2. Первісні форми релігії

До первісних форм релігії належать: культи природи, магія, анімізм, полідемонізм, шаманізм, тотемізм, культ предків.

В історії культур і релігій поклоніння природі є первинною формою релігії. Варто мати на увазі, що “природа у собі”, як сутність, яка протистоїть людині, суспільству, культурі, являє собою філософське поняття або поетичний образ, породжений розвиненими цивілізаціями, а первісним народам поняття природи невідоме. Найчастіше предметом поклоніння є безособистісна природна сила, що позначається поняттям мана (“вища сила”). Культи Неба й Землі як персоніфіковані сили природи стають об’єктом поклоніння, до того ж культ Землі склався, вірогідно, раніше в аграрних цивілізаціях. Культ Неба властивий для давніх і сучасних мисливців та збирачів, до того ж Небо населяється персоніфікованими божествами дуже рано, оскільки з ними пов’язані стихійні атмосферні явища (дощ, блискавка, грім) та небесні світила (сонце, місяць).

У багатьох культах бог Неба виступає як партнер божества Землі. Міфи звичайно описують це так: Небо і Земля зпочатку були злиті, а потім розділилися і т.п.

Магія – це система уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра у можливість впливу на предмети, явища природи, людей за допомогою певних дій, відмінних від повсякденної діяльності. Дж. Фрезер вважав, що магія виникає раніше релігійного ставлення до світу, і будь-яка система віри у надприродні сутності магічна. На думку Б. Малиновського, магія виникає у зв’язку з діяльністю людини за умов підвищеного ризику, коли над нею панує невизначеність, випадковість, множинність зовнішніх факторів. Як раз це і примушує людину розраховувати на допомогу надприродних сил і здійснювати магічні дії. Якщо в архаїчні часи магія мала синкретичний характер, то з плином часу відбувається її диференціація. За метою впливу магію поділяють на лікувальну (білу), шкідливу (чорну), промислову, військову, любовну; за методами впливу – на контактну, імітативну (вплив на подобу об’єкта), парціальну (опосередкований вплив через залишки їжі, обстрижені нігті або волосся, які потрапляють до носія магічної сили), ініціальну (магічну дію спрямовано на об’єкт, який є недосяжним для суб’єкта магічної діяльності). І сьогодні магія достатньо популярна у багатьох країнах світу.

Анімізм – це віра в існування багаточисельних духовних сутностей, що беруть участь в людських справах і здатні допомагати або заважати людям добиватися своїх цілей. Анімістичні вірування вперше науково описані Е. Тейлором, який вважав, що релігія виросла з “доктрини про душу”, яка, у свою чергу, склалася на основі стихійних роздумів про смерть, сни та видіння.

Анімізм ( від лат. аnima – душа, дух) – віра у душу і духів. Анімізм – це первісні вірування, у розвитку яких можна виділити два аспекти. Перший пов’язаний із роздумами первісних людей про такі явища як сон, хвороба, галюцінації, переживання трансу; що у подальшому призводить до уявлень про те, що кожна жива істота має у собі двійника – душу, яка може залишити свого носія, тим самим позбавивши його життя; про існування душі після смерті, про переселення душі у нові тіла, про потойбічний світ і т. п. Другий аспект пов’язаний з одухотворенням людиною об’єктивного оточуючого світу і наділенням його почуттями, думками, бажаннями. Виникає віра в існування безтілесних істот, духів грізних сил природи, рослин, тварин, яка трансформується у полідемонізм, а значно пізніше у політеїзм та монотеїзм. У релігієзнавство термін анімізм вводить Е. Тейлор у праці “Первісна культура”, де він обгрунтовує тезу про “анімізм як мінімум визначення релігії”. Не дивлячись на деякі слабкості тейлорівської теорії анімізму, очевидним є те, що анімізм – істотний елемент всіх релігій світу.

Полідемонізм – споріднене з анімізмом поняття, пов’язане з уявленням про те, що світ населений надприродними істотами: демонами, добрими або злими щодо людей.

Шаманізм визначають як специфічний спосіб сприйняття світу, форму самоусвідомлення людиною свого виокремлення зі світу природи, ідеологію мисливського взаємозв’язку зі світом тварин. Універсальним для шаманізму всіх регіонів та різних часів є уявлення про подорожі шамана в інші світи – Верхній, де живуть доброзичливі до людей духи, або Нижній, з його ворожими мешканцями. Подорож здійснюється у стані трансу, в який шаман приходить під час сеансу (кампланія) за допомогою різноманітних засобів: ритуального танцю, застосування особливих дихальних прийомів або галюціногенного зілля. Основні функції шамана: пророцька, лікувальна, також він перебирає на себе обов’язки жерця, охоронця законів, традицій, звичаїв, міфології, господаря промислових тварин.

Тотемізм – система віри, У якій людина розглядається як пов’язана родинним зв’язком із тотемом, або вважається, що існують містичні стосунки між тотемом та індивідом чи групою. Тотем – це об’єкт (тварина або рослина), який слугує емблемою або символом роду чи індивіду. Тотемізм проявляється у різних формах, в різних соціальних контекстах, переважно у спільнотах із змішаною економікою (полювання та сільске господарство) і в мисливських общинах (особливо в Австралії) й скотарських племенах. До тотемізму часто домішуються різноманітні інші вірування: віра у надприродні сили й духів, культ предків.

Культ предків поєднує у собі різноманіття релігійних вірувань і практик, пов’язаних з поклонінням духам померлих людей, які вважаються родичами, хоча деякі з них можуть бути міфічними особистостями. Поклоніння предкам існувало й існує у багатьох суспільствах при певному рівні культурного розвитку. Сутність поклоніння предкам полягає у вірі в продовження індивідуального існування після смерті і в тісний взаємозв’язок між живими людьми й померлими, які продовжують здійснювати вплив на справи живих.

Поряд зі сказаним, до ранніх форм релігії С. Токарєв зараховує: відовство (шкідливі обряди), знахарство, еротичні обряди і культи, ранньоплеменний культ (ініціації), нагуалізм (особисті індивідуальні духи), культ племенних богів.