2.3.2. Сократ, сократичні школи.

Сократ (приблизно 470-399 до н. е.), давньогрецький філософ, життя якого є втілена філософія. Сократ нічого не писав, і свідчення про його вчення відомі від його учнів – Ксенофонта та Платона. Сократ не був філософом у традиційному розумінні, а скоріше був народним мудрецем, образ життя, поведінки, вислови якого справляли враження на сучасників та наступні покоління. Еразм Роттердамський ставив його в один моральний ряд з Ісусом Христом.

Сократ негативно відносився як до передуючої натурфілософської проблематики, так і до гносеологічного та етичного релятивізму софістів. Сутність його філософії визначили девізи: “Я знаю, що я нічого не знаю” та “Пізнай самого себе”. У центрі філософії Сократа, як і деяких софістів, - людина, як моральна істота (філософія етичного антропологізму). Моральна теорія Сократа є раціоналістичною, оскільки доброчинність (стриманість, мужність, справедливість) тотожна знанню. Зло – результат незнання доброго. Але, вже Арістотель показав, що мати знання про добро і зло та не використати це знання – не одне і те саме.

Сократ стоїть у витоків суб’єктивної діалектики, розробляє діалог (“майєвтика”) як метод знаходження істини, пізніше названий сократичним. Мета майєвтики – дати понятійне знання, бо якщо нема поняття, то і нема знання. А воно досягається за допомогою індукції (наведення) , сходження від часткового, одиничного до загального, в процесі співбесіди та ін.

Сократ значно вплинув на античну та світову філософію. Сократичні школи – філософські напрямки, засновані його учнями: кініки, кіренаіки, мегарики, платонівська Академія. Ці школи по-різному вирішували такі питання як: проблема загального та окремого, проблема досягнення щасливого та вільного життя.

1. Кініки (“кюнікас” – собачий, “собача філософія”) – Антісфен, Діоген Сінопський, Кратет, Керкід, Діон та ін. Розглядаючи проблему загального та одиничного, вважали, що існує тільки одиничне (чаша, стіл, а не “чашність”, “стольність”), ставши, тим самим, попередниками номіналізму. Відомі вони не стільки теорією, скільки нігілістичним образом життя (бочка Діогена, жебрацьке існування, презирство до громадської доброчинності…) космополітизмом, анекдотами. Одна з ідей кініків: прагнути жити в гармонії з природою. Платон назвав Діогена “безумним Сократом”. Образ життя кініків вплинув на формування християнського аскетизму.

2. Кіренаіки (Арістіпп, Паребат, Гегесій) протиставили аскетизму кініків гедонізм (насолоду), в якому вбачали сенс життя. Проповідь гедонізму вела до аморалізму, коли критерієм добра і зла стає насолода. Гедонізм є аморальним і тим, що з проповіді радості життя легко перетворюється на проповідь смерті (Гегесій Олександрійський). Етичний гедонізм грунтувався на сенсуалізмі.

3. Мегарики (Евклід з Мегари, Діодор, Евбуліт). Розглядаючи проблему одиничного та загального, вчили, що існує тільки загальне, і використовували для доказу софізми: (“Лисий”, “Рогатий”, “Купа”, “Брехун” та ін.). В основному займались дослідженням питань мистецтва, еврістики, словесної суперечки, логіки. Сократівську етику пов’язували з вченням елеатів про вічне та незмінне єдине.