1.2 Характеристика контингенту та умов їх проживання в гу во «Устюженський психоневрологічний інтернат»

Психоневрологічні інтернати для дорослих входять у загальну систему психіатричної допомоги населенню і призначені для проживання хворих з хронічними формами захворювань. Зазвичай це люди, нездатні жити в сім'ї і суспільстві в силу втрати чи недорозвинення здібностей до самообслуговування, самозабезпечення і продуктивної комунікативної діяльності.

Соціальні послуги надаються всім громадянам похилого віку та інвалідам 1 і 2 групи незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин. Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах за договорами, укладеними органами соціального захисту з установами соціального обслуговування [20].

Соціальне обслуговування являє собою діяльність соціальних служб з соціальної підтримки, надання соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації та реабілітації громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації [17, 19].

Прийом в будинок інтернат проводиться по путівці органів соціального захисту населення, її видають на підставі заяви про прийом в будинок інтернат та медичної карти, оформленої районним відділом соціального забезпечення та лікувально-профілактичним закладом, довідки медико-соціальної експертизи (далі МСЕ) [2].

У психоневрологічний інтернат приймаються особи похилого віку та інваліди 1 і 2 груп, що страждають певними психічними захворюваннями та потребують за станом здоров'я разом з цим у догляді, побутовому обслуговуванні та медичної допомоги [19].

Вони поміщаються в такій інтернат незалежно від того, чи є у нього родичі, зобов'язані за законом їх утримувати чи ні. Обов'язки будинку-інтернату визначаються його завданнями та функціями, які встановлені становищем.

Відповідно до нормативних актів у психоневрологічні інтернати приймають осіб з розумовою відсталістю в ступені вираженої дебільності, імбецильності і ідіотії, а також хворих, які страждають затяжними формами психічних захворювань.

У хворих не повинно бути проявів гострої симптоматики і грубих психічних дефектів, небезпечних для самого хворого. Психоневрологічні інтернати в значній мірі відрізняються від психіатричних стаціонарів (лікарень) системи охорони здоров'я за структурою контингенту. Зазвичай хворі поступають в установи соціального захисту населення на постійне проживання, тобто до природного кінця.

У цьому зв'язку в організації роботи психоневрологічних інтернатів значне місце займають питання соціального і побутового влаштування інвалідів, не просто знаходяться в цих установах, а проживають в них [19, 23].

Через це виникає і вимагає вирішення безліч питань, пов'язаних із введенням і експлуатацією приміщень побутового та дозвільного характеру. Елементи побуту також своєрідні, оскільки включають режим лікарняної установи та гуртожитки. Остання обставина визначає тактику медичного персоналу щодо максимального самообслуговування проживаючих. Це дуже важливо для хворих, які перебувають довгостроково в одноманітних умовах, що сприяють виникненню проявів госпіталізму [13].

Оскільки певна частина хворих, що знаходяться в установі, не гарантована від загострень психотичної симптоматики, існує постійна необхідність медикаментозної підтримуючої терапії. Остання, також має відмінності від такої в рамках лікувально-профілактичних установ. Характерно зміщення акцентів з купирующей на підтримуючу терапію, з симптоматичною на загальнозміцнювальну.

У цілому характерний перехід з медикаментозного лікування на немедикаментозне, зокрема на терапію зайнятістю. На відміну від лікарняних установ вона також має виражені особливості. Терапевтичний вплив зайнятості хворих з віддаленими наслідками захворювань має більшою мірою не клінічний, а соціальний вектор.

Інакше кажучи, терапія зайнятістю в умовах психоневрологічних інтернатів спрямована на відновлення втрачених (або формування нових) трудових і комунікативних навичок, на підтримку або формування активного способу життя, тому найбільш широко використовують господарсько-побутової працю, стимулюючий самообслуговування і неформальні контакти [15,25] .

Уявлення про структуру контингенту хворих, що у психоневрологічних інтернатах, можна скласти за викладеними вище критеріям відбору. В основному там проживають люди з довгостроково протікають хронічними захворюваннями як ендогенного, так і будь-якого іншого характеру.

Вікові групи інвалідів, які проживають у психоневрологічних інтернатах можна розділити за віковими групами:

1. інваліди з відхиленнями у розумовому і фізичному розвитку у віці від 18 до 45 років;

2. інваліди, які страждають психічними захворюваннями і мають потребу в постійному догляді від 45 років і до кінця життя.

Найчисленнішою є група хворих, страждаючих розумовою відсталістю - 74 особи (43%). Друге місце за чисельністю займають хворі на шизофренію - 53 людини (32%), третє - судинну деменцію - 33 людини (20%). Епілепсію хворіють 5 чоловік (3%) проживають, синдромом Дауна - 3 особи (2%).

В установі проживає 168 осіб, з яких 162 людини - чоловіки, 6 осіб - жінки. Аналіз вікової характеристики показав, що найбільш численними були групи інвалідів молодого віку: від 18 до 44 років -65 осіб (41%), інваліди віком 45 - 54 років - 44 людини (27%), 55 - 59 років - 22 особи ( 13%), 60 - 74 років -31 осіб (15%), від 75 років і вище - 6 осіб (4%).

За групами інвалідності хворі розподіляються наступним чином: інваліди 1 групи - 64 осіб, з них інваліди з дитинства - 40 чол., Інваліди 2 групи - 104 чоловік, з них інваліди з дитинства - 57 чол.

Контингент психоневрологічного інтернату являє собою співтовариство інвалідів з ущербної психікою. Ущербність виражається або в емоційно-вольовому дефекті, або у вираженому зниженні інтелекту аж до недоумства, або в глибокій розумової відсталості. Цією обставиною пояснюється несформованість у потребі дозвілля, розпад цієї потреби внаслідок тривалого хронічного психічного захворювання. Разом з тим у частини інвалідів з не настільки вираженою ущербністю психіки є потреба в дозвільної діяльності. Для інвалідів організовуються екскурсії, бесіди, вікторини, конкурси, заняття у художній самодіяльності. В усіх установах є телевізори, бібліотеки, читальні зали [25].

Всі кабінети, житлові кімнати оснащені новим обладнанням та меблями. Житлова площа корпусів, становить 1400 кв. м, це на одного проживаючого - 7 кв. м.

Медична служба розташована на 2-му поверсі нового корпусу. Крім цього організовано цілодобовий медичний пост на відділенні милосердя. У кожному корпусі організовано цілодобове чергування санітарів і санітарок палатних, які стежать за виконанням режимних моментів, станом психічного і фізичного здоров'я проживаючих, санітарним станом корпусів. Кожен житловий корпус забезпечений стільниковим зв'язком.

Чисельність персоналу установи за штатним розкладом 159 осіб, середня чисельність працюючих - 132 чол., Фактичний відсоток зайнятості становить 83%. З них 61 чоловік медичний персонал. Палатні санітарки неукомплектовані на 3 людини, решті медичний персонал укомплектований повністю.

Для осіб з вираженою розумовою відсталістю необхідна спеціальна спеціалізується середовище - організація спрямованої способу життя, метою якої є формування санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових навичок, залучення в трудову діяльність у лікувально-трудових майстерень (далі ЛТМ), навчання елементарним професійним навичкам, навчання спілкуванню .

Саме терапія середовищем сприяє більш успішної адаптації та реабілітації осіб, які проживають у психоневрологічних інтернатах. Вона включає в себе створення сприятливого психологічного клімату, попередження хворобливих реакцій, збереження доцільною активності, оптимальний устрій і оснащення закладів спеціальними технічними засобами допомоги інвалідам, вдалу архітектуру та дизайн приміщень. У ній поєднується вплив різних чинників середовища: безпосереднього оточення, обслуговування, навчання, естетичного впливу і т.д. [6, 10].

У комплексному реабілітаційному впливі на інвалідів важливе місце відводиться навчанню навичкам вмінню займатися спортом.

Спортивні заняття не тільки сприяють відновленню рухової активності, вони є потужним соціально-психологічним фактором, який розширює соціальний досвід, насичує життя емоційним змістом, виховує волю до перемоги [11, 13].

Для проведення фізкультурно-оздоровчих заходів в установі створена матеріально-технічна база: кабінет лікувальної фізкультури (далі ЛФК), спортивні майданчики, необхідне обладнання.

З урахуванням ступеня інтелектуального недорозвинення або придбаного дефекту в інвалідів будь-якого віку плануються форми і методи реабілітації, прогнозуються результати її залежності від рівня інтелектуальної недостатності, збереження здатності до навчання або відновленню втрачених навичок, з одного боку, і використовуваних форм і методів реабілітації - з іншого.

Накопичений співробітниками інтернатів практичний досвід показав, що особи з розумовою відсталістю, особливо молоді, мають гарний реабілітаційним потенціалом і досить перспективні в плані досягнення максимального ефекту реабілітації.

Відновлення здатності інвалідів до соціального функціонування, незалежного способу життя покликана допомогти система багатопрофільної комплексної реабілітації як самостійна область наукової та практичної діяльності.

Таким чином, у психоневрологічних інтернатах проживають інваліди 1 і 2 груп, які страждають психічними захворюваннями різного генезу, особливістю яких є віддалений етап течії, хронічні стадії і незворотність хворобливих явищ. Ці категорії громадян потребують постійної або тимчасової сторонньої допомоги у зв'язку з частковою або повною втратою можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби внаслідок обмеження здатності до самообслуговування, у віці від 18 і до кінця життя.