4. Відносини батьків і дітей та їх регламентація у міжнародному приватному праві

Для міжнародного приватного права важливе значення в аспекті відносин між батьками й дітьми має два питання: походження дітей і надання їм матеріального забезпечення.

В деяких державах діють різні закони щодо дітей, народжених у шлюбі й поза ним. Повна рівність таких дітей існує нині, зокрема, в Данії, Франції в результаті реформ 1972 р., в Німеччині з 1969 р., в Італії в результаті реформ 1975 p., в Нідерландах в результаті реформ 1982 р. У деяких інших системах «незаконні» діти мають такі самі права, що і законні, але з деякими обмеженнями: тільки стосовно спадкування після одного з батьків чи сім’ї одного з батьків (деякі провінції Канади, Греція, Швеція, Швейцарія, Турція, Австрія) або обмежені майном тільки своїх батьків (Об’єднане Королівство, Норвегія, Швеція, Турція).

За правом більшості країн для вирівнювання статусів дітей, народжених у шлюбі й поза ним, існують інститути визнання, узаконення, а також судового чи адміністративного визнання батьківства.

Визнання дитини може бути здійснене шляхом добровільної заяви батька чи матері дитини посадовій особі, що провадить запис актів громадянського стану, шляхом нотаріального заповіту чи в особливому нотаріальному акті (Франція, Німеччина, Швейцарія, деякі штати США).

Узаконення дитини може мати місце при укладанні шлюбу між її батьками (Франція, Англія, Швейцарія). Узаконення позашлюбної дитини в Німеччині може бути здійснене шляхом постанови органу державної влади у випадках, коли шлюб між батьками неможливий (у разі смерті, перебуванні у шлюбі з третьою особою за умови заяви батька, згоди дитини й матері, а також дружини батька, якщо він одружений).

Судове визнання батьківства може мати місце у більшості країн на основі медичної експертизи, добровільного аліментування, визнання батьківства та інших обставин.

Визнані й узаконені діти, а також діти, чиє походження визначено у судовому порядку, прирівнюються за своїм статусом до дітей, народжених у шлюбі, стосовно прав на ім’я, виховання, утримання (Бразилія, Аргентина, Україна). Однак законодавства деяких країн містять обмеження щодо спадкування такими дітьми нерухомості, майна, яке переходить разом з почесними титулами чи званнями.

Для вирішення протиріч між іноземними правопорядками, які неоднаково регламентують відносини між батьками й дітьми, у внутрішньому праві багатьох країн, а також у міжнародних документах містяться відповідні колізійні норми. Останні відрізняються своєю багатоваріантністю за предметом регулювання й за колізійними прив’язками, що фіксуються для тих чи інших відносин між батьками й дітьми. Внутрішні законодавства досить рідко обмежуються встановленням однієї чи двох колізійних норм для регулювання відносин між батьками і дітьми. Прикладами можуть бути законодавства Латвії, В’єтнаму, що санкціонують застосування тільки свого закону для вказаних відносин, Венесуели, що прив’язує такі відносини до місця проживання дитини, Угорщини, що визначає закон дитини або угорське право, якщо воно є більш сприятливим, Іспанії, що закріплює прив’язку до особистого закону дитини чи місцезнаходження дитини.

Законодавства більшості країн у сфері відносин між батьками й дітьми містять колізійні норми, які за предметом регулювання є такими:

1. колізійні норми щодо шлюбного походження з прив’язками до особистого закону подружжя (Греція), а якщо він не збігається, — особистого закону, найбільш сприятливого для дитини (Австрія); для матері — закону її громадянства, для батька — закону його громадянства, або до закону загального місця проживання чи закону суду (Буркіна-Фасо), місцеперебування дитини (Німеччина); національності дитини (Італія, Польща); закону доміциля чи громадянства дитини або одного з батьків (Канада, Швейцарія, Естонія); особистого закону одного з батьків (Португалія); громадянства чоловіка (Таїланд, Південна Корея); громадянства відповідача або дитини, їх місце проживання (Туніс), закону наслідків шлюбу (Туреччина); особистого закону матері або дитини (Франція); громадянства дитини (Чехія);

2. колізійні норми щодо визнання дитини з прив’язками до закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо); національного закону дитини або того з батьків, хто визнає дитину (Італія); особистого закону дитини (Румунія); громадянства того, хто визнає дитину (Югославія, Південна Корея); громадянства того, хто визнає дитину, і громадянства дитини (Японія);

3. колізійні норми щодо узаконення з прив’язками до закону місця проживання дитини (Перу), громадянства чоловіка (Таїланд), громадянства батька, матері або дитини (Туреччина, Японія);

4. колізійні норми щодо здатності узаконення з прив’язкою до національного закону батька чи матері (Італія); місця проживання того, хто узаконює, і місця проживання того, кого узаконюють (Перу);

5. колізійні норми щодо форми визнання з прив’язками до закону громадянства дитини чи місця здійснення визнання (Буркіна-Фасо); місця визнання або права, що регулює суть визнання (Італія); місця визнання (Швейцарія);

6. наслідки шлюбного походження чи узаконення з прив’язкою до закону звичайного місцеперебування дитини (Ліхтенштейн); місця проживання батьків і дитини (Перу); громадянства батька чи матері (Південна Корея);

7. колізійні норми, що регулюють відносини між батьками й дітьми з прив’язками до закону, що визначає наслідки шлюбу (Румунія), а в разі відсутності шлюбу — закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо); закону місцеперебування дитини (Німеччина); закону останнього загального громадянства батьків, права спільного звичайного місцеперебування, закону громадянства дитини (Греція, Португалія, Чехія); національного закону дитини (Італія, Польща, Естонія); закону доміциля (Канада); особистого закону дитини (Румунія) громадянства матері для позашлюбних дітей і батька — для дітей, народжених у шлюбі (Туреччина); закон громадянства дитини (Японія);

8. колізійні норми стосовно обов’язків батька щодо вагітної жінки з прив’язками до закону звичайного місця знаходження жінки (Грузія), особистого закону матері (Румунія); громадянства матері (Чехія);

9. суперечки, пов’язані з походженням дитини з прив’язками до права країни, де виникли підстави цього спору чи звичайного місцезнаходження дитини (Грузія, Німеччина); закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо, Чехія); особистого закону подружжя (Ліхтенштейн); спільного місця проживання батьків і дитини (Перу); права наслідків шлюбу (Румунія); громадянства чоловіка (Таїланд); lex fori (Швейцарія)¹.

Колізійні норми України щодо регулювання відносин батьків і дітей містяться у Сімейному кодексі України та у Законі України „Про міжнародне приватне право”. Так, стаття 66 Закону встановлює, що права та обов’язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Колізійному регулювання відносин батьків і дітей присвячені норми деяких двосторонніх договорів про правову допомогу між Україною й іншими державами, а також норми Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.

Прив’язки колізійних норм щодо відносин між батьками й дітьми найчастіше стосуються закону спільного проживання, а в разі його відсутності — закону громадянства дитини (крім договору з Кубою, де в цьому випадку застосовується прив’язка до місця проживання дитини); відносини дітей, народжених поза шлюбом, з їх батьками регулюються відповідно до громадянства дітей; встановлення і оспорювання батьківства регулюється законом громадянства дітей (договори з КНДР, Румунією, Грузією, Латвією, Узбекистаном, В’єтнамом, Литвою). Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. підкоряє відносини між батьками і дітьми закону місця проживання дітей, а встановлення чи оспорювання батьківства чи материнства — закону громадянства дитини.

Майнові відносини між батьками й дітьми складають інститут взаємного утримання. У праві багатьох держав закріплюється норма про обов’язок утримання дітей батьками до досягнення ними повноліття.