Розвиток основних релігій у світі за 100 років

Релігії	1900 р.	1970 р.	1988 р.	2001 р.
Католицизм	228 млн.	672 млн.	887 млн.	~ 1 млрд. 300 млн.
Протестантизм	143 млн.	354 млн.	450 млн.	558 млн.
Православ’я	116 млн.	143 млн.	171 млн.	200 млн.
Усі християни	487 млн.	1 млрд. 169 млн.	1 млрд. 508 млн.	1 млрд.900 млн.
Іслам	200 млн.	551 млн.	837 млн.	1 млрд. 200 млн.
Індуїзм	203 млн.	465 млн.	661 млн.	859 млн.
Буддизм	127 млн.	232 млн.	300 млн.	359 млн.
Іудаїзм	12 млн.	15 млн.	18 млн.	20 млн.
Китайські религії (конфуціанство, даосизм)	380 млн.	точних достовірних даних немає		Чисельність віруючих тут може бути не менше 500 млн. (за умови збереження традицій), враховуючи населення Китаю.
Нові релігійні рухи (кришнаїти, мунізм, теософський рух і т.д.)	7 млн.	—	108 млн.	138 млн.
Сикхізм	3 млн.	—	15 млн.	25 млн.

Так в буддизмі у І ст. н.е. виникають два основні напрямки: Хінаяна та Махаяна. Хінаяна проповідує “вузький” шлях спасіння, а Махаяна “широкий”. За Хінаяною, досягти нервани можуть лише монахи, що дотримуються аскетичного способу життя. Тут Будда не бог, а вчитель, який відкрив людям шлях до спасіння. У Махаяні досягнення нірвани можливе і для людей, що не є монахами. Їхні релігійні обов’язки – дотримання моральних норм та пожертвування на користь монашества і общини. У Махаяні робиться акцент не стільки на власне спасіння, скільки на допомогу іншим. Тут Будда набуває статусу божества, поряд з яким виникає культ будд нижчих рангом та бодисатв, що є безпосередніми заступниками людей. Перші зображення бодисатв і Будди пов’язані з Махаяною. У Махаяні з’являється уявлення про ад і рай, яке відсутнє у ранньому буддизмі. Культ у Махаяні більш складний, ніж у Хінаяні, ритуал більш пишний, властиве поклоніння великій кількості будд і бодисатв, а також проголошення різних молитов та заклинань.

У V-VII століттях н.е. виникає й формується новий напрямок у Махаяні буддизму – ваджраяна (“діамантова колесниця”), що увібрав у себе багато елементів релігійної практики індуїського тантризму (йогічна практика, езотеричний ритуал та інш.). Цей напрямок часто ще називають тантричним буддизмом. Різні типи ваджраяни набули поширення у Китаї в формі чань-буддизму, Японії – у формі дзен-буддизму, в Тибеті – у формі ламаїзму, де вона стала провідною. Священними для ваджраяни є тантри (тексти), у яких зосереджені відкриті Буддою істини. В основу цього напрямку покладена фундаментальна доктрина про “Тіло Дхарми”, де Будда-Абсолют (споконвічний Будда) є субстратом всього існуючого, першопочатково втіленого у “шести великих елементах” – землі, воді, вогні, повітрі, просторі та свідомості. До того ж свідомість розуміється як духовна сила, досконала мудрість, яка пронизує усі інші елементи, т. будь-яке тіло є вместилищем духу. Тому тілесне божество тлумачиться як духовний символ, що веде до духовного блаженства та духовного звільнення. Серединний шлях у тантризмі замінюється на “Блискавичний шлях”. Реалізація природи будди передбачає досягнення досконалості, злиття у єдине ціле чоловічої й жіночої протилежностей. Істотним у тантризмі є містико-магічна основа, що проявляється в магічних обрядах, зараховуючи сексуальну практику з метою набуття шакти (енергії).

Ламаїзм – форма буддизму, що виникає й поширюється в Тибеті у VII-XIV ст. Основним канонічним текстом ламаїзму є Танжур – збірник одкровень Будди, а також Данджур – переклад буддиських вчень. Основна особливість ламаїзму полягає в ускладненні обрядів, точне виконання яких дозволяє спілкуватися з Богом. У ламаїзмі шанування лами розглядається як шанування самого Будди.

б) християнство, його напрямки

Християнство – найбільш поширена зі світових релігій, виникає у І ст. н.е. в Римській імперії під впливом низки факторів. Поряд із соціально-економічними причинами, на генезис християнства вплинули й попередні релігії. Найбільший вплив мав іудаїзм – давня монотеїстична релігія єврейського народу. Християнство майже повністю перейняло від іудаїзму зібрання священних книг, які входили до складу Старого Заповіту. З іудаїзму взята ідея про єдиного і всемогутнього бога та його посланця – месію-спасителя, що покликаний встановити царство Боже на землі. З єгипецької релігії сприймається культ Осіриса («Осірис воскрес»). На формування християнства мали вплив і деякі філософські теорії, зокрема, Філона Олександрійського (вчення про світовий дух та божественне слово – Логос), Сенеки (рівність усіх перед богом, космополітизм, покірність долі), неоплатонізм (ідея еманації).

З початку християнство жорстоко переслідувалося римськими імператорами, але у 312 році н.е. воно було урівнене у правах з іншими релігіями імперії, а у 324 році н.е. набуло статусу державної релігії.

У 325 році н.е. на Нікейському соборі був затверджений символ віри – короткий виклад основ християнської релігії, що нараховує 12 частин. У перших восьми йде мова про віру в троїчність Бога, у Боговтілення Христа, його розп’яття, воскресіння та вознесення на небо, спокуту, чотири останніх зобов’язують вірити у церкву, хрещення, воскресіння з мертвих та вічне життя. Таким чином, християнське віровчення, поряд з головним джерелом – Священним пасанням (Біблія, особливо її друга частина – Новий Заповіт) – містить і Священний переказ – сукупність книг, які православні та католицькі церкви розглядають як божественні, символ віри, рішення Вселенських і деяких помістних соборів, окремі твори отців церкви. Формуються також основні культи (таїнства):

1. Хрещення – прийняття людини у лоно церкви;

2. Покаяння (сповідь) – має на меті отримання прощення гріхів від Господа, за посередництва священника;

3. Причастя – споживши хліб і вино, віруючі залучаються до союзу з Христом, оскільки хліб і вино є його плоттю і кров’ю;

4. Миропомазання здійснюється після хрещення, а також причастя;

5. Шлюб – віра у те, що сам Бог поєднує бажаючих створити сім’ю;

6. Елеосвячення – віра у те, що хворий через помазання тіла святим єлеєм отримує благодать Святого Духа, що зцілює його від хвороб тілесних і духовних (гріхів);

7. Священство – посвячення в духовний сан, після чого священник стає посередником між Богом і людиною.

Церковна організація остаточно склалася у VI ст. н.е., коли наказом Юстініана були визначені п’ять центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям – єпископства.

Християнство ніколи не було єдиним з точки зору ідеології та організації, що знайшло своє вираження в основних відгалуженнях християнства: католіцизм, православ’я та протистантизм.

Православ’я (від грецького «ортодоксія») – один з трьох основних напрямків християнства – його східне відгалуження, що поширене у країнах Східної Європи, у тому числі й в Україні та Росії, та Близького Сходу, на Балканах і зараз нараховує близько 180 млн. віруючих.

Виникнення православ’я пов’язане з розподілом Римської імперії на Західну та Східну (Візантію), розходженням у догматиці (філіокві та інш.), та завершилося у 1054 році.

Основу православного віровчення складають Біблія (Священне писання), Священний переказ (рішення семи Вселенських соборів, а також праці Августина, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна та інш.), Символ віри, затверджений на перших двох соборах 325 і 381 рр.

На відміну від католіцизму, православ’я не має єдиного керівного центру і зараз нараховує 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков: Константинопольська, Олександрійська (Єгипет), Антіохська (Сирія, Ливан), Єрусалимська (Палестина), Російська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (Греція), Албанська, Чеська і Словацька, Американська, Польська.

Важливе місце у православ’ї належить культу, кінцевою метою якого є звернення до Бога. Основними засобами слугують: храм, ужиткові речі, хрести, свічі, одяг священників, релігійне мистецтво… Уся культова діяльність, пронизана культовим значенням, втілюється в обрядах, таїнствах, святах. Православна церква визнає сім таїнств, у яких під видимим образом передається невидима благодать Бога. Це – хрещення, причастя, сповідь, миропомазання, шлюб, елеосвячення та священство. Існують три ступені священства: єпископи, пресвітери, диякони. Диякони – помічники священника при богослужінні та відправленні обрядів, пресвітери – це священники, які самостійно проводять богослужіння, обряди і шість таїнств, крім рукоположення (посвячення у духовний сан). Єпископ – священнослужитель найвищої категорії, що здійснює богослужіння, обряди та всі таїнства. Єпископами є всі найвищі ієрархи (архієреї): патріарх, митрополити, архієпископи, єпископи. У православ’ї патріархи керують автокефаліями, решта архієреїв керують єпархіями. Займати найвищі посади мають право лише представники чорного духовенства, а не білого (одружені священники).

Обряди – найважливіший елемент православного культу, який поєднує хрестне знамення (зображення хреста трьома перстами, складеними …), молитва, проповідь, поклоніння іконам, святим. Існують сім рангів святих: янголи, пророки, праведні, преподобні, апостоли, святителі, мученики. Святі вважаються заступниками смертних перед Богом.

Важливе значення у православ’ї мають також пости і свята. Пост, як правило, передує великим церковним святам і його призначення – очищення й оновлення людської душі. Існують пости одноденні й багатоденні, всього 200 днів на рік. Найдовший – Великий піст (7 тижнів), починається після масляної і закінчується на Пасху; Різдвяний піст (40 днів), Успенський та Петров піст.

Християнські свята присвячуються прославленню Христа, Богородиці та іншим значним подіям. Головним святом вважається Пасха (Великдень), за ним йдуть свята: перехідні(3) – Вознесіння, Трійця, Вхід Господній у Єрусалим та неперехідні (9) – Різдво Христове, Хрещення, Стрітення, Благовіщення, Преображення, Успіння Богородиці, Різдво Богородиці, Воздвиження хреста, Введення у храм Богородиці. Виділяють також великі та престольні свята.

Католицизм (вселенський) – найбільш поширений напрямок християнства, що виник у наслідок його розколу в 1054 році.

Сучасний католицизм поширений в країнах Європи (Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Польща, Австрія, Венгрія), Латинської Америки, США, Африки, Азії та на заході України, нараховує близько одного мільярду віруючих.

Католицизм визнає основні догми і обряди християнства, але має низку особливостей у віровченні, культі та організації.

Католицьке віровчення (як і православне) поєднує віру: у два джерела віровчення (Священне писання та Священний переказ), у божественну Трійцю, у рятівну силу церкви, в реальність безсмертної душі, в потойбічне життя. Католицизм має й деякі відмінності. Догмат Трійці Символа віри доповнюється філіокві (Дух святий виходить не тільки від Бога-Отця, але й від Сина). Поряд з раєм та адом вводиться чистилище, де душа знаходиться до тих пір, поки її не відправлять до раю. А строк перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого на користь церкви. У католицизмі більшою мірою, ніж у православ’ї, розвинутий культ Богородиці. Католики вірять, що Марія, на відміну від усіх святих, вознеслася на небо не лише душею, але й тілом. Однією з головних відмінностей католицизму від інших відгалужень християнства є вчення про верховенство папи та його непогрішимість. У католицизмі також існує різьке розмежування між кліром (духовенством) та мирянами, а також целібат (відмова від шлюбу для духовенства).

Католицизм, як і православ’я, визнає сім таїнств, але наявні відмінності у формі проведення: хрещення проводиться кропленням святою водою, а не зануренням в купель; причастя здійснюється прісним хлібом; миропомазання (конфирмація) здійснюється у віці 7-8 років, а не немовяті, сповідь здійснюється перед сповідальнею, де священник схований від того, хто сповідується.

Організація католицької церкви відзначається суворою централізацією та ієрархічністю. Головою церкви є Папа римський (Бенедикт XVIII), він же є й правителем Ватикану (з 1929 року). Ватикан – місто-держава – має власне військо, грошові й поштові знаки, герб, флаг, гімн, академію наук. Папа керує церквою та її численними організаціями за допомогою римської курії – центрального адміністративного апарату, у який входять секретаріат, конгрегації, трибунал. Ватикану підпорядковані позацерковні католицькі організації: молодіжні, жіночі, студенстські, партійні та інш., а також газети і журнали, система освіти і т.п. Соціально-політична діяльність Ватикану здійснюється за допомогою дипломатів, акредитованих майже в 60 країнах світу.

Католицизм, як й інші релігії, здійснює модернізацію основних положень, що проявляється після ІІ Ватиканського собору (1962-1965рр.), зокрема, у богослужінні, місцевих звичаях і т.п.

Протестантизм є одним з відгалужень християнства, що виникло у XVI столітті та знаменувало епоху Реформації. Оскільки феодальний лад захищав католицизм, то Реформація була спрямована, перш за все, проти католицької ієрархії. В наслідок цього від римської курії відділилися деякі країни Західної та Північно-Західної Європи, де і виникли незалежні від папства так звані протестантські церкви: лютеранська, кальвініська, меннонитська (в Германії, Нідерландах, Франції, Швейцарії, Скандинавії), англіканська, пуританська, пресвітеріанська (в Англії, Шотландії, Уельсі). Різноманіття протестантизму відбивало інтереси соціальних та національних сил, які брали участь в буржуазних революціях. Зараз у світі нараховується близько 500 мільйонів протестантів.

Сам термін протестантизм (незгодний) пов’язаний з виступом представників 14 німецьких міст з “Протестацією” - протестом проти рішення Шпейєрського сейму в 1529 році, що засудив дії Мартина Лютера (1483-1546).

Заперечуючи догмат про рятівну роль церкви і відкидаючи католицьку ієрархію, протестанти відкинули й рішення церковних соборів, послання пап, тобто Священний переказ, а також культ Богородиці, святих, ікон, чистилище, монашество. Оскільки в протестантизмі головним є внутрішня віра, то літургія була скасована, а молитовні будинки майже не відрізняються від звичайних будівель.

З семи християнських таїнств в протестантизмі залишилися два – хрещення (дорослих) і причастя.

До основних принципів віровчення належать: спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутувальну жертву Ісуса Христа; священство поширюється на всіх віруючих; виключний авторитет Біблії.

В Україну протистантизм прийшов із Заходу, зокрема, баптизм був занесений німецькими колоністами, які осідали в азовських та причорноморських степах.

Протестантизм поєднує більш ніж 250 напрямків, найпопулярніші з яких: баптисти, лютерани, англіканська церква, пресвітеріани, методисти, п’ятдесятники, свідки Ієгови, мормони, конгреціоналісти, адвентисти та інш. Організаційні форми сучасного протестантизму різноманітні – від церкви як державного інституту до майже повнної відсутності визначеної церковної організації, від великих конфесій та міжконфесійних об’єднань до маленьких ізольованих сект (схема 1).

Лютеранство догматичною основою вважає «Аугсбургзьке віросповідання», катехізиси Лютера, «Книгу згоди». Лютерани не визнають рішень Вселенських соборів; не поклоняються святим, іконам, мощам; відсутнє чернецтво. Вони вважають, що спасіння досягається лише вірою і виконанням трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді.

Кальвінізм, як основний догмат, що відрізняє його від інших християнських течій, вважає догмат про напередвизначеність, відповідно до якого Бог обрав одних людей для вічного блаженства, інших – для загибелі. Жодні зусилля людей, їхні добрі вчинки не можуть змінити того, що призначено Богом. З цього догмату випливають принципи «світського покликання» і «світського аскетизму». Радикальним реформаторством характеризується й ритуальний бік кальвінізму, оскільки відсутнє шанування ікон, святих, мощей, не визнаються таїнства, а хрещення та євхаристія розуміються як обряди, що виконуються як спогади про хрещення й смерть Христа. На сьогодні кальвінізм представлений трьома групами церков: реформати, пресвітеріани, конгреціоналісти.

Анабаптисти

Англікани

Лютерани

Реформати

Мормони

Протестанти

Меннонити

Конгреціоналісти

Пресвітеріани

Методисти

Унітарії

Квакери

Баптисти

Адвентисти

П’ятдесятники

Армія

спасіння

Християни віри

євангельської

Євангельські християни

Євангельські християни у дусі апостолів

Свідки Ієгови

Схема 1. Основні релігійні течії в протестантизмі

Англіканство пов’язане з рішенням англійського парламенту (1534р.) про незалежність церкви від папи Римського і призначенням її головою короля. Король має верховну владу у церкві, хоча й не має права проповідувати й виконувати таїнства. Англікани визнають рішення перших восьми Вселенських Соборів, вчення про вихід Святого Духа лише від Отця, таїнства; зберегли ієрархію, культ та одяг священослужителів. До того ж, англіканська церква неоднорідна. У ній існують общини, що орієнтуються на реформаторський тип («низька церква»); схильні до відновлення елементів католіцизму – шанування Діви Марії, святих та інш. («англокатолики» або «висока церква»). Має місце співіснування обох тенденцій в одних і тих же общинах («широка церква»). Англіканство, крім Англії (державна релігія), найбільш поширене в Шотландії, Ірландії, Канаді, США і нараховує більше 70 млн. віруючих.

Баптизм (від грецького занурюватися у воду, хрестити) виникає на початку XVII століття, після відмежування від кальвінізму. Хрещення здійснюється над дорослими людьми і вважається не таїнством, а обрядом, що символізує посвячення людини у члени «істинної церкви», якою баптисти вважають свою організацію. Баптисти дотримуються принципу спасіння самою лише вірою, заперечуючи роль церкви як посередника між Богом та людиною: вірять у напередвизначеність, не шанують хрест, ікони, святих. У баптизмі суворо дотримуються: моральні християнські норми, систематичне відвідування молитовних зібрань, відзначаються свята, пов’язані з Христом. Баптизм поширений більш ніж 120 країнах світу і нараховує 35 млн. віруючих.

Адвентизм (від латин. «адвентус» - пришестя) виникає на початку XIX століття в США, коли його засновник У. Міллер передвіщав друге пришестя Ісуса Христа у 1843 році. Оскільки адвентизм відпачкувався від баптизму, то його віровчення багато у чому подібне до баптиського, але відрізняється доктриною про вже розпочате друге пришестя Христа і вченням про те, що душа людини після смерті занурюється у сон, аби пробудитися в Судний день для отримання вічного блаженства або знищення. Адвентисти спростили культ, зберігши обряди хрещення та євхаристії, які здійснюються над дорослими. Обов’язковою є сплата десятини від прибутків в касу общини. В адвентизмі існують різні течії: Адвентисти-реформісти, Адвентисти-християни, Спілка Другого Пришестя та інш.

Найбільш впливовою є церква Адвентистів Сьомого Дня, основна особливість якої – святкування суботи замість неділі. Адвентисти усіх напрямків широко представлені у світі.

в) Іслам

Іслам – найбільш поширена зі світових релігій (більше 900 млн.) після християнства. Термін “іслам” означає з арабської покірність, а той, хто прийняв цю віру – правовірний, тобто мусульманин. Звідси друга назва релігії. Іслам виникає на початку VII ст. н.е. в Аравії в період розкладу родоплеменного ладу та формування централізованої держави. Засновником релігії вважається Мухаммед (Магомет) (570-632) – реальна історична особа, посланець Бога, а не Боголюдина як Христос. З Аравії іслам розповсюдився на країни Середнього Сходу, Єгипту, Північну Африку, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу.

Іслам має різні течії, найпоширеніші серед яких: суннізм, шиїзм та суфізм.

Основним джерелом віровчення є священна книга мусульман – Коран (від арабського – читати). Мусульмани вірять, що Коран, вічно існуючий під престолом Аллаха, переданий пророку Мухаммеду через архангела Джебраїла. У дійсності він остаточно відредагований у 644-656 рр. спеціальною комісією.

Другим, після Корану, джерелом віри є Сунна – Священний переказ, збірник оповідань про життя та діяльність пророка Мухаммеда. Шиїти також визнають Сунну, але грунтують її лише на автритеті Мухаммеда та його сім’ї, а сунніти, крім того, ще й на свідченнях перших послідовників пророка. Зі свого боку сунніти не визнають особливий священний переказ – ахбар.

Положення Корану, Сунни покладені в основу феодального мусульманського права – шаріату (належний шлях), у якому відображена сутність ісламу.

Віровчення ісламу грунтується на семи догмах:

1. віра у єдиного Бога – Аллаха;

2. у янголів;

3. у всі книги божі;

4. у всіх посланців Бога;

5. в кінець світу;

6. напередвизначеність;

7. у воскресіння мертвих.

Іслам є монотеїстичною релігією, де всемогутній Аллах – творець Всесвіту і всіх форм життя.

Ісламський культ спирається на п’ять стовпів віри:

1. Сповідування віри, т.т. виголошення: «Немає Бога, крім Аллаха, Мухаммед – посланець Аллаха»;

2. Щоденне здійснення п’яти намазів (молитов);

3. Дотримання посту в місяць рамазан;

4. Обов’язкова доброчинність, роздача милостині;

5. Паломництво у Мекку до загальномусульманської святині Кааба (хадж), хоча б раз у житті.

Духовенство не виступає посередником між Богом та людиною, як у православ’ї та католицизмі, і не має права відпускати гріхи. Зв’язок з Богом є особистим і безпосереднім.

Важливу роль в ісламі відіграють молитви, обряди, пости, свята. Особливо важливе місце у житті мусульманина належить молитві. Перед молитвою здійснюється омовення, без якого вона вважається недійсною. Існує шість видів обов’язкових молитов: повсякденна п’ятикратна; молитва ритуального обходу навколо Кааби під час хаджу; молитва над покійником; молитва з приводу природних стихійних лих; молитва, яку син повинен виконувати за батьків; молитва по обіту, клятві, найму. До того ж існують як одиночні, так і колективні види молитви. Мусульмани моляться, звернувши обличчя до Мекки, напрямок до якої вказує особлива ніша (михраб) у стіні.

Головні ісламські обряди і свята: тридцятиденний пост місяця рамазан, ураза-байрам – свято розговіння, закінчення посту, курбан-байрам – свято жертвоприношення, мірадж – вознесіння пророка на небо, маулюд – день народження пророка, ритуальне обрізання (суннат) та інш. П’ятниця святкується щотижнево, оскільки Мухаммед у цей день здійснював публічні молитви.

В ісламі існують заборони: вживати у їжу свинину, кров, алкогольні напої; використовувати золотий чи срібний посуд, залототканий одяг. Ці заборони зумовлені ісламським вченням, що засуджує надмірне захоплення земними благами й багацтвом. Іслам, надаючи важливого значення сім’ї, забороняє мусульманці виходити заміж за немусульманина, у той же час мусульманин-чоловік може одружитися з християнкою або іудейкою.

Невизначеність основних джерел ісламського віровчення (Корану та Сунни), атакож відсутність релігійної установи, рішення якої у релігійних питаннях мали б силу закону, зумовила розходження в ісламі та його подольший розкол. До розколу призвела неузгодженість в уявленнях про природу та спадковість верховної влади (халіфату), які з часом сформувалися у самостійні доктрини влади. Основними напрямками ісламу є: харіджизм, суннізм, шиїзм, суфізм.

Харіджизм ( від арабського «харадж» - повсталий) виникає у середині VII століття як рух за рівність усіх мусульман незалежно від походження та кольору шкіри. Відповідно до вчення хариджитів, халіф, наступник Мухаммеда, повинен отримати владу від общини за результатами виборів, у протилежному випадку його можна змістити і навіть позбавити життя. Халіфом – імамом може бути будь-який повноправний член общини, що добре знає догми ісламу, виконує його норми та захищає свою організацію. У VII-IX ст. харіджизм, у свою чергу розколюється на азракітів (фанатиків) та ібадитів (поміркованих). Азракіти знищували немусульман і переслідували усіх мусульман, які дотримувалися інших поглядів. Ібадити виступали проти збройної боротьби та замінили її проповідницькою діяльністю. Харіджити давно втратили свій вплив, і на сьогодні існує одна харіджитська община ібадитів.

Суннізм є ортодоксальним і найбільшим напрямком в ісламі, що склався лише у IX-X столітті. У цей же час склалася й релігійно-правова основа ісламу суннітського напрямку – шаріат. Сунніти відрізняються від прибічників інших напрямків тим, що Сунна є одним з джерел права поряд з Кораном. Сунна – мусульманський священний переказ, який являє собою сукупність хадисів – оповідань про життя, діяльність та висловлювання пророка Мухаммеда. Суннізм відрізняється від шиїзму ставленням віруючих до спадковості політичної та духовної влади – халіфа-імама. Голову мусульман, на думку суннітів, повинна обирати община – тим самим була визнана законність правління династії Омейядів. Суннізм поділяється на чотири релігійно-правові школи (мазхаби), які основою фікха (мусульманське ортодоксальне правознавство) вважають Коран, Сунну, Кіяс та іджму. Кіяс (порівняння) – судження про непередбачені Кораном і Сунною положення за аналогією до тих, що вже є. А іджма (згода) – узгджена думка мусульманських богословів-законників з окремих питань релігійно-правового характеру , що не передбачені Кораном і Сунною. У середині XVIII століття у межах суннізму виникає ваххабізм, спрямований на очищення ісламу від пізніших нашарувань та повернення його до початкової чистоти.

Шиїзм (від арабського “шиа” – партія), пов’язаний з визнанням того, що спадкоємцями Мухаммеда можуть бути тільки його прямі нащадки, починаючи з Алі ібн Абу Таліба. За догматикою шиїзм відрізняється від суннізму не стільки за сутністю, скільки складом шиїтської Сунни. У Сунні визнаються лише ті хадиси, авторами яких визнаються Алі та його послідовники. Разом з тим, шиїти мають власні священні писання – ахбари, куди входять хадиси, пов’язані з діяльністю Алі. Шиїзм розпадається на різні течії: імаміти, ісмаїліти, зейдіти. Імаміти визнають лише перших 12 імамів, прямих потомків Алі, до того ж дванадцятий – Мухаммед аль Махді, вважається “зниклим”, “прихованим”. З іменем Махді пов’язане уявлення про те, що він передвісник Судного дня і повернеться для встановлення рівноправ’я та справедливості на землі.

Місцями поклоніння в шиїтів, окрім Мекки, є гробниці Алі у Неджефі (Ірак), імама Хусейна в Кербалі (Ірак), імама Рези в Мешхеді (Іран) та інш.

Суфізм (від арабського “суф” – вовна, т.т. “той, хто носить одяг з веблюжої вовни”) – містико-аскетичний напрямок в ісламі, що виник у VII-XI столітті. Звичайно суфізм поділяється на поміркований та крайній; до того ж останній має багато розходжень та протиріч з ортодоксальним ісламом. Систематизатором суфізму був мусульманський богослов Аль-Газалі (XI-XII ст.), після чого поміркований суфізм був визнаний суннізмом правовірним. Суфізм закликає до аскетизму, самітництва, відмови від діяльності; а в релігійному аспекті закликає до любові до Бога, безпосереднього злиття з ним, переносить увагу із зовнішнього обрядового боку на внутрішній. Суфізм справив значний вплив на духовну культуру мусульманського Сходу, особливо етику, літературу, філософію, поезію.

Сучасна організація мусульманських общин різноманітна і має свої особливості у різних країнах та релігійних течіях. У деяких країнах духовним головою мусульман є державний керівник: в Саудовській Аравії – король, Брунеї – султан, Кувейті – емір… Іслам відіграє важливу роль у внутрішній та зовнішній політиці мусульманських держав.