§ 4. Окупаційний режим і Рух Опору

ТЕРМІНИ:

«Новий порядок» - терористичний режим фашистів в окупованих країнах

Рух Опору - антифашистський рух в окупованих країнах

Голокост - тотальне винищення (геноцид) нацистами євреїв, зокрема в Україні

ПЕРСОНАЛІ!:

ГОЛЛЬ де, Шарль (1890 - 1970) - генерал, голова Тимчасового уряду (1944 - 1946), прем'єр-міністр (1958), президент Франції в 1958 ■ 1969 роках. У 1940 р. заснував в Лондоні патріотичний рух «Вільна Франція», що приєднався до антигітлерівської коаліції, в 1941 р. став керівником Французького національного комітету, в 1943 р. Французького комітету національного визволення, створеного в Алжирі

TITO (Броз Тіто) Йосиф (1892 - 1980) ■ маршал, тричі Народний герой Югославії, нагороджений вищим радянським воєнним орденом «Перемога», з 1937 р. керівник Компартії Югославії, очолював повоєнні югославські уряди, з 1953 р. -президент Югославії, з 1971 р. - голова Президії СФРЮ, у роки Другої світової війни головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії, з 1943 р. голова Національного комітету визволення Югославії

ПЛАН

1. Нацистський «новий порядок» в Європі. Голокост.

2. Рух Опору.

1. Внутрішнє становище в країнах - головних учасниках Другої світової війни.

1. Фашисти встановили в Європі на окупованих територіях так званий «новий порядок», який насправді був режимом терору і насильства, особливо у країнах Східної Європи. Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини воюючих держав. Основні риси «нового порядку»:

• пограбування національного багатства окупованих країн - вивозилися сировина, товари, устаткування, культурні цінності, навіть чорнозем (з України); людей

28

відправляли на примусові роботи до Німеччини (остарбайтери): протягом 1941 - 1944 pp. тільки з Радянського Союзу до третього рейху було вивезено близько 5 млн. юнаків і дівчат, майже половина яких була з України;

• масове знищення населення: розстріли, руйнація (спалення) цілих сіл й населених пунктів (наприклад, в одній Україні повністю або частково окупантами було знищено 714 міст, 28 тис. сіл і вбито понад 5 млн. мирного населення та військовополонених; повністю знищені фашистами населені пункти і мешканці с Лідіце у Чехословаччині, Орадур у Франції), концентраційні табори, яких тільки у Німеччині було близько ЗО і через які пройшли 18 млн. європейців, з них понад 11 млн. - загинули. Найбільш відомі концтабори - Дахау, Бухенвальд (Німеччина), Майданек, Освенцим (Польща): лише в двох останніх «таборах смерті» було знищено 5,5 млн. чоловік, переважна більшість яких була з СРСР.

• адміністративний поділ окупованих територій на свій розсуд: Австрію і Люксембург включено до складу Рейху, Чехословаччину поділено на «Протекторат Богемія та Моравія» і «незалежну Словаччину»; Закарпаття окуповане Угорщиною; розчленовано на три зони окупації - німецьку, італійську і болгарську Югославію і Грецію; Прибалтика і частина Білорусії об'єднані в рейхскомісаріат «Остланд»; більша частина України відійшла до рейхскомісаріату «Україна»; на території Польщі утворено генерал-губернаторство; у деяких європейських державах (Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Словаччина) окупанти поставили до влади маріонеткові уряди тощо.

В особливому становищі опинилася Франція, де у «вільній» зоні існував уряд, що співпрацював з Німеччиною.

Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеччиною за допомогою спецслужб - гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД) та допоміжної адміністрації з

29

числа місцевих мешканців (коллаборантгв). Це насильство було піднесено до рангу національної політики і прославлялося як величезний здобуток арійської раси. Повному винищенню підлягали душевнохворі, цигани і особливо євреї. Про тваринну ненависть Гітлера до євреїв свідчить книжка «Моя боротьба», в якій він стверджує, що «російський більшовизм є лише нова, властива XX століттю спроба євреїв досягти світового панування* і закликає до знищення цього страшного ворога Німеччини.

Виконуючи наказ фюрера, фашисти за роки нацистського панування в Європі фізично знищили понад 6 млн євреїв, в тому числі близько 1 млн - в Україні (Голокост). Всьому світу відомий злочин окупантів у Києві, де 29 вересня 1941 р. в Бабиному Яру розстріляно понад 50 тис. чоловік єврейської національності. Розстріли проводилися з метою реалізації расистської програми нацистської партії «остаточного розв язання єврейського питання».

Жорстокість фашистського окупаційного режиму викликала масовий рух опору агресорам серед населення поневолених країн. Цей рух набував у різних країнах різних форм та масштабів.

2. Рух Опору - боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який можна поділити на два напрямки - національний та комуністичний. Якщо в країнах Західної Європи ці два напрямки у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно-Східній Європі вони, як правило, водночас боролися з фашизмом і воювали між собою: наприклад, радянські партизанські загони і бійці Червоної армії - з одного боку, та вояки Української повстанської армії (УПА) в Західній Україні - з другого, Армія Крайова і Армія Людова між собою у Польщі, партизани і четники в Югославії. Це віддаляло час перемоги і принесло тяжкі фізичні й моральні втрати.

Найбільш відомими діячами руху Опору в Європі були: генерал Ш. де Голль у Франції - голова руху «Вільна Франція», який у листопаді 1942 р. уклав договір с французькою компартією про спільні дії в боротьбі з окупантами. Згодом цей політик очолив створений у червні 1943 р. Французький комітет національного визволення, що проголосив себе урядом; Й.-Б. Тіто - під час війни Головнокомандувач Народно-визвольною армією Югославії і з 1943 р. - голова Національного комітету визволення Югославії, а після війни очолював югославські уряди і державу. Активно боролися з окупантами французькі партизани - макі, четницькі угруповання у Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині, гарибальдійські бригади в Італії, Народно-визвольна армія в Греції, партизанські загони й диверсійні групи у Білорусії, Україні, Польщі, Чехо-словаччині, Бірмі, на Філіппінах. Серьйозною силою були рухи Опору в Норвегії, Бельгії, Голландії, де патріоти здійснювали диверсії на судноверфях проти німецьких кораблів, підривали транспортні комунікації тощо.

Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це виявилося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей.

Активну участь в партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та інших держав Європи брали військовополонені червоноармійці, яким вдалося утекти з концтаборів. Так, героєм Франції став росіянин В. Порик, тут же бився проти фашистів Буковинський курінь Січових Стрільців з України. Сотні радянських партизанів були учасниками Словацького національного повстання в серпні 1944 р. тощо.

Патріотичні й антифашистські рухи Опору в різних країнах, повстання пригноблених народів проти окупантів (повстанський рух в Західній Сербії восени 1941 p., Варшавське повстання, збройне повстання в Парижі, антифашистське повстання в Румунії і

ЗО

31

Словацьке національне повстання в серпні 1944 p.,

народне повстання в Болгарії у вересні 1944 p.,

Празьке повстання в травні 1945 р. та ін.) підривали

ворожий тил і відіграли важливу роль у перемозі над

фашизмом. Вони багато в чому черпали сили, а у

деяких країнах і спиралися на матеріальну підтримку

Радянського Союзу. їх учасники обирали різні форми й

методи боротьби з «коричневою чумою» за свободу і

незалежність своїх країн - від масового партизанського

руху і створення національно-визвольних армій до

підпільних організацій і терористичних замахів на

нацистських керівників окупаційних установ

(наприклад, у Львові, Празі, Парижі).

У русі Опору брали участь люди різних політичних й релігійних поглядів, різних рас і національностей, різних соціальних верств: робітники і селяни, представники заможних (буржуазних) кіл та інтелігенції, діячі церкви і молодь.

3. Досвід історії свідчить, що успіху у війні досягають, як правило, ті держави, що найкраще підготовлені до й' ведення економічно, мають розвинену й сучасну воєнно- промислову базу, достатні природні та людські ресурси. Друга світова війна не була винятком у цьому відношенні. Адже воєнні успіхи третього рейху, як і Японії, на початку війни були насамперед зумовлені могутнім воєнно-промисловим потенціалом, який збагачувався за рахунок економічного використання окупованих територій. Що ж стосується країн антигітлерівської коаліції, то економіка, особливо ресурси європейських держав, у перші роки війни сильно постраждали від воєнних дій і окупації. Але в ході поступового визволення територій відбувалося (не в останню чергу за підтримки СІЛА, Великобританії) інтенсивне нарощування воєнно-промислового

потенціалу союзницьких держав, що стало важливою передумовою перемоги над ворогом. Про це свідчать, зокрема, порівняльні узагальнюючі факти: за роки війни

32

в СРСР вироблено 843 тис. гармат і мінометів, в США -651 тис, а в Німеччині - 396 тис; танків і самохідних артилерійських установок в СРСР - 102 тис, в СІЛА -99 тис, а в Німеччині - 46 тис; бойових літаків в СРСР - 102 тис, в США - 192 тис, а в Німеччині - 89 тис. Саме ця переважальна потужність воєнної економіки країн антигітлерівської коаліції, насамперед СРСР та СІНА, стала матеріальною основою перемоги над агресорами.

Що ж стосується економічного становища окремих країн - головних учасників Другої світової війни, то воно зазнавало протягом війни різних змін. Наприклад, економіка США, територія яких не зазнала прямих ударів агресорів у роки війни, стрімко розвивалася: у 1943 р. загальний валовий продукт цієї країни подвоївся порівняно з 1939 роком. Це дозволило американцям надати досить значну воєнно-економічну й матеріальну допомогу своїм європейським союзникам по антигітлерівській коаліції. В країні було «заморожено» ціни і зарплату. Втім, почуття патріотизму й бажання підтримати батьківщину у війні проти фашизму були дуже сильними в американському суспільстві. Зросла популярність президента Рузвельта, який не дожив до кінця війни і помер 12 квітня 1945 року.

Ситуація в Британії була дещо складнішою, оскільки значна кількість англійських солдатів брала участь у бойових діях; німецька авіація повністю зруйнувала деякі міста (Ковентрі). Посилився державний контроль над економікою. Хоча партія консерваторів, очолювана Черчіллем, привела країну до перемоги, однак на виборах у липні 1945 р. вона програла, і до влади прийшли лейбористи.

Найбільш сильно постраждав від воєнних дій і окупації СРСР, особливо його європейська частина. У 1941-1942 pp. національний доход країни зменшився загалом на 34%, промислові потужності скоротилися на 38%, валова продукція промисловості - вдвічі. Фронт певний час майже не отримував танків, літаків та іншого військового спорядження. Частково це

33

2 1—260

спорядження замінила техніка, одержана в перших партіях ленд-лізу. Але поступово становище змінювалося на краще. Проведена масова евакуація фабрично-заводського спорядження на схід країни, де збудовано 3,5 тис. великих оборонних підприємств: тільки з України у тилові райони було евакуйовано найцінніше обладнання 550 найбільших оборонних підприємств, сотні тисяч висококваліфікованих робітників і спеціалістів. Щодо соціального становища населення СРСР, то рівень його життя впав до найнижчої позначки. Але і за таких жахливих умов більшість трудового народу вірила в перемогу, віддавала всі свої сили для допомоги фронту і армії. Це ще виразніше підкреслює історичне значення й героїчну ціну перемоги народу-воїна. Масові патріотичні вчинки людей є переконливим доказом того, що боротьбу з агресором було сприйнято в Радянському Союзі як всенародну справу. Не випадково німецько-радянська війна 1941 - 1945 pp. дістала визначення визвольної, священної, Великої Вітчизняної, що виразило справжні почуття багатьох мільйонів патріотів. Цим, мабуть, пояснюється і те, що незважаючи на усі страждання народів СРСР під час війни, авторитет Верховного Головнокомандувача Червоною армією, «батька народів» Сталіна був непохитним, а після перемоги над фашизмом ще більше зріс.

Що ж стосується головного винуватця й агресора Другої світової війни, то, могутній на початку війни, економічний потенціал Німеччини почав падати з кінця 1942 - початку 1943 року. Проведена тотальна мобілізація, масово використовувалася праця полонених, але в німецькому суспільстві зростала недовіра до нацистів і сумніви в перемозі, все сміливіше почали діяти місцеві антифашисти. Криза у суспільстві призвела до невдалої спроби вбити Гітлера 20 липня 1944 p., престиж фюрера стрімко падав навіть в очах найближчого оточення.

Економічне піднесення, що охопило головну союзницю Німечини - Японію на початку війни, закінчилося у 1943 р., а в 1944 - 1945 pp. почалося стрімке падіння. Сільське господарство деградувало через відсутність робочих рук. Зростання антифашистських настроїв у суспільстві призвело до зміни прем'єр-міністра у липні 1944 року. Водночас активізувалася діяльність антияпойських сил в Китаї.

/. Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» у Європі.

2. Що таке рух Опору, який характер він мав?

3. Опишіть внутрішнє становище США, Британії, СРСР, Німеччини, Японії у роки війни.