1.2. Проблема буття в історії філософії

Онтологія (з грецьк. онтос – суще і логос – слово, вчення) – розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні категорії сущого. У категорії “буття” фіксується переконання людини в існуванні навколишнього світу і самої людини, її свідомості. Конкретні речі та явища виникають і зникають, йдуть в “небуття”, а світогляд в цілому існує, зберігається. Поняття буття однопорядкове з такими поняттями як “існування”, “реальність”, а іноді вони ототожнюються. Разом з цим буття є інтегральна характеристика світу, що утверджує його цілісність через його існування, і що робить його об'єктом філософського роздуму.

Перші концепції буття, висунуті досократівською філософією, ототожнювали буття з незруйновним матеріальним і довершеним космосом. Так, елеати розглядали буття як незмінне, єдине, нерухоме (Парменід); Геракліт – як таке, що безперервно змінюється, постає. Буття також протиставлялося небуттю. Вже досократики розрізняли буття “за істиною”, розуму і буття “на думку”, згідно відчуттів, розрізняли ідеальну суть і реальне існування. Трохи пізніше Демокріт висунув як буття нескінченної сукупності атомів, а Платон, на відміну від Демокріта, вважав, що дійсним буттям володіють вічні і довершені ідеї, вищою з яких є ідея Блага.

Подальший розвиток філософської думки призвів до виникнення різних інтерпретацій буття, все різноманіття яких в історії філософії можна звести до трьох основних концепцій: матеріалістичної, об'єктивно-ідеалістичної і суб'єктивно-ідеалістичної.

1. Матеріалістична концепція під буттям розуміє об'єктивну реальність, здатну впливати на органи чуття людини. Ця реальність існує зовні і незалежно від свідомості, її спосіб існування (буття) якраз і полягає в тому, що вона здатна впливати на все, включаючи свідомість (Дідро, Фейєрбах, Енгельс).

2. Об'єктивний ідеалізм розуміє буття у вигляді об'єктивно існуючої ідеї, яка є початковим пунктом, для розгортання цілої системи понять, що відображає ієрархію форм буття у всій її складності і конкретності (Гегель, неотомизм).

3. Суб'єктивно-ідеалістичне трактування буття полягає в його ототожненні з відчуттями й уявленнями суб'єкта. “Існувати (бути) – означає бути сприйманим” – стверджує Фіхте. Доки явище, предмет сприймається суб'єктом, доти вони існують (володіють буттям). Як тільки суб'єкт припиняє сприймати предмет, явища, тоді вони втрачають своє буття (припиняють існування). Дана концепція при логічному розвитку веде до соліпсизму і тому її представники часто переходять на позиції об'єктивного ідеалізму.

Подальше розгортання проблеми сущого породжує категорію субстанції. Оскільки буття є єдність суті й існування, то поняття субстанції (від латин. – те, що лежить в основі, суть) означає єдність суті й існування, тобто субстанція є гранична підстава, до якої зводяться всі кінцеві форми її прояву.

1.3. Буття і матерія. Буття людини. Рух і його основні форми

Гносеологічний аспект виражений у визначенні матерії (Ленін), яке в даний час є провідним у філософському матеріалізмі.

Матерія – філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях і відображається нашими відчуттями, існує незалежно від них. Тут підкреслюється, що головною властивістю матерії є властивість бути об'єктивною реальністю! Іншими словами, дане визначення матерії дається через абсолютне її протиставлення свідомості.

З іншого боку (філософсько-онтологічного), матерія є субстанція, тобто субстанціальною основою світу є матерія. Вперше цю думку ще в ХVIII столітті висловив Спіноза, для якого субстанція є взаємодія, що породжує все різноманіття властивостей і станів явищ.

Поняття матерії зазнало різного тлумачення в історії філософії. В ученнях старогрецьких мислителів (Фалес, Геракліт, Анаксимен) мають місце наочно-чуттєві її уявлення, бо основою світу вважалися природні стихії (вода, вогонь, повітря). Потім затвердилося речовинно-субстратне уявлення про матерію, бо вона ототожнювалася з речовиною, атомами та їх властивостями (Дідро, Гольбах, Гельвецій).

На межі ХIХ-ХХ століть у зв'язку з революцією в природознавстві і кризою субстратно-речовинного розуміння матерії формується філософсько-гносеологічне, а в кінці ХХ століття зароджується субстанціальний – аксіологічне уявлення про матерію.

Матерія як субстанція. філософського матеріалізму має багато властивостей: рух, простір, час, нестворюваність, незнищенність, невичерпність, системність, структура і т. д.. Матерії притаманна певна організація, складна структура та існування у вигляді конкретних матеріальних систем. Кажучи про будову матерії, можна виділити такі рівні: нежива природа, жива природа, соціальна. До структури матерії на рівні неживої природи входять: елементарні частинки, фізичний вакуум, атоми, зірки, молекули, планети, галактики, поле (гравітаційне, електромагнітне) і т.д. До структури матерії на біологічному рівні зараховують: нуклеїнові кислоти (ДНК, РНК), білки, клітки, одноклітинні, багатоклітинні організми (рослини і тварини), популяції, біоценоз, біосфера. За певних умов всередині біосфери виникає соціальний рівень матерії, який включає: особу, сім'ю, етноси, соціальні групи, цивілізацію, і т.д.

Змістовний аналіз поняття матеріал продовжується в даний час з позицій постнекласичної науки (синергетика).

Рух є зміна взагалі, і тому рух і зміна розглядаються як тотожні поняття. Уявлення про універсальність руху виникли ще в стародавній філософії Китаю, Індії, Греції. Античні мислителі (Геракліт, Демокріт, Епікур) розглядали першооснови речей як такі, що знаходяться в постійному русі і зміні. Поняття про атрибутивність руху було розроблено матеріалістами ХVIII століття (Толанд, Дідро, Гольбах), проте вони обмежувалися визнанням загальності тільки механічного руху, стояли на позиціях метафізичного субстанционализму. Глибокі ідеї, в розумінні руху, були вироблені Лейбніцом, Гегелем, Енгельсом.

Різновидом руху, але не всякого, є розвиток, який є направленим рухом, що може бути або розпадом явища (речі) на простіші елементи і, навпаки, утворенням нового, складнішого об'єкту. Так, анісове сім'я, потрапивши в сприятливий ґрунт, може розвинутися в яблуню, а студент в процесі навчання розвивається в компетентного, кваліфікованого фахівця.

Рух різноманітний і існує в різних формах. Виділяють механічну, фізичну, хімічну, біологічну, соціальну форми руху.

1) механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);

2) фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);

3) хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);

4) біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);

5) соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Сучасна наука поглиблює наші уявлення про рух, розглядає ряд його нових форм на рівні мікро- і макросвіту.