§ 12. Особливості суспільно-політичного та

економічного розвитку країн Західної Європи у 1945-2001 роках

ТЕРМІНИ:

«План Маршалла» - план післявоєнної економічної допомоги США країнам Західної Європи, що призвів до їх швидкого економічного відродження і європейської інтеграції, стабілізації внутрішньополітичного життя та зміцнення демократичного устрою цих країн

Європейська інтеграція - процес утворення нового типу міждержавних відносин, що розпочався після Другої світової війни і забезпечив країнам Західної Європи високі темпи економічного розвитку, соціально-політичну стабільність та безпеку

ДАТИ:

1947 р. - прийняття «плану Маршалла», що діяв з 1948 по 1951 pp.

1957 p. - створення Європейського економічного Співтовариства (ЄЕС або Спільний ринок)

1992 р. - укладення договору про Європейський Союз (ЄС)

ПЛАН

1. Зміни в суспільно-політичному становищі країн Західної Європи після Другої світової війни.

2. «План Маршалла» та відбудова економіки країн західноєвропейського регіону.

3. Європейська інтеграція: основні етапи і напрями процесу.

1. Після Другої світової війни настала нова епоха політичного розвитку Європи. Характерною особли­вістю цього розвитку була боротьба між капіталізмом і соціалізмом, між демократією і тоталітаризмом. У визволених Радянською армією від фашизму країнах Центральної і Південно-Східної Європи відбувалося, не

90

без участі Радянського Союзу, становлення тота­літарно-комуністичних режимів. У країнах же Західної Європи, за винятком окремих держав, йшли, і теж не без впливу, на цей раз США, демократичні в своїй основі реформи і зміни в партійно-політичних структурах.

Повоєнний розвиток країн Західної Європи був відзначений пануванням в суспільстві ідей національної свободи і демократичного устрою держав. Розгортався пошук шляхів зростання добробуту і умов для ділової активності людей, відбувалося налагодження ефективної системи світового господарства та взаємодії європейських держав. Звичайно, різні політичні сили в цих країнах по-різному уявляли шляхи подальшого цивілізаційного розвитку, тому між ними точилися політична боротьба й протистояння.

В країнах Західної Європи після віййи значно зріс авторитет комуністичних партій, що боролися в рядах руху Опору проти окупантів та місцевих фашистів: в деяких країнах комуністи ввійшли до складу коаліційних урядів. Відновили свій вплив в суспільстві і соціал-демократичні партії, що також брали участь в русі Опору.

Втратили колишній вплив традиційно консервативні та центристські партії, що або співробітничали з окупантами, або розпалися під час війни. їм на зміну прийшли нові або буржуазні партії, що стояли на антифашистських позиціях і виступали за проведення буржуазно-демократичних перетворень й соціальних реформ.

В Італії, Франції, ФРН великий авторитет завоювали християнсько-демократичні партії, що стояли на антикомуністичних позиціях і вимагали проведення популярних в масах аграрної та податкової реформ, державного регулювання економіки, знищення фашизму і розширення демократичних свобод. Ставши завдяки своїм демократичним програмам масовими, вони отримали перемогу на післявоєнних виборах і

91

очолили уряди Італії, Франції і ФРН, брали участь в урядах Бельгії, Голландії, Австрії.

Поряд з християнсько-демократичними партіями в післявоєнній Європі набули популярності і заново утворені демократичні партії, наприклад, партія «Об'єднання французького народу», яку в 1947 р. заснував генерал де Голль. Майже всі провідні політичні партії Західної Європи стояли на антикомуністичних позиціях і відстоювали ідеї буржуазного реформізму та демократії, які у більшості держав регіону були закладені в прийняті після війни нові конституції.

Серед західноєвропейських держав лише три країни -Португалія, Іспанія і Греція - «випали» із загального процесу післявоєнної демократизації, довгий час зберігаючи авторитарні диктаторські режими. Правлячі диктатури - у Греції «чорних полковників» Г. Папандо-пулоса, Н. Макарезоса, генералів Є. Патакоса, Г. Спандікакіса, у Португалії фашиста А. Салазара, в Іспанії генерала Ф. Франко - довели свої країни до глибокої кризи. У ході революційних виступів у Греції та Португалії у 1974 р., в Іспанії у 1976 р. авторитарні режими були скинуті. Греція й Португалія стали президентськими республіками, Іспанія - конституцій­ною монархією, що створило умови для їх приєднання до західноєвропейських інтеграційних процесів.

2. У ході Другої світової війни економіка багатьох європейських країн, особливо Німеччини, була зруйнована. Цілі міста з їх виробничими потужностями знищені - Варшава, Дрезден, Ковентрі, Берлін та ін.

Після закінчення війни країни Західної Європи за рахунок власного виробництва могли забезпечувати свої потреби, наприклад, у алюмінії, міді, бавовні та зерні на 40%, свинцю та цинкові на 30%, салі та вершковому маслі на 15%, рідкому паливі та м'ясі лише на 10%. Інфляція сягала небачених розмірів. Найстабільнішою одиницею обміну в Німеччині стала пачка американських цигарок.

92

Лише США за роки війни зміцнили свій економічний потенціал, зокрема подвоїли своє промислове виробництво і стали власниками двох третин всього промислового виробництва та золотого запасу світу. Вони вкрай потребували стабільного зовнішнього ринку для збуту своїх товарів, вкладання інвестицій, щоб запобігти падінню виробництва, зростанню безробіття.

За цих умов 5 червня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл виступив у Гарвардському університеті з програмою «відновлення та розвитку» Європи. Ця програма, що дістала назву «план Маршалла», передбачала допомогу економіці країни у зменшенні перенасиченості ринку товарами й капіталами, у полегшенні проведення реконверсії; у забезпеченні відродження економіки Європи шляхом надання їй допомоги і зміцнення європейської демократії та, що не менш важливо, у недопущенні подальшої радянської експансії в Європі.

Країни Європи мали дати звіт про стан економіки, втрати за роки війни, валютні резерви, плани використання допомоги. Європейці запросили 29 млрд. доларів допомоги, а надано було лише 13,3 млрд. строком на 4 роки (до 1951 p.), причому дві третини цієї суми випали чотирьом провідним європейським державам - Великій Британії, Франції, Італії та ФРН.

На Паризькій конференції у липні 1947 р. 16 західноєвропейських країн приєдналися до цього плану, а саме: Велика Британія, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Туреччина. Пізніше сюди ввійшли Західна Німеччина, Трієст, Тайвань.

У квітні 1948 р. з кожною з цих країн СІЛА уклали угоди, згідно з якими європейські країни, одержуючи американську допомогу, повинні були дотримуватися досить жорстких умов: відмовитися від націоналізації

93

промисловості, надати свободу приватному підпри­ємництву, однобічно знизити митні тарифі на імпорт американських товарів, вивести комуністів із складу своїх урядів, обмежити торгівлю з країнами, що відмовляться від «плану Маршала».

СРСР і під його тиском країни Східної Європи (наприклад, Польща та Чехословаччина) не прийняли цей план, розглядаючи його як механізм втручання у внутрішні справи європейських держав. Це дійсно багато в чому так і було, але народи західноєвропейских країн в кінцевому підсумку не пошкодували про це.

«План Маршалла» почав реалізовуватися в липні 1948 р. і вже через три роки досяг, на думку відомого англійського політолога П. Джонсона, «дивовижного успіху». «Він почав процес ліквідації прірви між життєвими стандартами Північної Америки і Європи і по ходу свого розвитку створив таку саму катастрофічну прірву між Західною та Східною Європою: залізна завіса стала кордоном між достатком і убогістю».

Реалізація плану американської допомоги країнам Західної Європи здійснювалася за трьома основними напрямками: поставки продовольства, одягу, палива та добрив у вигляді дотацій; поставки промислового обладнання за рахунок міжнародних позик; поставки сировини, сільськогосподарських машин, промислових товарів й запасних частин, що фінансувалися під гарантії уряду США.

Результатом впровадження «плану Маршалла» стало швидке відродження економіки країн Західної Європи, зростання їх експорту, стабілізація внутрішньополітичного становища й поглиблення демократичних засад державного устрою, посилення інтеграційних процесів в економіці. За 1947 - 1950 pp. обсяг промислової продукції зріс в цих країнах більш ніж наполовину, а в окремих базових галузях економіки й ще більше.

Під впливом загострення міжнародної обстановки та

94

протистояння країн на європейському континенті «план Маршалла» перетворився на програму допомоги військового характеру. Це сприяло, з одного боку, післявоєнному розколові Європи, формуванню військово-політичного блоку Західних держав і США - НАТО, посиленню «холодної війни», а з іншого - дедалі більшій залежності західноєвропейських держав від США.

3. Досвід боротьби з фашизмом змушував європейців після закінчення Другої світової війни шукати такі форми міждержавних стосунків, які б унеможливили повторення жахів війни. Водночас, надії на забезпечення демократичного і мирного розвитку повоєнного світу постійно знаходилися під загрозою переростання «холодної війни» у третю світову.

Саме через розкол європейських країн за соціально-економічними та політико-ідеологічними ознаками, а також через військово-політичне протистояння двох систем пошуки цілісно-європейських форм інтеграції були приречені на невдачу. Інтеграційний процес в Європі набув регіонального характеру, а точніше -розпочалися два відмінні за змістом, формою і ефективністю інтеграційні процеси: спочатку економічно і військово-політично почала об'єднуватися за допомогою США Західна Європа, а за нею під егідою Радянського Союзу намагалася не відставати і Східна Європа.

В Західній Європі панєвропейський рух 20 - 30-х років, перерваний Другою світовою війною, відродився за допомогою «Плану Маршалла» і відображав об'єктивні потреби розвитку співробітництва між європейськими державами, посилення єдності західних країн заради протистояння СРСР в період поділу Європи на сфери впливу.

Першим кроком до економічної інтеграції країн Західної Європи став «план Шумана», названий за прізвищем міністра закордонних справ Франції (1950). Мета плану - зробити неможливою підготовку нової війни в Європі. Для цього пропонувалося взяти під

95

міжнародний контроль виробництво вугілля і сталі в

Європі.

В 1951 р. 6 країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія і Люксембург - підписали угоду про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі. Це стало першим міждержавним об'єднанням країн Західної Європи і заклало фундамент спільних європейських структур. Своєрідним продовженням «плану Шумана» стало об'єднання в Європейське Економічне Співтовариство («Спільний ринок») у 1957 р. тих самих шести країн Західної Європи згідно з «Римським договором». Пізніше до них приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Іспанія, Португалія (1986).

Члени ЄЕС зобов'язалися проводити єдину еконо­мічну і соціальну політику, ввести єдині ціни на сільськогосподарську й промислову продукцію, посту­пово ліквідувати митні бар'єри в торгівлі одне з одним, досягти створення валютного союзу тощо. З часом мета ЄЕС змінилася - головним завданням об'єднання стало створення конкуренції таким країнам світу як СІЛА і Японія. Для цього у 1985 р. країни-члени ЄЕС вирішили створити спільний економічний простір з вільним пересуванням своїх товарів, капіталів, послуг, робочої сили.

7 лютого 1992 р. у м. Маастріхт (Нідерланди) 12 країн ЄЕС підписали «Договір про Європейський Союз», що передбачав поетапну трансформацію ЄЕС в новий економічний, валютний, а в перспективі - і в політичний союз. Умови членства в ЄС:

• досягнення європейських стандартів у виробництві;

• зниження інфляції до 1,5% на рік;

• дефіцит бюджету до 3% ВНП. Маастріхтський договір створив політико-правові

умови для нового етапу європейської інтеграції. З 1 листопада 1993 p., коли він набув чинності, на території Європи з'явилося нове геополітичне

96

утворення - Європейський Союз (ЄС). У його межах дозволено вільне пересування робочої сили, капіталів, цінних паперів, а з 1995 р. діють Шенгенські угоди про вільне пересування громадян країн-членів ЄС.

Основна мета і напрямки діяльності Союзу - подальше економічне і валютне об'єднання; створення єдиного внутрішнього ринку Європи і залучення до нього Мальти, Кіпру і країн Східної Європи (Словенія, Хорватія, Угорщина, Польща, Чехія, країни Балтії); забезпечення охорони навколишнього середовища і соціального захисту європейців; посилення Західно­європейського Оборонного союзу, до якого входять 10 країн, і поліпшення його співробітництва з ОБСЄ і Радою Безпеки ООН тощо. Головними з 11 установ Союзу є Європейський фонд освіти, Євроагентство з охорони навколишнього середовища, Євроагентство з експертизи медичних препаратів, Європейський Валютний Інститут, головним завданням якого є введення єдиної валюти -евро. Координують діяльність ЄС - регулярні зустрічі «на вищому рівні» (самміти) - глав держав країн-членів ЄС. З 1995 р. до 12 країн-членів ЄС приєдналися Фінляндія, Швеція, Австрія, а з 1998 р. розпочалися переговори щодо вступу в Євросоюз Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії, Кіпру, Естонії.

1 березня 1998 р. вступила в дію підписана в 1994 р. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, реалізація якої сприяє утвердженню України в об'єднаній демократич­ній Європі.

Важливою міжнародною міжурядовою організацією, що виникла у 1949 р. році, є Рада Європи. Головною метою цієї організації, до якої входять понад 40 країн Європи, є захист прав людини. При Раді діють Європейська Комісія з прав людини, Європейський Суд

3 прав людини, Європейський Центр Молоді, Європейський Молодіжний Фонд, Інформаційний Центр охорони природи. З листопада 1995 р. членом Ради Європи стала Україна, що накладає на неї

4 1—260 <у7

4*

обов'язки по прискоренню проведення економічних реформ і демократизації суспільства.

Процеси інтеграції зачепили й воєнну сферу. Після утворення у 1949 р. НАТО, за ініціативою СІЛА створені інші воєнні блоки: СЕАТО (1954 - 1977) -СІЛА, Велика Британія, Франція, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни, Пакистан, і СЕНТО (1959 - 1979) -Велика Британія, Туреччина, Ірак, Пакистан. З 1955 по 1959 р. до блоку входив Іран. У 1951 р. створено блок АНЗЮС - Австралія, Нова Зеландія, США, у 1971 р. - АНЗЮК (Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур).

Отже, після Другої світової війни зусиллями західноєвропейських країн на старому континенті розпочалися інтеграційні процеси по створенню єдиного Європейського дому. Втім, сьогодні, на рубежі XXI століття, розвиток Європи все ще далекий від тієї цілісності та єдності, про яку кажуть політики і про яку мріють народи.

1. Охарактеризуйте наслідки Другої світової війни для країн Західної Європи.

2. У чому суть і значення «плану Маршалла»?

3. Визначте етапи економічної інтеграції країн Західної Європи.

4. Чи в усіх країнах Західної Європи після війни встановився демократичний режим?

5. Які факти свідчать про перетворення Спільного ринку на економічний, валютно-фінансовий і воєнно-політичний союз?