Особливості створення і роботи кризового центру для жінок і притулку для жінок (на прикладі Харківської міської громадської організації «Надія»)

Проблема насильства в сім'ї - це проблема як окремої особистості, сім'ї, так і суспільства. Тому метою організації кризового центру були: бажання надати жінкам конфіденційне, висококваліфіковане консульту­вання й інші соціальні послуги; зміна поглядів у суспільстві на насильст­во у сім'ї.

Основою такої роботи є: консультування (на «гарячій лінії», очні консультації юристів, психологів), групова та індивідуальна терапія, соці­альна реклама, видання інформаційної літератури, проведення тренінгів, надання притулку. При наданні послуг потерпілим чи молоді, яка може опинитися в ситуації насильства враховується, що насильство може бути в різних видах і формах [1,2]. Так воно виявляється:

- у морально-психологічному приниженні і придушенні жінки її чоло­віком чи партнером («ти нікому не потрібна, крім мене», «я зробив послу­гу, одружившись з тобою» тощо), що істотно знижує рівень самооцінки жінки;

- в економічному тиску (жінка не працює не тому, що не хоче, а тому, що чоловік забороняє їй це, говорячи: «ти погана мати, тому що хочеш кинути дітей на сваволю долі» чи «ти порушуєш принцип природного призначення жінки»); при цьому чоловік або жорсткого контролює витра­ти дружини, або не дає готівки, забезпечуючи родину за своїм розсудом;

- в ізоляції жінки, коли їй забороняється мати подруг, у той час як чоловік багато часу проводить серед своїх друзів; кожна зустріч жінки з подругами супроводжується негативною реакцією з боку чоловіка, крити­кою чи скандалом. Починає діяти принцип «розділяй і пануй», що може виявлятися у формі ревнощів. Чоловік контролює не тільки увесь час жінки, але і її знайомства, навіть записну книжку;

- у використанні дітей, як, наприклад, у приведеному вище випадку, коли на жінку обрушуються погрози й обвинувачення: «ти погана мати», «якщо ти розведешся зі мною, я залишу дітей собі, а тебе лишу материн­ства», «сама іди, куди хочеш, а дітей залиш мені». Подібні залякування Діють на жінку безвідмовно, тому що підсвідоме вона з дитинства привче­на визнавати за чоловіком силу і право вершити суд над собою;

- у фізичному насильстві, коли чоловік б'є, насилує дружину (подіб­ному впливу можуть піддаватися і діти, чи тільки діти).

Як показує досвід роботи Кризового центру для жінок, при описі ситуації насильства в родині більшість потерпілих до кінця не усвідомлю­ють, що подібні відносини є нездоровими. Причина цього криється у вихованні дівчат. Із самого дитинства їх привчають «служити чоловіко­ві», а виходить, і сприймати як належне будь-яку лінію його поводження. Не так уже рідко жінки залишаються з тими, хто здійснює насильство. Причини цього різні: погроза вбивства; житлова проблема; низька само­оцінка і помилкове почуття власної провини; економічна залежність; лю­бов і віра в те, що відносини можуть змінитися; острах суспільного осуду.

Саме тому соціальні працівники, міліція спрямовують свою роботу на:

- навчання розпізнавання насильства;

- запобігання насильству;

- формування вмінь уникати і не провокувати насильство;

- навчання самозахисту.

У своїй роботі з клієнтами ми дотримуємося таких основних принци-^г пів (враховуючи свій та міжнародний досвід):

1 . Конфіденційність. Це найважливіший принцип роботи з жінками,, які зазнали насильства. Історії, розказані потерпілими, належать тільки їм. Піддавати розголосу історію жінки без дозволу не тільки не етично,. це чергове насильство над її правом на приватне життя, над її особистістю. «Гаряча лінія», що із самого початку не дотримується сторогих правил конфіденційності, не зможе довго користуватися довірою жінок. Оберігаючи тих, кого ми консультуємо, ми зобов'язані зберігати і їхні секрети»?

2. Компетентність. Необхідні тренінги для консультантів кризових центрів, які можуть тривати від 40 до 80 годин, крім супервизорства та інтерв'ювання в процесі тренінгів. Не кожний може бути консультантом на лінії довіри для постраждалих від насильства, і організатори центру) повинні бути упевнені, що ті, хто працює на лінії, мають відповідну підготовку. Тренінги повинні включати як спростування міфів щодо зґвалтування і насильства, так і навчання навичкам консультування на лінії довіри. Практичний і теоретичний аспекти є двома рівними складовими час тренінгу. Усі консультанти проходять підготовку для роботи на «гарячій лінії» чи у кризовому центрі.

3. Рівність, взаємоповага. Жінки, молодь, що телефонують по «Тел фону довіри», можуть представляти будь-яку соціально-економічну грунті суспільства і бути будь-якого віку. Вони заслуговують поваги за мужність, що вони виявили, зателефонувавши і порушивши мовчання. Задача кризового центру для осіб, що зазнали насильства, полягає не в тім, щоб позбавити їх небезпеки, а в тім, щоб вислухати їх і розповісти про можли­ві шляхи вирішення їхніх проблем. Влада і контроль лежать в основі сексуального і іншого видів насильства. Консультант зобов'язаний повер­нути жінці здатність контролювати свою долю і робити власний вибір.

4. Демократія. Метою кризових центрів для жінок, що потерпіли від насильства, є припинення насильства, що виникло в результаті патріархаль­них відносин у суспільстві. Щоб на ділі реалізувати ідею суспільства без насильства, керування та прийняття рішень у кризовому центрі повинне бути побудоване на принципах справедливості і чесності.

Послуги, що надаються, повинні бути високоякісними і надійними та надаватися в обстановці довіри і розуміння ризику, який жінки прийма­ють на себе, говорячи правду. Усі консультанти відповідальні перед будь-якою жінкою, з якою вони (консультанти) розмовляють.

Ми починали з конкретних кроків, які себе виправдали на практиці:

1. Створення ініціативного комітету. Його ядро складають п'ять-шість жінок, які розділяють ідеї кризового центру. Кожна з них бере під свій контроль один з напрямків роботи: пошук і устаткування приміщення, створення телефонної лінії, роботу з волонтерами, збір засобів, організа­цію тренінгів і рекламу. При цьому важливо пам'ятати про правила кон­фіденційності - місцезнаходження центру, імена консультантів та клієнтів повинні залишатися в секреті.

2. Набір волонтерів. Як правило, найкращий шлях підбору волонте­рів - поширення усної інформації. Важливо пам'ятати, що одного бажан­ня працювати недостатньо. З інтерв'ю з потенційними працівниками «га­рячих ліній», що проводяться до початку тренінгів, варто з'ясувати, чи мали вони досвід насильства в минулому і як уявляють собі роботу на «гарячій лінії».

3. Прийняття правил. Ініціативна група повинна прийняти основні принципи, чи етичний кодекс, що включає правила роботи, філософію керування і керівництво для консультантів. Неодмінна умова - негайне звільнення за порушення конфіденційності.

4. Допоміжні служби. Одним з перших кроків при утворенні центру є пошук утворення мережі соціальних і довідкових служб, на які може посилатися консультант. Треба з'ясувати, куди можна звернутися за якіс­ною медичною і юридичною допомогою, пройти анонімне тестування на ВІЛ-інфекцію тощо. Списки цих служб і довідкових матеріалів повинні Регулярно перевірятися та поновлюватися.

5. Підготовка фахівців. Як указувалося вище, підготовка фахівців може тривати від 40 до 80 годин. Важливо зупинитися на наступних темах: самогубство, міфи щодо насильства, посттравматичні стреси і син­дроми, насильство у відношенні до дітей. У більшості випадків доцільно використовувати досвід ініціативної групи для поповнення тематики тре­нінгу.

6. Організаційне оформлення. Варто утворити групи керування і при­йняття рішень, скласти опис обов'язків для кожного члена організаційно­го комітету і консультантів.

Форми соціальної підтримки та допомоги в кризовому центрі

Кризовий центр надає допомогу жінці в різних формах. Одна з них - телефонна лінія довіри. Мета телефонного контакту - вислухати, зрозуміти проблему, підтримати жінку, визначити вид необхідної допомоги її організувати, якщо треба, консультацію.

Крім цього вона може одержати докладну інформацію про місце і режим роботи фахівців та інші необхідні дані. Для організації роботи! лінії довіри насамперед необхідна мінімальна матеріальна база, а саме: приміщення з телефоном (це може бути маленька кімната, кабінет). Адресу цього приміщення варто зберігати в секреті з метою безпеки співробітниць. Перед початком роботи потрібно ретельно оцінити свої можливості! з погляду оплати праці співробітниць і вирішити, чи будуть вони отримувати заробітну плату чи необхідно шукати добровольців. Наступне питання: на якій проблемі зосередить свої зусилля колектив кризового центру. Попередньо усі співробітниці повинні пройти підготовку щодо принципи консультування на лінії довіри для жінок, а також вивчити проблему, за якою збирається працювати центр (наприклад, насильство в родині, зґвалтування, насильство проти дітей тощо).

Лінія довіри має велике емоційне значення, тому що часто жінці ні; ким поділитися. Під час контакту важливо допомогти жінці зрозуміти, вона не тільки в стані перебороти свої труднощі, але і повинна робити Це заради себе і своїх дітей. У той же час варто вселити їй впевненість у собі, пояснити, що тільки вона сама в змозі змінити щось у своєму житті.

Служби довіри почали входити в життя людей нещодавно, тому жінкам нерідко важко перебороти визначений психологічний бар'єр («до чого я дійшла!»). І проте з початку своєї появи лінія довіри Кризового центру для жінок користується популярністю. Про це свідчить кількість консультацій, проведених співробітниками Центру протягом року. Так у 1998 було проведено 50 телефонних консультацій. В наступні роки їхнє число помітно зросло: наприклад, у 2003 році було прийнято понад 5 000 дзвінків»!

Аналіз дзвінків дозволяє виявити осиної причини стресових (кризо­вих) ситуацій для жінок, що звертаються на лінії довіри: домашнє насиль­ство проти жінок і дітей; зґвалтування; внутрісімейні стосунки (конфлік­ти між чоловіками); безробіття чи погроза втрати роботи; погіршення стану фізичного і психічного здоров'я жінки чи дітей; конфлікти між батьками і дітьми; юридичні проблеми; конфлікти на роботі, у трудовому колективі; відхід з життя близьких людей.

З одного боку, довгий час вважалося, так, мабуть, і зараз вважаєть­ся, що стосунки «сміття з хати» непристойно, не можна обговорювати інтимні проблеми зі сторонніми. З іншого боку, жінці важко тримати в собі всі негативні емоції і проблеми, вони вимагають виходу. Вивчивши заповнювані при звертанні анкети, можна визначити основні мотиви звер­тань на «Телефон довіри»: бажання одержати пораду фахівця; розпач («ви для мене остання надія, як соломина для потопаючого»); почуття самотності; прагнення вихлюпнути негативні емоції на людину, якої не знаєш і не бачиш, тому що часто важко перекладати негативне емоційне навантаження на близьких людей тощо.

Друга форма роботи Кризового центру - очне консультування. У цьому випадку жінки спілкуються безпосередньо з фахівцями в конкрет­ній області. Допомога може бути організована по наступним напрямках: соціально-психологічна підтримка (її ціль - прояснення життєвої ситуації насамперед для самої жінки); психотерапевтична допомога у випадку де­пресії і страхів; юридичні консультації по поточному законодавству; гру­пи підтримки, групи за ростом рівня самооцінки і самосвідомості.

Досвід показує, що індивідуальне (особисте) консультування звичай­но організовується вже після того, як лінія довіри стабільно працює. Починаючи роботу з консультування жінок, не обов'язково відразу мати приміщення для фахівців. Можна залучати юристів, що працюють в ін­ших організаціях, домовившись з ними, у які дні і години вони можуть приймати на своїй території жінок, що звертаються у центр. Для збору груп підтримки можна використовувати приміщення в інших установах.

Існує третя форма допомоги жінкам у кризовій ситуації - притулок. Створення притулку - задача досить важка для нашого суспільства як з Юридичної, так із матеріальної точки зору. Притулок - це місце, куди Жінка може прийти разом з дітьми в будь-який час, якщо їй та її дітям загрожує небезпека, насильство. У притулку вона може розраховувати на одяг, їжу, кімнату. Мета перебування жінки в притулку: мати можливість відчути себе в безпеці; подумати про своє життя в майбутньому і прийня­ти рішення про подальші дії. Під час перебування жінок у притулку з ними працюють співробітниці центру, допомагаючи усвідомити сформова­ну ситуацію, підтримуючи, але не опікуючи. Адреса притулку, як і лінії «Телефону довіри», зберігаються у таємниці з метою безпеки жінок і співробітниць.

Розкриємо особливості цих форм соціальної роботи більш детально.

Мета і задачі «Телефону довіри»

Можна виділити дві основні цілі: попередження криз і купіювання і для досягнення першої необхідно домагатися зниження рівня агресивне ті в суспільстві (мається на увазі як агресія, спрямована на інших, так і аутоагресія), запобігання самогубствам і ослаблення психологічного дискомфорту в родинах. За «Телефоном довіри» здійснюється психологічне консультування, надається екстрена психологічна допомога, адресують до інших служб, де їхні запити можуть бути задоволені більш повно і кваліфіковано.

При купіюванні криз необхідно робити невідкладну психологічну до­помогу, у тому числі кризове втручання, за телефоном у момент звертан­ня, допомогти абоненту пережити кризову ситуацію та інші психотравмуючі конфлікти; виявляти випадки насильства над дітьми тощо.

Діяльність будь-якого «Телефону довіри» усвідомлено чи неусвідомлено будується відповідно до визначеної концепції. Якщо система поглядів, на якій базується робота, є усвідомленою, то це робить її більш осмисле­ною, а допомогу - діючою. Концепція роботи визначає ЇЇ принципи, на­прямки і зміст. Концепція покликана відповісти на питання: хто такий телефонний консультант? Навіщо телефонує абонент? Що відбувається між ними? У чому полягає допомога абоненту? Тощо.

Для досягнення цілей необхідно організувати роботу «Телефону довіри» за наступними напрямками:

- безпосередня робота з особою, що зателефонувала;

- організація допомоги, що виходить за рамки телефонного консуль­тування;

- психологічна супервізія телефонних консультантів;

- добір і підготовка телефонних консультантів;

- просвітницька і рекламна діяльність.

Організація безпосередньої роботи з абонентами

Безпосередня робота з абонентами будується відповідно до принципів телефонного консультування: конфіденційність; доступність; недирективність; повага до абонента; вислуховування абонента; прагнення до встанов­лення з абонентом відносин по типу «я - ти». Безпосередня робота з абонентом містить у собі проведення кризового втручання, кризової пси­хотерапії; вислуховування, надання психологічної підтримки; психотера­пію абонентів з посттравматичним синдромом; діяльністю по відновленню чи активізації всіх життєвих сил осіб, що звернулися по допомогу для виходу з кризового стану тощо.

Індивідуальне консультування

При проведенні індивідуального консультування варто дотримуватися загальних принципів і норм етики. Ми користувалися двома моделями індивідуальної психотерапії жертв насильства: моделлю кризового втручання і моделлю короткострокової психотерапії.

Кризове втручання

Ця модель використовується в тих випадках, коли кількість зустрічей| консультанта з потерпілою заздалегідь обговорена.

Головна мета кризового втручання - допомогти жінці ефективно справитися з травмою насильства. Для цього у процесі консультування ставляться три задачі, що вирішуються за допомогою психотерапевта:

1. Адекватне і ясне уявлення про випадок.

2. Керування своїми почуттями і реакціями, подолання афекту.

3. Формування поведінкових моделей, що дозволяють переборювати! наслідки травми.

Психолог кризового центру зі США Гейл Абарбанел (м. Санта-Моні^ ка, США) запропонувала наступну схему кризового втручання (інтервенції):

1. Представтеся потерпілій і поясніть, як ви зв'язані з кризовою службою для жінок.

2. Роз'ясніть свою роль і задачі. Розкажіть про ту допомогу, що можете надати.

3. Визначте ступінь того випадку, що трапився.

4. Спонукайте постраждалу говорити з вами про те, що трапилося. Будьте терплячі, дайте їй час для відповіді на ваші питання.

5. Допоможіть постраждалій висловити почуття, що виникли у зв'язку з насильством.

6. Поясніть, що багато жертв сексуального насильства відчувають! подібні відчуття та піддаються подібним реакціям.

7. З'ясуйте представлення жінки про травматичний виплив сексуального насильства. Довідайтеся, що вона думає про свої дії перед і під час насильства. Поясніть, що багато хто з жертв мають неправильне уявлення про міру своєї від повільності за цей випадок: насправді постраждала н| може бути винувата в тім, що вона виявилися жертвою.

8. Резюмуйте висловлене і переходьте до фази вирішення проблеми.

9. Допоможіть постраждалій визначити окремі переживання і устано­вити пріоритети, тобто відзначити те, що її більше всього турбує і чим потрібно зайнятися у першу чергу.

10. Разом складіть план дій з вирішення найважливіших проблем, викликаних насильством. Для кожної з тем обговорення запропонуйте альтернативні рішення. Зміцніть почуття, що з'явилося в жінки, що вона контролює ситуацію і своє життя, підкреслюючи, що це вона приймає рішення і буде їх реалізувати так, як вважає за потрібне.

11. Оцініть здатність постраждалої справитися з наслідками насильст­ва. Довідайтеся, хто з її близьких чи друзів може зробити їй підтримку.

12. Підготуйте жертву насильства до можливих реакцій на травму. Описана схема співбесіди використовується і як вступна фаза для короткострокової психотерапії.