4. Реалізація Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та її правове забезпечення

З огляду на сьогодення до першочергових заходів реалізації Концепції необхідно віднести:

створення регіональних міжвідомчих рад з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, які б сприяли реалізації державної політики у сфері реабілітації дітей-інвалідів, розробленню правових, організаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпечували б координацію дій у цій роботі;

розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіональних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, орієнтованих на запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та зарубіжного досвіду;

розроблення та затвердження типового положення про обласний, міський та районний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників процесу реабілітації дітей-інвалідів;

забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

До формування коштів центрів можуть бути залучені добровільні грошові внески вітчизняних та іноземних підприємств, установ і організацій, окремих громадян; інвестиції і гуманітарна допомога.

Реалізація Концепції дасть змогу:

створити державну систему ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка зменшить прошарок соціально дезадаптованих дітей, навчити їх самообслуговуванню та максимально залучити до суспільно корисної праці;

забезпечити право кожної дитини-інваліда на отримання кваліфікованої ранньої соціальної реабілітації;

своєчасно надати з боку держави соціальну підтримку батькам, які мають дітей-інвалідів;

забезпечити єднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, установ та організацій, спрямованих на ранній соціальний захист дітей-інвалідів.

5. Міжнародне співробітництво України у сфері ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Світовий досвід реабілітації дітей-інвалідів нагромадив значну кількість ефективних методик, творче використання яких позитивно вплине на якість роботи впроваджуваної системи.

Україна має інтегруватись до світової системи реабілітації, використовуючи для цього наявний науково-технічний потенціал та практичний досвід.

У першу чергу міжнародне співробітництво повинно бути спрямовано на:

обмін досвідом практичної роботи та науковою інформацією;

впровадження в практику роботи передових світових методик;

підготовку та перепідготовку кадрів;

удосконалення правової бази у сфері ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

максимально можливе відновлення соціального статусу, розвиток (формування) соціальних навичок і вмінь особистого й суспільного плану.

Методи соціальної реабілітації:

- Інформаційно-консультаційна бесіда (універсальний метод);

- Психологічний тренінг;

- Спрямоване спостереження;

Методи соціальної терапії: психотерапія, гарденотерапія, бібліотерапія, арттерапія, іпотерапія, глинотерапія тощо.

Соціальна реабілітація в психоневрологічному інтернаті відрізняється своєю специфікою, має свої цілі і завдання, обумовлені особливостями психічних захворювань громадян, які проживають в установі.

Н.Ф. Дементьєва виділяє основні цілі соціальної реабілітації в психоневрологічному інтернаті:

- Створення сприятливого соціально-психологічного клімату (терапевтичного середовища);

- Організація життєдіяльності інвалідів;

- Соціальна адаптація та реабілітація інвалідів, підтримку і продовження психічної активності осіб з обмеженими можливостями здоров'я.

Відповідно з основними цілями, соціальна реабілітація повинна бути спрямована на надання допомоги громадянам, які проживають в установі, на подолання індивідуальних проблем, пов'язаних з розумовою і фізичною ущербністю; орієнтована на індивідуальні потреби осіб з обмеженими можливостями здоров'я, їх вікові, життєві та соціальні запити.

Напрями соціальної реабілітації в психоневрологічному інтернаті:

- Проведення соціальної діагностики;

- Організація зайнятості інвалідів;

- Організація змістовного дозвілля;

- Захист особистісних і майнових прав інвалідів;

- Підтримка родинних зв'язків і контактів;

- Організація трудової діяльності [6,8].

На думку Е.В. Устинової, соціальна реабілітація включає в себе соціально-побутову адаптацію і соціально-средовую орієнтацію.

Соціально-побутова адаптація - це система і процес визначення оптимальних режимів суспільного і сімейно-побутової діяльності інвалідів в конкретних соціально-середовищних умовах і пристосування до них інвалідів [24].

Заходи щодо соціально-побутової адаптації включають в себе:

- Інформування та консультування інваліда та його родини;

- Адаптаційне навчання інваліда та його родини;

- Навчання інваліда персонального догляду (самообслуговування); персональної збереження, оволодінню соціальними навичками;

- Забезпечення інваліда технічними засобами реабілітації та навчання користування ними;

- Адаптація житла інваліда до його потреб.

Т.В. Зозуля визначає, що соціально-средовая орієнтація - це система і процес визначення структури найбільш розвинених функцій інваліда з метою подальшого підбору на цій основі виду громадської або сімейно-громадської діяльності.

Заходи щодо соціально-середовищної орієнтації в себе включають:

- Соціально-психологічну реабілітацію (психологічне консультування, психодіагностику та обстеження особистості інваліда, психологічну корекцію, психотерапевтичну допомогу, психопрофилактическую і психогігієнічних роботу, психологічні тренінги, залучення інвалідів до участі в групах взаємопідтримки, клубах спілкування, екстрену психологічну та медико-психологічну допомогу);

- Навчання спілкуванню;

- Навчання соціальної незалежності;

- Навчання навичкам проведення відпочинку, дозвілля, заняттями фізкультурою і спортом;

- Надання допомоги у вирішенні особистих проблем;

- Соціальний патронаж сім'ї.

Соціально-побутова реабілітація включає в себе:

- Соціально-побутову орієнтацію (процес ознайомлення інваліда з предметами і оточенням соціально-побутового призначення та змісту);

- Соціально-побутове утворення (відновлення, навчання чи формування навичок користування приладами, обладнанням соціально-побутового призначення з метою забезпечення відносної незалежності, навчання навичкам господарсько-побутової діяльності);

- Соціально-побутову адаптацію (процес і результат пристосування до умов найближчого соціуму);

- Трудова та професійна реабілітація - спрямовані на профорієнтацію, трудове і професійне навчання і працевлаштування відповідно до стану здоров'я, кваліфікацією та особистими схильностями інваліда;

- Психолого-педагогічна реабілітація - спрямована на адаптацію в навколишньому середовищі, в суспільстві, досягнення морально-психологічної рівноваги (практичні заняття, тренінги, індивідуальні бесіди, консультації, психодіагностика).

Останнім часом велике значення надається спортивної реабілітації. Участь у спортивно-реабілітаційних заходах дозволяє інвалідам долати страх, формувати ставлення до ще більш слабкого, коригувати гіпертрофовані споживчі тенденції і, нарешті, включати інвалідів в процес самовиховання, придбання навичок вести самостійний спосіб життя, бути досить вільним і незалежним.

Таким чином, соціальна реабілітація - це комплекс програм і дій, спрямованих на відновлення соціальних функцій людини, її соціального і психологічного статусу в суспільстві. Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями - одна з найбільш важливих і важких завдань сучасних систем соціальної допомоги і соціального обслуговування. Неухильне зростання кількості інвалідів, з одного боку, збільшення уваги до кожного з них - незалежно від його фізичних, психічних та інтелектуальних здібностей, з іншого боку, уявлення про підвищення цінності особистості і необхідності захищати її права, характерне для демократичного суспільства, з третього боку - все це зумовлює важливість соціально-реабілітаційної діяльності.