Документологія
Обєкт предмет, мета і завдання документології як науки
документологія – інтегрована система знань про документ, наукова і навчальна дисципліна, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які досліджуються низкою документознавчих дисциплвн
обєктом вивчення документології є документ і документно- комунікаційна діяльність, а предмет- теорія документа в узіх її аспектах та історія розвитку документа і вчення про документ
Формування загального документознавства як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об'єкта, мети, предмета, структури, методів, а також принципів проведення досліджень.
Оскільки документ створюється в процесі здійснення інформаційно-комунікаційної діяльності в суспільстві, об'єктом загального документознавства виступають усі його види, починаючи від створення та розповсюдження й закінчуючи використанням, а також зберіганням документації. Це повинно бути комплексне вивчення документа як системної одиниці, спеціально створеної для збереження та передання інформації в просторі й часі.
Метою загального документознавства є розбудова наукового знання про документ у єдності його інформаційної, знакової та матеріальної складових, про закономірності створення й функціонування документів у суспільстві. Це може бути як сам документ у цілому, так і його складові частини, а також специфічні риси документальної інформаційно-комунікаційної діяльності. При цьому вивчення документа мусить відбуватись як на теоретичному, історичному, так і на практичному рівні.
Предмет загального документознавства включає вивчення властивостей та функцій документа, дослідження методів та роботи з документами в процесі комунікаційної діяльності, аналіз перешкод, що заважають ефективному організуванню систем документації, оцінювання переваг та недоліків створеного документа та проблем його сприйняття.
Предметом загального документознавства можуть вважатися еволюція та сучасний стан характеристик документів, у тому числі в процесах їх створення та функціонування, як динамічних об'єктів.
До предмета загального документознавства можна віднести також питання технологічного характеру: побудова документальних утворень і визначення найбільш ефективних засобів їх вдосконалення та підтримки в різних соціокультурних сферах та інституціях, розроблення питань їх класифікування, реферування, створення пошукового образу.
Завдання та особливості загального документознавства
Сутність загальних законів документології
Закон документології – об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок міждокументально-комунікаційнимявищами або процесами, що випливає із їх внутрішньої природи і сутності.
СИСТЕМА ЗАКОНІВ ЗА КУШНАРЕНКО
Загальні закони:
1.закон документаційної підтримки всіх суспільних відносин (закон документного забезпечення соц.
комунікацій (Столяров), закон документальної підтримки всіх соц. відносин, закон документного оснащення соц. комунікацій, закон обов’язковою документаційного супроводження діяльності);
2.закон генерації документів соціальними системами (закон генерації документів кожної соц. системи);
3.закон документної сутності всіх соціальних інститутів суспільства;
4.закон відповідності змісту та типово-видовогоскладу документів та їх системних утворень потребам суспільства;
5.закон самоорганізації документів у документні потоки, масиви, фонди, тобто док-ніресурси(потоки – динамічна форма існування; масиви, фонди і ресурси – статичні);
6.закон формування документально-комунікаційноїсистеми суспільства(генеративні системи – ті, що створюють наукові, навч. заклади, видавництва, редакції; транзитні – кур’єрські служби, провайдери, книжкові магазини; термінальні – архіви, музеї);
7.закон відповідності обсягу документної інформації пропускним можливостям документальної комунікації суспільства.
Перший загальний закон документології – документальна підтримка всіх соціальних відносин.
Згідно з цим законом, будь-якесоціальне явище (подія, акт) потребує документного супроводу, засвідчення, підтвердження, базується на відповідних документах або їхній сукупності.
Другий загальний закон документології – генерація документів різними соціальними системами.
Кожна соціальна система здатна створювати і дотримуватися власної системи документації, специфічної саме для неї. Водночас генерування власних документів передбачає їх обов’язкове сприйняття іншими соціальними структурами. Про об'єктивність цього закону документології свідчить те, що специфічні види і різновиди документів та їхні сукупності створюються і функціонують практично в усіх сферах людської діяльності. Наприклад, у медичних установах – медична картка (книжка), кардіограма, медичний аналіз, направлення (талон) до лікаря., рецепт тощо. Міжнародне право має свої специфічні види документів: концепція, конкордат, меморандум та ін. Концентруючись у межах базової галузі, ці документи можуть використовуватись і в інших сферах для вирішення власних специф. завдань.
Третій загальний закон документології – усі соціальні інститути суспільства є, по суті, документними.
Одні з них – створюють документи: другі — виробляють (видають); треті – зберігають; четверті – розповсюджують; п’яті — використовують; шості – утилізують. Існують також інститути, які одночасно здійснюють усі процеси комплексно.
Четвертий загальний закон документології – закон відповідності змісту і типовидового складу документів та їх системних утворень потребам суспільства.
Типовидове розмаїття документів виникає не стихійно, воно об’єктивно зумовлене потребами суспільства, яке формує своєрідне «замовлення» системі документальних комунікацій. У відповідь на потребу суспільства змінюються зміст, форма і матеріальна основа документів: від наскельних і глиняних табличок до друкованих видань, від кінофотофонодокументів до електронних документів. Урізноманітнення типів і видів документів сприяє повному й оперативному задоволенню інформаційних потреб користувачів.
П’ятий загальний закон документології – закон самоорганізації документів.
Документована інформація здатна організовуватися в динамічні і статичні системи документів: документні потоки, документи і масиви, документи і фонди, документні ресурси. Рух документів у процесі їх виробництва, розповсюдження та використання в суспільстві створює документний потік – сукупність розподілених у часі за просторі документів, які рухаються по комунікаційних каналах від створювачів та виробників до користувачів. Проходячи через канали комунікації, документні потоки створюють тимчасові, мобільні, слабоструктуровані сукупності документів – документні масиви. Постійні, систематизовані, забезпечені довідково-пошуковимапаратом документні масиви трансформуються в документні фонди. Документні потоки, масиви та фонди утворюють документі ресурси – сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання вдокументно-комунікаційнійсистемі суспільства.
Шостий загальний закон документології – формування документаційно-комунікаційноїсистеми суспільства.
Ефективне функціонування документованої інформації в суспільстві потребує створення спеціалізованих документних систем, які забезпечують «життєвий цикл» документів, їх виробництва, транспортування, збирання, зберігання, розповсюдження та використання (Ю.М. Столяров).
Сьомий загальний закон документології – закон відповідності обсягу документованої інформації, що циркулює в суспільстві, пропускним можливостям каналів документальної комунікації.