивідуальної свідомості, але не зводяться до них.

8. Вундт прагне звузити програму вивчення психології народів, запропоновану Лацарусом і Штейнталем. Прагне розмежувати науку психологію і етнологію, які покликані вивчати психологію народів з різних позицій.

9. На думку Вундта, загальні уявлення багатьох індивідів виявляються в мові, міфах і звичаях, а інші елементи духовної культури вторинні і зводяться до них.

10. У ранніх роботах Вундта простежується чітка структура продуктів творчого духу народів: мова, міфи, звичаї. Основним методом вивчення психології народів він розглядає аналіз продуктів духовного життя. Тобто мови, міфів, звичаїв, які і є духом народу.

Психоаналітичний підхід до культурних та етнопсихологічних особливостей

1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям, що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро.

2. Запропонований в кінці XIX століття 3. Фрейдом психоаналіз з своєрідного способу вивчення підсвідомої сфери психіки людини поступово перетворився в "універсальний" метод дослідження і оцінки складних соціальних явищ, в тому числі психічного складу етнічних спільнот.

3. Запозичуючи методологію психоаналізу, багато закордонних етнопсихологів не могли не зважати на критику, що вказує на неспроможність прагнення Фрейда пояснити поведінку людей тільки лише вродженими інстинктивними потягами.

4. Відмовившись від деяких найбільш спірних положень Фрейда, етнопсихологи проте не змогли порвати з основним напрямком його уявлень, але оперували більш модернізованими поняттями і категоріями.

5. Одна з них - соціальна взаємодія - зводилася до того, що представники однієї етнічної спільності впливають один на одного за допомогою своїх ідей, настроїв і почуттів, що співвідносяться з їх "культурою" якимось невиразним і абстрактним способом, що не має нічого спільного з їх усвідомленням і осмисленням, а також з практичною діяльністю.

6. Деякі етнопсихологи на Заході розглядали соціальне середовище не як історично певні відносини людей в системі суспільного виробництва, а як результат прояву психологічних потягів, почуттів, емоцій, зовсім відірваних від породила їх основи.