Тема: антисептичні та хіміотерапевтичні препарати. (хіміотерапевтичні засоби різних груп)

План

1. Протитуберкульозні засоби.

2. Протиспірохетозні засоби.

3. Противірусні засо­би.

4. Протималярійні засоби.

5. Протиамебні засоби.

6. Засоби, що використовуються при трихомонозі.

7. Протилямбліозні засоби.

8. Протимікозні засоби.

9. Протигельмінтні засоби.

10. Протибластомні засоби

1. Протитуберкульозні засоби (стрептоміцину сульфат, рифампіцин, ізоніазид, метазид, фтивазид, салюзид, етіонамід, натрію парааміно-саліцилат, піразинамід, циклосерин). Основні та резервні протитуберку-льозні засоби. Застосування, побічні ефекти.

До протитуберкульозних відносять хіміотерапевтичні засо­би, які затримують розмноження і зменшують вірулентність міко­бактерій туберкульозу.

Класифікація протитуберкульозних засобів:

1. Група А (найбільш ефективні) — ізоніазид та інші похідні ГІНК (гід­разиду ізонікотинової кислоти), рифампіцин.

2. Група В (ефективні) — стрептоміцин, циклосерин, етіонамід,, піразинамід.

3.Група С (найменш ефективні) —ПАСК, натрію парааміносаліцилат.

Розроблено 3 основні схеми застосування протитуберкульозних

засобів:

— тривале лікування;

— уривчасте лікування;

—короткотривалі курси лікування. Різні схеми лікування ко­роткотривалими курсами відрізняються компонентами, які вико­ристовують у початковий період, але всі засновані на тривалому лікуванні із застосуванням ізоніазиду і рифампіцину.

Ізоніазид — синтетичний препарат. Для лікування всіх форм тубер­кульозу. Внутрішньо по 0,3 г 2 рази на день або по 0,6 г 1 раз на день. При необхідності внутрішньо­венно або внутрішньом'язово.

Побічні явища:

— нейротоксичність (судоми, психічні порушення). Для запобігання цьому слід призначати з ізо­ніазидом піридоксин (вітамін В6);

сухість у роті, нудота, блювання, закрепи.

Інші похідні ГІНК: фтивазид, салюзид, метазид.

Рифампіцин — антибіотик широкого спектра дії. Для лікування всіх видів туберкульозу внутрішньо по 0,3 г 2 рази на день до їди або по 0,45 г 1 раз на день. У разі необхідності внутрішньовенно.

Побічні явища:

— ураження функції печінки та підшлункової залози;

— диспепсичні явища;

— надає сечі, мокротинню та сльозовій рідині червоного забар­влення.

Піразинамід — найактивніший ЛП групи В. Впливає на стійкі до інших препаратів мікобактерії туберкульозу.

Стрептоміцину сульфат — антибіотик широкого спектра дії (див. у розділі «Антибіотики-аміноглікозиди»).

Натрію парааміносаліцилат (ПАСК-натрій) — синтетичний ЛП. Ефективний при внутрішньому застосуванні. Призначають у дозі 3—4 г на одне приймання 3 рази на добу. Препарат запивають молоком, лужними мінеральними водами. Внутрішньовенно крапельно вводять 3% розчин натрію пара-аміносаліцилату.

Побічні явища:

— нудота, блювання, діарея;

— агранулоцитоз, тромбоцитопенія;

— алергійні реакції.

Якщо виникають тяжкі реакції, лікування припиняють.

2. Протиспірохетозні засоби (препарати бензилпеніциліну, бійохінол, бісмоверол). Загальна характеристика. Застосування.

Протиспірохетозні засоби. Для лікування всіх стадій си­філісу призначають антибіотики групи пеніциліну, як короткої дії (бензилпеніциліну натрієву або калієву сіль), так і пролонговані препарати (новокаїнову сіль бензилпеніциліну, біциліни).

У разі непереносимості бен­зилпеніциліну застосовують інші антибіотики — цефалоридин, еритроміцин, азитроміцин (сумамед).

В комбінації з пеніциліна­ми призначають препарати вісмуту - бійохінол і бісмоверол. Вони при­гнічують лише збудник сифілісу, вводять внутрішньом'язово.

Побічні явища:

— стоматит, гінгівіт;

— коліт, діарея;

— темна облямівка (смуга) по краю ясен.

При застосуванні препаратів необхідно стежити за станом сли­зової оболонки порожнини рота.