4.3. Філософія Просвітництва

Просвітництво (кінець XVII – в основному XVIII ст.) – філософія та політична ідеологія епохи загибелі феодалізму та ствердження буржуазного суспільства, сутність якої складається, за словами І.Канта, у широкому використанні людського розуму для реалізації ідеї соціального прогресу. Виникнувши в Англії (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Дж. Толанд, Д. Юм), просвітницька ідеологія розповсюджується у Німеччині (Г. Лессінг, І. Гердер, І. Кант) і особливо у Франції (Монтеск’є Ш., Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро). Дещо пізніше ідеологія Просвітництва розповсюджується і в США (Б. Франклін, Т. Джефферсон). Просвітники прагнули усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його норови, політику, побут за допомогою розповсюдження ідей добра, волі, справедливості, знань. Для філософії просвітництва характерні орієнтація на розум, прогрес науки, як основу соціально-економічного розвитку суспільства, антиклерикалізм, боротьба з неуцтвом. Французькі просвітники, будучи самосвідомістю “третього стану” (купці, володарі мануфактур, буржуазія, яка багатіла і набирала силу), підготували ідеологічно Французьку революцію 1789 року.

Монтеск’є властиві: деізм, критика релігії та церкви, заперечення провіденціалізму, розвиток ідеї всезагальної закономірності у природі та суспільстві, обгрунтування концепції географічного детермінізму у соціології, відстоювання ідеї конституційної монархії та принципу розподілу влади.

Видатним представником епохи Просвітництва є Вольтер (справжнє ім’я Аруе Франсуа Марі), що виражає інтереси вищих прошарків третього стану. Вольтерові властиві: критика феодальної ідеології, яскраво виражений антиклерікалізм, а в теорії пізнання розділяв сенсуалізм Дж.Локка та критикував декартове вчення про душу та вроджені ідеї, деїзм (Бог є безособистісна першопричина світу, світ, будучи створеним, залишений розвиватися за своїми власними законами). Вольтер критикує релігію, вбачаючи її генезис у неуцтві та обмані, але він не атеїст, бо відмічав, що: “Якщо б Бога не було, то його треба було б видумати”. Він висуває ідею рівності людей перед законом, але не майнову. В основі “філософії історії” (термін Вольтера) полягає ідея прогресивного розвитку суспільства. Найважливішою для нього є ідея свободи людини, у т. ч. “свобода виказувати свої думки”.

Центральною проблемою для Ж-Ж Руссо була проблема нерівності між людьми, витоки якої він вбачав у приватній власності і звідси його егалітаризм (ідея про зрівняльний переділ приватної власності без її ліквідації).

Представники епохи Просвітництва свою місію мислили у тому, щоб нести у маси світло знань та розуму (тобто займатися тотальним просвітництвом народу). Але їх просвітництво було особливе. Це було політично розмальоване просвітництво. Філософія, наука, музика, живопис, поезія: все повинно бити в одну ціль – сприяти політичній активності людей, запевняти їх наносити удари нерозумному порядку речей, а також запевняти людей у необхідності перебудувати життя на основі “добра, свободи та справедливості”. Просвітники почали з вимоги свободи думки, слова, друку. Душителькою вільної думки була церква, що насаджувала неуцтво, марновірство, забобони, на їх погляд. У політичній програмі просвітників ключовим було слово “закон”. Від нього якби промінням розходились досить туманні за смислом, але завжди яскраво розцвічені та привабливі слова: Свобода, Рівність, Братство. “Свободу” просвітники розуміли як добровільне підкорення закону. “Рівність” розумілась як рівність всіх людей – від пастуха до короля – перед законом (у дворянсько-монархічній Франції, наприклад, це означало перед усім вимогу ліквідації всіх станових привілеїв та необмеженої королівської влади). Повне свавілля монарха відображене у вислові короля Людовіка XIV: “Держава – це я !”). До того ж, розробка поняття “людство” – головна заслуга епохи Просвітництва. “Братство” у просвітників залишалось лише емоційною прикрасою політичної програми (вони сподівались на встановлення братства між буржуа та незаможним народом шляхом зрівняльного переділу приватної власності без її ліквідації - егалітаризм). Питання про соціальну, майнову нерівність внесло у ряди просвітників відоме збентеження та розкол, найстриманіші позиції зайняв Вольтер, досить радикальні – Ж.-Ж.Руссо . Вольтер не припускав думки, що коли-небудь соціальна рівність стане фактом. “Це й найбільш природна, але і найбільш химерна ідея”. “На нашій нещасній планеті люди, що живуть у суспільстві, не можуть не розділятися на два класи – на багатих, які керують, та бідних, які служать”. Руссо виступив з різкими нападками на цивілізацію, яка, на його думку, зруйнувала патріархальний світ “природної людини”, увівши право приватної власності. Егалітаризм – вихід з положення, на думку Руссо.

Просвітителі у більшості були прибічниками “просвітницької монархії”. Всі свої надії вони покладали на особистість державця, вважаючи, що “добрий” та “мудрий” король (імператор, цар, монарх-філософ) спроможний здійснити у суспільстві всі необхідні зміни. Важливо при цьому мати на увазі, що при дотриманні ключового принципу програми, а саме законності, форми державної влади не мали для просвітителів принципового значення. “Кращий уряд той, за якого підкоряються тільки законам”, - писав Вольтер у “Філософському словнику”.

У Філософії просвітителі виступали проти всілякої метафізики. Вони сприяли розвитку будь-якого роду раціоналізму, в науці – розвитку природознавства, досягнення якого підкріпляло їх віру у прогрес. В області моралі та педагогіки просвітителі проповідували ідеали гуманності та системи виховання молоді.