§ 46. Література

ТЕРМІНИ:

Реалізм ■ творчий метод (напрямок) у мистецтві, творці якого намагаються об'єктивно відображувати навколишній світ у поєднанні з авторским ідеалом

Екзистенціалізм (від латин, exsistentia - існування) ■ філософський і літературний напрямок. Центральне поняття напрямку - екзистенція (людське існування), основні вияви цього існування - піклування, страх, рішучість, совість; людина проявляється повністю лише в граничних ситуаціях: боротьбі, стражданні, смерті. Розуміючи себе як екзистенцію, людина отримує свободу, яка є вибором нею самої себе, покладає на людину відповідальність за те, що відбувається у світі

ПЛАН

1. Основні тенденції та напрямки у розвитку літератури у повоєнні роки.

1. Особливості розвитку літератури в СРСР.

1. Реалізм у другій половині XX ст. продовжує залишатися одним з найпоширеніших напрямків літератури. Він стверджує, що людське спілкування на основі культури і його найвища форма - кохання - це засіб подолання самотності і абсурдності буття, спосіб знайти дорогу до людства і сенсу життя.

З жахливим реалізмом показано Німеччину періоду панування нацизму в романі Р. Мерля «Смерть - моє ремесло», в романі Г. Бьоля «Де ти був, Адаме?». До відомих письменників-реалістів належать К. Еміс,

311

Д.Уейн, Д. Олдрідж, Г. Грін (Великобританія), Л.Арагон, М. Дрюон, Е. Базен (Франція), У.Фолкнер, Е. Хемінгуей, Дж. Стейнбек (США). Принципів реалізму дотримувався і американський письменник Дж.Д. Селлінджер. Образи дітей у його прозі - це спроба розкрити через них психологію «природного стану» в умовах суспільства споживацьких інтересів («Над прірвою у житі»). Реальними подіями з життя американського суспільства наповнені твори Н. Мейлера («Голі і мертві» - про американську армію часів війни, «Армія ночі» - про масовий виступ проти війни у В'єтнамі). Герої книг Д. Апдайка «Кентавр», «Ферма» обстоюють своє право бути людьми, самостверджуються у суспільстві.

Розвиваючись, реалізм збагачується новими відтінками й нюансами. Так, особливим явищем у літературі став «міфологічний» реалізм, представником якого є латиноамериканський письменник Г. Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиліть сучасної Латинської Америки. У романах «Сто років самотності», «Осінь патріарха» письменник сатирично показує три різні іпостасі диктатора і його влади: у офіційній пропаганді, у народному поголосі і в реальності. Романи піднімають питання вагомості особистих якостей правителя для міцної влади.

В епоху поступального і бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напрямку в літературі, як наукова фантастика. Його визначними представниками можна назвати А.Азимова, А.Кларка, Р. Шеклі, П.Андерсона, Ф.Корсака та інших письменників. Своєрідністю наукової фантастики є її соціально й науково моделююча роль. Особливий вклад у розвиток цього жанру вніс Р. Бредбері, якого назвали «моралістом XX ст.» у фантастиці. Його твори мають морально-філософську спрямованість, протестують проти «машинізації» людей, виступають на захист свободи вияву «природних почуттів». У романі «451

312

градусів по Фаренгейту» ставиться питання про цінності традиційної культури в технічно оновлюваній цивілізації. Автор критикує безвідповідальне політи­канство, у творі звучить попередження проти підкорення людини штучному інтелекту.

Екзистенціалізм як художній напрямок базується на концепції абсурдності життя. Найбільш повно він дістав вияв у творчості А. Камю («Чума») і Ж.-П. Сартра («Мертві без поховання», «Мур»). Екзистенціальна концепція історичного процесу розкривається у п'єсі Камю «Облога»: життя -круговерть, у якій історія рухається від поганого до ще гіршого і потім знову повертається до поганого. Висхідного руху нема, є лише білчине колесо історії, в якому безглуздо обертається життя людини. Для Камю життя особистості - абсолютний абсурд, всі зв'язки між людьми настільки розірвані, що мати може брати участь у вбивстві сина («Непорозуміння»).

Література «потоку свідомості» абсолютизує внутрішній світ особистості, відриває її від реальності і утверджує замкнену в собі особистість. Твори цього напряму не мають сюжетної чи композиційної завершеності, є лише внутрішні переживання і почуття (А. Роб-Грійє).

У Франції 50 - 60-х років широкої популярності набув «неороман» («антироман»), де відсутні звичні логіка і психологічна послідовність у розвитку сюжету. Представники цього напрямку - Ф. Саган («Здраствуй, смуток»), Н. Саррот («Портрет невідомого»).

В післявоєнні роки лауреатами Нобелівської премії в галузі літератури стали Е.Хемінгуей, А.Камю, М.Шолохов, П. Неруда, Г.Маркес, О. Сол женщин, К.Х.Села, Н.Махфуз, К.Симон, В.Шойїнка, Й.Бродський та деякі інші видатні майстри літературної творчості.

2. Характерною особливістю літературного процесу в СРСР було всезаборонство у художній творчості. Загальновідомі складні творчі долі на батьківщині

313

Б.Пастернака, О.Солженіцина, Й.Бродського та багатьох інших письменників і поетів. З початком періоду перебудови розпочалося культурне відрод­ження, в літературу поверталися заборонені твори й імена: О. Солженіцин («Архіпелаг ГУЛАГ»), твори А. Платонова, М. Булгакова, роман Б. Пастернака («Доктор Живаго») тощо.

У річищі реалізму творили головним чином радянські письменники другої половини XX ст. (М. Шолохов, О. Гончар, В. Биков, Г. Бакланов, Ч. Айтматов). Новим словом у літературі стала поява так званих селянських письменників, які у своїй творчості зверталися до проблем села, життя людей у російській глибинці (С. Залигін).

Письменники «екологічної» прози (В. Астафьев -«Цар-риба», В. Распутін - «Прощання з Матьорою», Б. Васильєв - «Не стріляйте у білих лебедів») стурбовані збереженням навколишнього середовища в умовах НТР.

1. Дайте харакреристику основним напрямкам розвитку літератури.

2. Чим розвиток літератути в СРСР відрізнявся від літературного процесу в розвинутих країнах світу?