§ 20. Роки «застою» замість брежнєвського «розвинутого соціалізму» (1964 - 1985)

ТЕРМІНИ:

«Косигінська реформа» - реформи 1965 1967 pp., спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи в СРСР

«Доктрина Брежнєва» ■ зовнішньополітичний курс СРСР у другій половині 60 - на початку 80-х pp. на

148

втручання у внутрішні справи країн соціалізму під гаслом «соціалістичного інтернаціоналізму», спрямований, зокре­ма, на придушення в них антирадянських виступів

Дисиденти - люди, не згодні з існуючою формою влади, політичним режимом тощо

ДАТИ:

1964 - 1982 pp. - роки перебування при владі в СРСР Л. Брежнєва

1965 - 1967 pp. - «косигінські» реформи Грудень 1979 р. - інтервенція СРСР в Афганістані ПЕРСОНАЛИ:

БРЕЖНЄВ Леонід (1906 - 1982) - перший (з 1966 р. Генеральний) секретар ЦК КПРС у 1964 - 1982 роки. Народився у сім'ї робітника-металурга. Закінчив Металургійний інститут у Дніпродзержинську. Політичну діяльність почав у 20-ті роки. У 1960 - 1964 і з 1977 р. -голова Президії ВР СРСР

КОСИГШ Олексій (1904 - 1980) - голова РМ СРСР у 1962 - 1980 роки. Автор економічних реформ 1965 -1967 років

СУСЛОВ Михайло (1902 - 1982) - секретар з ідеології ЦК КПРС. Народився у сім'ї селянина. Закінчив Московський інститут народного господарства і економічний інститут червоної професури. Серед вищого партійного керівництва мав прізвисько «сірий кардинал»

ПІДГОРНИЙ Микита (1903 - 1983) - голова Президії ВР СРСР у 1965 - 1977 роках. Народився у сім'ї робітника. Закінчив Київський технологічний інститут харчової пром исловості

АНДРОПОВ Юрій (1914 - 1984) - Генеральний секретар ЦК КПРС у 1982 - 1984 роки. Народився у сім'ї службовця. Закінчив технікум водного транспорту

ЧЕРНЕНКО Костянтин (1911 - 1985) -Генеральний секретар ЦК КПРС у 1984 - 1985 роки. Народився у селянській сім'ї. Закінчив Вищу школу партійних організаторів ЦК ВКП(б), Кишинівський педінститут

ПЛАН

1. Економічний розвиток СРСР у період «застою».

2. Зовнішня політика СРСР.

149

3. Суспільно-політичне життя. Зародження і розвиток дисидентського руху.

1. У жовтні 1964 p., коли Хрущов перебував на відпочинку у Криму, на засіданні президії ЦК КПРС більшість її членів виступили за усунення Хрущова від влади. На пленумі ЦК КПРС у присутності самого Хрущова це рішення було офіційно підтверджене. До влади прийшла «команда» на чолі з новообраним Першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєвим -О. Косигін, М. Суслов, М. Підгорний. В СРСР розпочалася двадцятирічна брежнєвська епоха «розвинутого соціалізму».

Наприкінці 1965 р. за ініціативою і під керівництвом Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна започаткована економічна реформа, спрямована на поліпшення планування, впровадження економічних стимулів у діяльність підприємств («косигінські реформи»). Скорочено планові завдання, розширено права підприємств, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, перерозподілено національний прибуток на користь аграрного сектора. Перші кроки реформи дали позитивні результати -основні показники 8-ї п'ятирічки (1966 - 1970) було виконано, тому вона і отримала назву «золотої п'ятирічки».

Одночасно проводилися реформи з метою зміни механізму управління економікою. Створено міністерства, кількість загальносоюзних міністерств постійно збільшувалася. Посилилася централізація в управлінні економікою, що надалі залишалася планово-директивною; деякі успіхи були досягнуті за рахунок екстенсивності розвитку (залучення до виробництва нових природних ресурсів) і розпродажу національних багатств (нафта, золото, ліс, алмази тощо). Основною складовою частиною промисловості став ВПК, який поглинав близько 80% всіх потужностей країни. Промисловість виробляла

величезну кількість зброї, що накопичувалась в арсеналах, загрожуючи екології, або вивозилася у країни соціалізму.

З початку 70-х років почалося падіння темпів розвитку, зниження продуктивності праці, якості продукції, наростала екологічна криза. Радянська економіка перейшла у стан стагнації (застою).

Тяжка ситуація мала місце і в сільському господарстві. Воно значно відставало за характером технічного оснащення від рівнів світового сільгоспвиробництва. Не вирішувалися соціальні проблеми села: питання газифікації, теплофікації, водопостачання, шляхового будівництва. Нераціональ­но використовувалися земельні площі, десятки тисяч гектарів землі виводилися з обороту. Провалом закінчилася державна програма освоєння російського Нечорнозем'я.

Ознакою кризи радянського села став гострий дефіцит продуктів харчування та масовий від'їзд селян, особливо молоді, в міста. У травні 1982 р. КПРС вимушена була ухвалити як вихід зі скрутного становища спеціальну Продовольчу програму (на період до 1990 року). Щодо життєвого рівня населення, то хоча й відбулися певні позитивні зміни в добробуті радянських людей, особливо в порівнянні з добою сталінської тиранії, але залишалося хронічне відставання від світового рівня. За обсягом споживання товарів широкого вжитку та різних послуг СРСР опинився на одному з останніх місць в Європі, його вже випереджали багато країн т.з. «третього світу». Грошові прибутки громадян СРСР, як правило, не знаходили товарного покриття і слово «дефіцит» стало суворою реальністю в епоху брежнєвського «розвинутого соціалізму».

2. На початку 70-х років воєнно-політичне протистояння між СРСР та США, ОВД і НАТО досягло вкрай небезпечних масштабів (особливо за кількістю

150

151

накопиченої ядерної зброї), що спонукало обидві сторони до більш реалістичної зовнішньої політики. Особливо небезпечною була подальша гонка озброєнь для СРСР, керівництво якого усвідомлювало тяжкий для економіки воєнний тягар і своє науково-технологічне відставання від Заходу. Щоб викликати до себе довіру, СРСР виступив з рядом міжнародних ініціатив, які були проголошені Л.Брежнєвим в 1971 р. на XXIV з'їзді КПРС і названі радянською пропагандою «Програмою миру». Почався нетривалий, але важливий період в історії міжнародних відносин, що дістав назву «розрядка міжнародної напруги». Для його досягнення чимало зусиль доклали й західні держави. Для Радянського Союзу в період розрядки характерними були такі зовнішньополітичні ініціативи:

• спроба налагодити взаємовідносини із Заходом: Договір 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї; Договір 1970 р. з ФРН, за яким заборонялося застосування сили або погроза її застосування; Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО); Тимчасова угода з СІЛА про деякі заходи в галузі обмеження наступальних озброєнь; 4-х стороння угода про статус Західного Берліна (СРСР, США, Британія, Франція) - 1972 p.;

• Гельсінська угода - 1975 р. Проведення в 1975 р. в Гельсинки (Фінляндія) Загальноєвропейської наради з питань міжнародного співробітництва та безпеки і підписання 35 країнами Європи, СІЛА та Канадою Заключного акта наради, стало найважливішим результатом періоду розрядки, що поклав початок т.з. «європейському процесові» - проведенню постійних Нарад з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Водночас інші дії СРСР на міжнародній арені за часів Брежнєва засвідчили нещирість проголошеного ним миролюбного зовнішньополітичного курсу, а саме:

• придушення виступів протесту в країнах соціалізму. Це відповідало «доктрині Брежнєва», за

152

якою соціалістичні країни мали недоторканий суверенітет доти, доки там не існувала загроза соціалізму. СРСР мав право втручатися в їх внутрішні справи і за необхідності - вводити туди свої війська. У відповідності з «доктриною Брежнєва» було введено війська до Чехословаччини у 1968 р. (тільки вісім чоловік у СРСР вийшли на Красну площу в Москві з протестом). Існувала готовність до такого ж кроку з боку СРСР у зв'язку з подіями у Польщі в 1980 - 1981 роках;

• підтримка комуністичних режимів, в тому числі воєнна: Єгипет - 1969 - 1974 pp., В'єтнам - 1965 -1974 pp., Сирія - 1967 - 1973 pp., Ангола - 1975 -1979 pp., Мозамбік - 1975 - 1979 pp., Ефіопія - 1977 -1979 pp., Афганістан - 1979 - 1989 pp.; а також прокомуністичних рухів у Нікарагуа і Сальвадорі, диктаторських й терористичних режимів в Іраку, Лівії, Палестині тощо.

Особливо негативну реакцію у світі викликала радянська інтервенція в Афганістані, що почалася у грудні 1979 р. Під час бойових дій загинуло 13 тис. і поранено понад 100 тис. радянських воїнів. Ця авантюрна акція, а також розміщення на західних кордонах Радянського Союзу ракет середнього радіусу дії СС-20 зірвали процес міжнародної розрядки, що розпочався у відносинах між СРСР і США у 70-ті pp., і призвели до нового витка гонки озброєнь.

3. Застій в економіці СРСР супроводжувався негативними процесами в політичному, культурному й духовному житті суспільства.

Характерними рисами життєвих реалій у брежнєвські часи стали подвійна мораль та лицемірство кремлівського керівництва, дворушництво та корупція значної частини партійно-державного бюрократичного апарату, соціальна апатія, духовна злиденність та моральний розклад (алкоголізм, наркоманія, крадіжки державного майна, агресив-

153

ність, егоїзм, кар'єризм, тощо) дедалі більшої частини радянських людей, прагнення значної кількості громадян назавжди залишити СРСР. Парадоксом того часу було те, що ці процеси розвивалися на тлі активної партійної пропаганди т.з. норм комуністичної моралі «радянського народу», що нібито сформувався в СРСР як нова історична спільність людей та «переваг» реального соціалізму. Країна жила в умовах штучного нагнітання ейфорії в зв'язку з майже щорічними ювілейними датами «переможного соціалізму» і зростаючого славослів'я на адресу «вірного продов­жувача справи Леніна», «дорогого і любимого всім радянським народом» Л.І.Брежнєва, який за роки перебування на чолі партії і держави чотири рази одержував звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці і мав ще понад 200 радянських та закордонних орденів і медалей. У 1971 р. на XXIV з'їзді КПРС Брежнєв на цілий світ патетично заявляє про те, що в СРСР побудовано най-справедливіше в історії людства «розвинуте соціалістичне суспільство». У 1977 році, напередодні 60-ої річниці Жовтневої революції, приймається «найдемократичніша в світі» нова Конституція СРСР, яка дійсно відрізнялася від попередньої «сталінської» конституції, але лише тим, що замість побудови «основ соціалізму» лицемірно декларувала побудову «реального соціалізму» і утверджувала КПРС «ядром політичної системи» радянського суспільства, тобто юридично закріпила всевладдя комуністичної партії -основу тоталітарного режиму в СРСР.

Кризові явища в економіці та суспільно-політичному житті вплинули і на розвиток культури в країні, що фінансувалася за «залишковим принципом» (те, що залишиться у бюджеті після фінансування основних проектів - військових, космічних, важкої промисловості тощо).

За даними ЮНЕСКО, СРСР посідав 57 місце у світі за інтелектуально-моральним рівнем, за рівнем освіти -

154

28-е. З 25 млрд., що йшли на фінансування науки, 20 спрямовувалося на військово-технічні проекти і дослідження. У суспільних науках панував повний занепад. Такі науки, як соціологія, політологія, філософія були в СРСР практично відсутні. Історія перетворилася на служницю правлячої партії, вихваляючи її вождів, підносячи до рівня подій світового масштабу рішення з'їздів і пленумів КПРС. Культура знаходилася «під ковпаком» цензури, багато діячів писали свої праці «у шухляду».

Згубна внутрішня й зовнішня політика та лицемірство радянського керівництва, культурний занепад суспільства викликали невдоволення певної частини суспільства - так званих дисидентів. Поява дисидентства була реакцією прогресивно мислячої або «інакомислячої» частини суспільства на неосталінізм брежнєвського керівництва. Активними учасниками дисидентського руху були інтелігенти, духовенство, віруючі.

Рух мав декілька напрямків - національно-визвольний, викликаний посиленням русифікації в національних республіках (наприклад Л. Тер-Петросян у Вірменії, Л. Лук'яненко, В.Чорновіл в Україні та ін.), правозахисний (академік А. Сахаров), релігійний (представники цього напрямку домагалися відновлення в правах Української греко-католицької церкви, деяких протестантських конфесій - адвентистів сьомого дня, свідків Єгови).

Першими, хто почав критикувати керівництво СРСР, стали письменники Ю. Даніель і А. Синявський. Пізніше до них приєдналися письменник О. Солженіцин, фізик-академік А. Сахаров, генерал П. Григоренко, Н. Горбаневська, Л. Лук'яненко і багато інших.

На першому етапі своєї діяльності у 1961 - 1968 pp. дисиденти надсилали листи у вищі партійні і державні інстанції з критикою як окремих недоліків, так і всього існуючого в СРСР суспільного ладу. Вони

155

пропонували свої рецепти поліпшення економічного і політичного становища у країні, видавали «самвидавські» газети, журнали, збірки.

У кінці 60-х - на початку 80-х pp. дисиденти перейшли до більш активних дій - утворили дисидентські організації (гельсінські групи і інші правозахисні організації), відбулися виступи проти введення радянських військ до Чехословаччини, збільшилася кількість виданих за кордоном творів з критикою радянської системи. Репресії проти них посилились - встановлювався тотальний контроль КДБ за ними, влада вислала за кордон найбільш активних дисидентів (П. Григоренка, О. Солженіцина та ін.), створювалися спеціальні психлікарні для «душевно хворих» опозиціонерів. Ці люди зазнали жорстоких репресій (в ув'язненні або у засланні померли, наприклад, українці В.Стус, О.Тихий, В.Литвин, А.Марченко та ін.), але тюрми, концтабори і психлікарні їх не злякали. Діяльність дисидентів засвідчила моральну кризу радянського суспільства і поступово збуджувала совість громадян, які від соціальної апатії дедалі сміливіше переходили до внутрішньої або відкритої опозиції існуючій системі. Великі маси людей стали розуміти, що «так далі жити не можна».

Смерть Брежнєва в 1982 р. і прихід до влади голови сумнозвісного КДБ Ю. Андропова, а потім обрання на пост Генерального секретаря ЦК КПРС тяжко хворого К. Черненка суттєво не змінили ситуації в країні. Ю. Андропов розумів необхідність змін у суспільстві, але його заходи були характерні для голови КДБ -застосовувалися більш жорстокі санкції проти злочинного світу, з метою підняття трудової дисципліни у суспільстві влаштовувалися облави на громадян під час робочого дня, знято з посад за хабарництво декількох високопоставлених чиновників тощо. Однак суттєвих змін не відбулося.

1. Яким чином Брежнєв і його «команда» прийшли до влади? В якому році це сталося?

2. Охарактеризуйте основні напрями внутрішньої політики Брежнєва.

3. Визначте позитивні і негативні сторони зовнішньої політики СРСР у 60 - 80-ті роки. Що таке «доктрина Брежнєва»?

4. Що ви знаєте про зародження і розвиток дисидентського руху в СРСР?