§ 21. Від «перебудови» до розпаду срср (1985 - 1991)

ТЕРМІНИ:

«Гласність» - часткове оприлюднення раніше прихованої інформації, визнання наявності кризи в суспільстві, обмежена свобода слова, лібералізація суспільно-політичного життя

«Прискорення» ■ підвищення темпів економічного й соціального розвитку

«Перебудова» - поступовий перехід функцій управління державою від партійних до державних органів

ДАТИ:

1985 - 1991 pp. ■ перебування при владі М. Горбачова

Березень 1989 р. ■ І З'їзд народних депутатів СРСР

19 серпня 1991 р. ■ спроба реакційного перевороту в СРСР

8 грудня 1991 р. - розпад СРСР, утворення СНД

ПЕРСОНАЛИ:

ГОРБАЧОВ Михайло (народився у 1931 р.) - Генеральний секретар ЦК КПРС у 1985 - 1991 pp., перший і останній президент СРСР у 1990 - 1991 роки. Народився у сім'ї селянина. Закінчив юридичний факультет Московського університету

ПЛАН

1. Прихід до влади М. Горбачова. Початок «перебудови».

156

157

2. Курс на «прискорення» в розвитку економіки та «гласність» у суспільно-політичному житті.

3. «Нове мислення» у зовнішній політиці.

4. Реакційний заколот 1991 року і розпад СРСР. Утворення СНД.

1. У середині 80-х років СРСР перебував у стані економічної, політичної і соціальної кризи. Темпи приросту виробництва падали з кожним роком. Однопартійне комуністичне керівництво було неспроможне вирішити назрілі проблеми. Тому в березні 1985 p., коли після смерті Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов - динамічний лідер, який взяв курс на реформування радянського суспільства. Мета реформ -модернізація економіки і політики СРСР, присто­сування їх до реалій сучасного світу.

Змінювати основи державного устрою ніхто не передбачав. Самі реформи, проголошені Горбачовим на квітневому (1985) пленумі ЦК КПРС, не були чітко розроблені, економічно прораховані. їхні гасла -« гласність », « прискорення *, « перебудова ».

Під «гласністю» розумілися часткове оприлюднення раніше прихованої інформації, визнання наявності кризи в суспільстві, вельми обмежена свобода слова. «Прискорення» передбачало підвищення темпів економічного й соціального розвитку. «Перебудова» означала поступовий перехід функцій управління державою від партійних до державних органів. Однак проголошений курс на перебудову знайшов палкий відгук і в партії, і в суспільстві, що чекало реальних змін. Схвалення більшості громадян викликали і перші кроки нового радянського лідера - боротьба з пияцтвом, корупцією, бюрократизмом. Водночас від самого свого початку перебудова зустріла опір партійних функціонерів на місцях, які з ворожістю зустріли прихід гласності та демократизації, що загрожували їхній необмеженій владі. Зрештою, це і

158

визначило, поряд з прорахунками ініціаторів перебудови, її занепад.

2. Серцевиною виголошеної Горбачевим в 1986 р. на XXVII з'їзді КПРС широкої програми перебудови повинно було стати «прискорення», тобто подолання за короткий час відставання СРСР від провідних країн світу. Втім, курс на прискорення соціально-економічних перетворень за 6 років себе не виправдав, бо перш, ніж думати про прискорення, треба було зупинити економічний спад (показники приросту промислового виробництва 1989 р. дорівнювали нулю, а сільськогосподарське виробництво на цей час взагалі помітно скоротилося). До того ж і самі спроби реформування економіки виявилися некомплексними та непослідовними.

Згідно з економічною реформою передбачалося перенести центр ваги управління з центральних органів на підприємства, відповідно до «Закону про державне підприємство (об'єднання)» 1988 р. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні були, не чекаючи централізованих поставок сировини й устаткування, самі шукати постачальників і ринки збуту для готової продукції. Такий перехід на самофінансування, за умов відомчого монополізму, став руйнівним для економіки. Як державний сектор, так і приватний, що почав відроджуватися згідно з законом «Про кооперацію в СРСР» 1988 p., одержували прибутки тільки за рахунок підвищення цін, що призвело до стрімкого падіння життєвого рівня. Цьому сприяв і проголошений навесні 1990 р. перехід до ринкових відносин, що зводився в основному до часткової лібералізації цін, яка в умовах повної державної монополії означала просте підвищення цін в 3 - 4 рази.

Політика гласності дала кращі результати: були викриті страшні злочини, що чинилися в країні протягом 70 років існування радянської влади, друкувалися раніше заборонені твори, митці стали

159

незалежними від влади. Свобода слова ставала реальністю. Росту хвилі антисталінізму сприяли, наприклад, кінофільм грузинського режисера Т.Абуладзе «Покаяння», роман А.Рибакова «Діти Арбату», журнал «Стоньок» (гол. редактор В.Коротич), де вперше з'явилися твори О.Солженіцина, В.Войновича, В.Аксенова, А.Зінов'єва та інших «заборонених» раніше письменників. Відбулася повна реабілітація партійних і державних діячів, засуджених на сталінських процесах, а також учасників правозахисного руху. В засобах масової інформації розгорнулася широка дискусія про досвід минулого і шляхи можливого розвитку радянського суспільства.

У внутрішній політиці Горбачов на перше місце поставив радикальну політичну реформу. Сесія Верховної Ради СРСР у 1988 р. вносить доповнення до Конституції, за якими запроваджувалася двоступенева система законодавчої влади: З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР. У березні 1989 р. відбулися перші вільні (альтернативні) вибори кандидатів на З'їзд народних депутатів СРСР. Депутатами, крім представників старої партійної і державної еліти, стали й опозиційні до влади діячі - академік А. Сахаров, юрист А. Собчак, економіст Г. Попов. У березні 1990 р. на другому з'їзді народних депутатів Горбачова було обрано Президентом СРСР. В цьому ж році пройшли вибори до законодавчих органів влади деяких республік (зокрема обрано нову Верховну Раду УРСР).

Поява нових політичних лідерів призвела до посилення політичної боротьби між консерваторами на чолі з секретарем ЦК КПРС Є.Лігачовим, та демократичною опозицією, до якої пристав головний опонент Горбачова у вищому партійному керівництві Б.Єльцин. Основними вимогами опозиціонерів стали усунення КПРС від влади - скасування статті 6 Конституції СРСР, державний суверенітет республік. Розкол, що намітився колись у єдиній і монолітній -КПРС, відбувся влітку 1990 р. на XXVIII з'їзді КПРС,

160

коли з партії вийшли лідери створеної незадовго до цього «Демократичної платформи», після чого почався масовий вихід з КПРС її рядових членів.

Закономірним наслідком гласності та плюралізму стала поява в СРСР багатопартійності, що було першим кроком у напрямку побудови правової держави. Спочатку виникали «неформальні» групи та об'єднання, а з 1989 р. почався процес утворення нових політичних партій широкого спектру, робітничих комітетів та інших громадських організацій. Створювалися міжпартійні об'єднання, що одержували назви рухів, фронтів. Першими серед них були «Народний фронт» в Прибалтиці та Народний рух в Україні, які ставили завдання національно-державного відродження своїх республік. їхня діяльність мала велику підтримку серед населення і наблизила розпад СРСР. Цьому сприяли й інші події часів горбачовської перебудови в СРСР - страшна за своїми наслідками аварія на Чорнобильській АЕС в квітні 1986 p., масштаби якої за старою радянською звичкою довгий час приховувалися від населення й світової громадськості; гострий міжнаціональний конфлікт у Нагірному Карабасі, який не змогло розв'язати радянське керівництво; кривавий розгін радянськими військами мирної демонстрації в Тбілісі; міжнаціональні сутички у Литві, Узбекистані; розвиток революційних подій в країнах Східної Європи та підтримка антитоталітарних рухів провідними державами і міжнародним співтовариством.

3. З метою забезпечення підтримки перебудови світовим співтовариством і одержання необхідних для її проведення іноземних кредитів Горбачов пішов на зміну зовнішньополітичного курсу СРСР.

На XXVII з'їзді КПРС в 1986 р. він сформулював нову філософію зовнішньої політики, що дістала назву «нове мислення» і передбачала відмову від класового, тобто конфронтаційного підходу до розв'язання

161

6 1—260

міжнародних проблем і пріоритетність в ньому загальнолюдських цінностей. Припинивши з боку СРСР «холодну війну» і визнавши тим самим його поразку, Горбачов здобув активну підтримку у західних держав і міжнародне визнання. Його популярність у світі постійно зростала, його книга «Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу» перекладалася багатьма мовами і користувалася широким попитом за кордоном.

З призначенням замість досвідченого, але старої радянської школи дипломата А. Громико нового міністра закордонних справ - Е. Шеварднадзе, почалися істотні практичні зміни в зовнішній політиці СРСР. її основними здобутками стали: покращення відносин з СІЛА, що виявилися в серії зустрічей Горбачова з президентом Рейганом і підписанні ряду угод, зокрема Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і СІЛА (1987), виведенні радянських військ з Афганістану (травень 1988 -лютий 1989 pp.) та країн Східної Європи (1990 - 1991), об'єднанні Німеччини при згоді та активній участі СРСР, розпуску ОВД (березень 1991 р.)_г визнанні існуючого міжнародного порядку і в розвитку конструктивних взаємовідносин практично „ з усіма країнами світу.

Але ці зовнішньополітичні успіхи нового радянського керівництва не могли зупинити посилення економічної кризи і політичної боротьби в самому СРСР.

4. Економічна криза особливо загострила національне питання, яке завжди було непростим в СРСР і давно турбувало суспільство.

У 1990 - 1991 pp. в країні посилюються відцентрові процеси, викликані гласністю, а також непослі­довністю політики перебудови. В результаті чергових виборів 1990 р. до парламентів союзних республік прийшли депутати від партій та рухів, які вимагали

162

серед його членів, більшість з яких вбачали в СНД не стільки нову форму організації колишніх союзних республік, як інструмент, за словами президента України Л.Кравчука, «цивілізованого розлучення» та взаємовигідного співробітництва. Подальша доля СНД, його низька дієздатність підтверджують саме це. Але головним є те, що з підписанням Біловезької угоди і утворенням СНД Радянський Союз, як єдина супер­держава, остаточно зникла з політичної карти світу, Горбачов автоматично втратив посаду президента СРСР.

Отже, горбачовська перебудова закінчилася зовсім не так, як планували «комуністи-реформатори». Важливим її підсумком стало знищення тоталітарної імперії - СРСР і виникнення нових незалежних держав. Головною причиною розпаду СРСР стало те, що він був по суті спадкоємцем царської Російської імперії і являв собою теж імперію, тільки комуністичну, в якій не було забезпечено справжньої рівноправності народів і реальних умов для національно-культурного розвитку, а союзні республіки залишалися колоніальними додатками Росії. А хода й досвід світової історії свідчать про неминучий занепад усіх імперій.

1. Охарактеризуйте основні напрями реформ нового керів­ництва СРСР на чолі з М. Горбачовим.

2. У чому знайшла вияв політична боротьба в радянському суспільстві наприкінці 80-х років? Які її наслідки?

3. Як змінилася зовнішня політика СРСР за Горбачова?

4. Які причини й наслідки путчу 1991 року?