2. Регулювання відносин подружжя у міжнародному приватному праві

Відповідно до внутрішнього права різних країн, регламентація відносин подружжя відрізняється своєю різноманітністю.

Загальновизнано, що шлюб породжує шлюбні права і обов’язки в особистій і майновій сферах. Найчастіше до особистої сфери належать право на материнство і батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний і духовний розвиток, обов’язок вести спільне подружнє життя, право одного з подружжя на прийняття рішень, вибір прізвища кожним із подружжя, взаємне вирішення питань сімейного життя, повага до особистого життя чоловіка (дружини), право на взаємну підтримку, повноваження одного з подружжя представляти іншого тощо.

До недавнього часу сімейне право багатьох країн виходило з принципу верховенства чоловіка у сім’ї, що впливало на обов’язки жінки слідувати за чоловіком, займатися професійною діяльністю за згодою чоловіка, підкорятися рішенням чоловіка у питаннях сімейного життя і т. ін. Але проведені у XX ст. реформи сімейного права в європейських країнах затвердили позицію рівності чоловіка й жінки, що вплинуло на можливість сумісного керівництва сімейним життям, визначення місця проживання подружжя за погодженням обох сторін, вільного вибору прізвища кожного з подружжя за їх власним розсудом, вільного вибору професії і професійної діяльності жінки тощо. Так, у Франції подружжя спільно здійснює моральне керівництво сім'єю та піклується про її матеріальне забезпечення. Воно повинно дбати про виховання дітей та готувати їхнє майбутнє.

Навіть у традиційно-релігійних системах індуського права статус жінки у шлюбних відносинах значно покращився. Так, жінка отримала право власності на рухоме й нерухоме майно, право вимагати кошти на утримання. Хоча деякі архаїчні норми щодо превалювання статусу чоловіка в сімейних відносинах тут все ще зберігаються. Наприклад, чоловік має більші повноваження у сім’ї, вагомішу батьківську владу; він може вимагати від жінки слідувати за ним і проживати у його домі навіть проти її волі.

Відповідно до норм мусульманського права, жінка повинна підкорятись чоловіку в питаннях розпорядку в сім’ї, виховання дітей, проживання разом з чоловіком, працевлаштування тощо. Аналогічну позицію займають і деякі країни Африки, Латинської Америки. Так, у Бразилії основним принципом сімейного права є верховенство чоловіка. До його компетенції входять представництво сім’ї, керівництво нею, визначення місця проживання¹.

Майнові права та обов'язки подружжя досить детально регламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне одному..

Неоднозначно вирішуються майнові питання шлюбу за законодавствами різних держав. Частіше за все вони регулюються у відповідності з певним режимом подружнього майна. Останнє означає порядок регулювання майнових відносин подружжя між собою, а також із третіми особами, встановлений за законом чи договором.

У літературі з правознавства розрізняють договірний режим майна подружжя, що виникає за умови укладання шлюбного договору, і легальний режим, тобто встановлений за законом. Останній може бути трьох видів:

1) режим спільного майна (характерний для Франції, Швейцарії, деяких штатів США), коли подружжя має спільне право власності на майно, що було нажито в період шлюбу, зберігаючи у своїй власності дошлюбне майно, а також майно, яке було подароване чи успадковане;

2) режим роздільності майна, коли майно належить кожному з подружжя окремо (Англія, США);

3) режим відкладеної спільності, коли подружжя розпоряджається майном, як за режиму роздільності, а при розлученні — майно розподіляється між ними порівну². Такий режим використовується у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції

За шлюбним договором (контрактом) подружжю може визначати статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Для цього обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніх підписів (Німеччина). Інколи допускається присутність представників сторін (Франція).

Порядок управління майном також може бути встановлено законом або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак розпорядження нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно. Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші умови.

Умови утримання подружжя регулюються законодавством або шлюбним договором. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (Україна, Іспанія), в інших цей обов'язок покладається на одного з подружжя (Франція).

Якщо в державах «сім'ї континентального права» кожен з подружжя може вимагати надання допомоги іншому, то в державах «сім'ї загального права» заява про задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Так, англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов'язує дружину надавати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги. Проте в державах "сім'ї загального права" обов'язок подружжя щодо взаємного утримання, і насамперед обов'язок чоловіка утримувати свою дружину, в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків і знаходиться в безпосередньому зв'язку з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорціуму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.

У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується.

Колізійні прив’язки, що застосовуються для регулювання відносин подружжя.

1. Застосування однієї колізійної прив’язки — місця проживання, причому як для особистих, так і для майнових відносин подружжя, — характерно лише для Венесуели, Перу, Уругваю; lex fori — для В’єтнаму, Ємену, Куби і Латвії; громадянства чоловіка — для Єгипту, Ірану, ОАЕ, Південної Кореї.

2. Абсолютна більшість законодавств припускає для регулювання вказаних питань кумуляцію колізійних прив’язок, що не збігаються для регулювання особистих і майнових відносин подружжя. Колізійними прив’язками у даному разі є поєднання законів місця проживання (останнього місця проживання), доміциля, місцеперебування, особистого закону подружжя, загального закону подружжя, автономії волі, громадянства, закону суду, закону тісного зв’язку, місця реєстрації шлюбу, національного закону, місцезнаходження майна відносно нерухомості, закону чоловіка у різних комбінаціях залежно від приписів внутрішнього національного права (законодавства Грузії, Буркіна-Фасо, Угорщини, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Естонії, Канади, Ліхтенштейну, Польщі, Португалії, Румунії, штату Луїзіана (СІЛА), Таїланду, Тунісу, Туреччини, Чехії, Японії).

Відповідно до Закону України „Про міжнародне приватне право” майнові відносини подружжя як наслідок шлюбу врегульовані окремою колізійною нормою. Стаття 61 Закону вказує, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

В свою чергу стаття 60 Закону встановлює, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Іноді відносини подружжя регулюються у двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, двосторонні договори про правову допомогу між Україною і Грузією, В’єтнамом, Литвою закріплюють норми, згідно з якими особисті й майнові відносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. У разі їх роздільного проживання на територіях двох Договірних Сторін при наявності спільного громадянства однієї з указаних держав застосовується її законодавство. У разі роздільного проживання і різного громадянства Договірних Сторін застосовується прив’язка до останнього місця проживання. Якщо особи не мали і його, застосовується прив’язка до lex fогі. Аналогічні норми, але з додатковим регулюванням нерухомості — за прив’язкою до lex rei sitae, зафіксовані у двосторонніх договорах між Україною і Кубою, Латвією, Узбекистаном, а також у Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.

Для регулювання власності подружжя була прийнята 14 березня 1978 р. Гаазька конвенція про право, застосовуване до режимів власності подружжя. Статті 3 і 6 цієї Конвенції дозволяють подружжю здійснити вибір з-поміж права одного з подружжя, звичайного місця проживання, місця проживання після шлюбу, для нерухомості — право її місцезнаходження. Якщо подружжя не здійснило автономію волі з цього питання — застосовуватиметься право їх місця проживання (ст. 7).