Порядок розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем

Питання підготовки до арбітражного провадження у справі

Підготовка справи до розгляду в арбітражі передбачає необхідність вирішення деяких питань.

Перше з них, це вибір місця проведення арбітражного розгляду.

Вибір місця здійснення арбітражного провадження є суттєвою дією з огляду на те, що від цього вибору можуть залежати і сам хід арбітражного розгляду та застосовне процесуальне право, і вибір арбітрів та головуючого у суді, і, певною мірою вибір матеріального права та можливість виконання майбутнього арбітражного рішення.

Взагалі, щодо місця здійснення арбітражного провадження діє принцип, за яким воно повинно бути однаково зручним або однаково незручним для сторін.

При цьому враховуються:

• безпека та доступність місця арбітражу для сторін, їх представників, свідків та експертів;

• існуючий в ньому режим перерахування коштів, ввозу та вивозу документів;

• технічна забезпеченість здійснення арбітражного розгляду (інфраструктура, приміщення, відповідні спеціалісти тощо);

• приналежність відповідної держави до Нью-Йоркської конвенції, стан законодавчого регулювання діяльності арбітражів;

• вплив обраного місця на загальну вартість арбітражного процесу тощо.

Взагалі, сторони спору мають необмежене право у виборі місця арбітражного провадження, і арбітражний суд вкрай уважно ставиться до такого вибору, особливо тоді, коли сторони згоди щодо місця проведення арбітражу не досягли.

Можна зауважити, що хоча у регламентах постійно діючих арбітражних установ місце арбітражного провадження у загальному вигляді визначено, проте вибір сторін і тут має пріоритет. Внаслідок цього, наприклад, хоча місцем здійснення арбітражного провадження Міжнародного комерційного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті за регламентом визначено місто Париж, більшість своїх засідань цей суд здійснив не у Парижі і навіть не у Франції.

Друге питання – це обчислення строків позовної давності.

Згідно з будь-яким національним законодавством встановлюються ті чи інші строки позовної давності, сплив яких починається з моменту виникнення права на позов. Пред’явлення позову, за загальним правилом, припиняє перебіг строку позовної давності.

Проте в різних державах по-різному вирішується питання, що саме слід розуміти під «пред’явленням позову» у випадках арбітражного спору. Справа в тому, що в державних судах це питання не постає взагалі: завжди існує суд, до якого позивач має право звернутися. У ситуаціях з арбітражем це питання певною мірою ускладнюється, а у випадку арбітражу ad hoc воно має вигляд нерозв’язуваного взагалі, бо ще навіть не існує органу, до якого можна звернутись з позовом.

Цю ситуацію вирішено у ст. 3 Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ та в ст. 3 Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН таким чином: дії, які мають на меті створення складу суду у випадку арбітражного суду ad hoc, є суттєвою частиною арбітражного процесу, тому моментом порушення провадження у такому випадку вважають вручення відповідачу повідомлення позивача з проханням призначити або узгодити кандидатуру арбітра. Це і є моментом припинення перебігу строку давності.

Процедура порушення арбітражного провадження у постійно діючих арбітражах проходить шляхом безпосереднього звернення до арбітражної установи з відповідним позовом.

Третє питання. Як відомо, арбітражна процедура може бути ініційована будь-якою стороною спору, коли, на її думку, вирішити спір шляхом компромісних переговорів і домовленостей неможливо. Досудове врегулювання спорів не є обов’язковим у міжнародному комерційному арбітражі.

Незважаючи на це, арбітражною угодою може передбачатися, що спір може бути передано на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу, якщо сторони не змогли вирішити спір мирним шляхом.

У таких випадках регламенти деяких постійно діючих арбітражних органів містять вимоги щодо необхідності проходження цієї процедури мирного врегулювання перш ніж звернутися до міжнародного комерційного арбітражу.

Практика МКАС при ТППУ свідчить, що в таких випадках від позивача вимагається представлення доказів того, що мирні переговори були проведені, і вони не призвели до успіху. Підтвердження факту проведення мирних переговорів є умовою прийняття позовної заяви до розгляду.