Подальше ведення
При стабільному стані - відвідування дільничного терапевта кожні 6 міс.
При кожному візиті варто звертати увагу на стан шийного відділу хребта, наявність ентезопатій, визначати обсяг рухів у плечових і тазостегнових суглобах, а також динаміку позасуглобових проявів.
При кожному відвідуванні варто проводити загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, визначати концентрації креатиніна, активність АЛТ, АСТ у крові. Незважаючи на те що ШОЕ й CРБ відображають активність запалення й виразність болю, їхня значимість при динамічній оцінці стану хворого уступає клінічним даним.
Рентгенологічні дослідження хребта й КЗ суглобів не слід проводити частіше, ніж 1 раз у рік.
ФЕГДС проводять через 1 мес після початку лікування НПЗП, потім - щорічно.
При важкому перебігу хвороби й відсутності ефекту проведеного лікування потрібні госпіталізація пацієнта й перегляд тактики лікування (як правило, або на користь активної терапії цитостатиками, або біологічних препаратів), після чого хворого оглядають щомісяця. Контроль стану пацієнта на тлі лікування біологічними агентами стосується компетенції ревматолога.
НАВЧАННЯ ХВОРИХ: Пацієнтів знайомлять із особливостями режиму й пояснюють їхній зміст. Умови їхньої праці й побуту повинні відповідати цими вимогами (відсутність одноманітної пози, що збільшує кіфоз; можливість виконання фізичних вправ). Пацієнти повинні розуміти необхідність тривалого лікування, бути ознайомленими із проявами побічних ефектів терапії. ПРОГНОЗ: Втрата функцій суглобів, що приводить до інвалідізації, звичайно розвивається через 20-40 років після початку хвороби, частіше в пацієнтів з враженням тазостегнових суглобів. Прогноз відносно життя погіршується при враженні шийного відділу, що веде до компресії спинного мозку (підвивих серединного атлантоосевого суглоба, перелом хребців), а також при розвитку амілоідної нефропатії. Адекватне лікування НПЗП дозволяє знизити частоту розвитку амілоідоза нирок.
Дифузний ідіопатичний гіперостоз кістяка. Анкілозуючий гіперостоз – частина ідіопатичного дифузного гіперостоза кістяка (синдром DISH, хвороба Форестье). Причина захворювання невідома. Іноді дифузний гіперостоз сполучається із цукровим діабетом. Для цього захворювання характерна виражена оссифікація зв'язувань хребта, більше значна в грудному відділі. У тілах хребців формуються кісткові вирости, які направляються в усі сторони, у тому числі й дозаду в просвіт хребетного каналу, що приводить до хребетного стенозу. Описувана клінічна картина захворювання викликана хребетним стенозом. У випадку домінуючої поразки поперекового відділу хребта клініка гіперостозу мало відрізняється від клініки хребетного стенозу при спондильозі. Хвороба Педжетта (деформуючий остит) Відносно часта поразка костей невідомої етіології. Можлива поразка частини, цілої кістки або декількох костей. Суть захворювання зводиться до надмірної резорбції кістки з наступним надлишковим її утворенням. Знову утворена кістка може здавити різні структури, частіше черепні нерви, спінальні корінці. У початковій стадії захворювання біль, як правило, локалізуються в попереку. Занедужують тільки люди похилого віку. Часті головні болі й ознаки серцевої недостатності. У діагностиці допомагають: високий зміст лужної фосфатази в крові, характерні рентгенологічні зміни костей черепа, гомілкових костей і ключиць. Псевдоподагра (пірофосфатна артропатія, хондрокальциноз) Причина захворювання – відкладення мікрокристалів дегідрата пірофосфата кальцію в гіалиновому і волокнистому хрящі. Захворювання виявляється звичайно в середньому й літньому віці. Хребет практично ніколи не утягується в процес ізольовано, характерна поразка великих периферичних суглобів (частіше колінного). У діагностиці допомагають рентгенографія (характерна ознака – хондрокальциноз великих суглобів) і пункція периферичного суглоба з дослідженням синовіальної рідини. Алкаптонурія (охроноз) Крім характерних для цього рідкого захворювання клініки й змін сечі (дуже темна з позитивними реакціями на алкаптонурию), часто спостерігається поразка хребта. Характерні болі у поперековому й іншому відділах хребта. Пізніше розвивається повна нерухомість і деформація хребта. На рентгенограмах залежно від стадії процесу видне зменшення висоти й кальциноз МХ дисків, остеофіты, зміни МХ суглобів. Остеопороз і остеомаляція. Остеопороз – зниження маси костей при нормальному співвідношенні мінеральних і органічних компонентів. Найпоширеніший постклімактеричний і старечий остеопороз. Захворювання спочатку може проявлятися болями в спині й/або попереку. У далеко, що зайшли випадках, з'являються кіфоз, зменшення росту й патологічні компресійні переломи хребців. Діагностика включає вивчення анамнезу, рентгенографію костей і вимір кісткової маси. Важливо пам'ятати, що в жінок у постменопаузі остеопороз і спондильоз можуть протікати одночасно, збільшуючи синдром поперекового стенозу. Остеомаляція. При остеомаляції відбувається зменшення кількості кальцію в кості (на відміну від остеопороза).Причина – недостатність вітаміну D, частіше через порушення його всмоктування або метаболізму. Рідше – патологія канальцев бруньок.Фактори ризику – літній вік, тривала противосудорожная терапія, резекція шлунка. Деформації хребта частіше передує поразка костей таза. Болю особливо виражені в поперековій області, але можуть бути й дифузійні болі в спині. Пізніше розвивається характерний кіфосколіоз через уплощення хребців, особливо грудних. Кістки болючі при перкусії. Характерна качина хода (через поразку костей таза). Довгої кістки викривляються. Сама рання біохімічна ознака захворювання – підвищення рівня лужної фосфатази в крові. Фіброміалгія й інші поразки м'яких тканин поперекової області Фіброміалгія (фіброзит) – патологія паравертебральних м'яких тканин. Патогенез захворювання до кінця не вивчений. Фіброміалгія не є функціональним захворюванням, однак хворим частіше ставлять діагноз якого-небудь неврозу (зокрема, істерії). Звичайно хворіють жінки середнього віку. Характерні болі, скутість (особливо зранку), загальна слабість, порушення сну. Часто відзначають головний біль напруги, синдром роздратованої товстої кишки й первинну дисменорею. Локалізація болю: шия, плечі, верхня частина спини, верхньосідничні області. При пальпації визначаються хворобливі вузлики, розташовані в області трапецієподібних м'язів, задніх шийних м'язів і у верхніх відділах сідничних м'язів. Рентгенографія неінформативна. Діагноз ставиться методом виключення. Лікування. Анальгетики частіше неефективні. Призначають трициклічні антидепресанти на ніч у невеликих дозах , фізіотерапію, лікувальну гімнастику. Бактеріальні й паразитарні інвазії. Трихінельоз із поразкою поперекових м'язів. М'язова інвазія починається через 7 днів після зараження. Уражені м'язи хворобливі й напружені. Захворюванню супроводжують лихоманка, периорбітальний набряк, кон,юнктивіт, сукон,юнктивні й піднігтьові геморагіі, пятнисто-папульозна сип, еозінофілія в крові, діарея. Діагностика: серологія, біопсія м'язів. Епідемічний міозит (хвороба Борнхольма). Відзначаються лихоманка, нездужання, поразка м'язів хребта, шиї, плечового пояса, грудей і живота. Біль підсилюється при поверхневій пальпації уражених мязів. Про епідемічний характер говорять аналогічні симптоми в членів однієї родини або колективу. Через кілька днів симптоми мимовільно зникають. Дерматомиозит. Характерні шкірні зміни. Часто виступає як паранеопластичний синдром. Необхідний пошук первинної пухлини. Хвороба Вебера – Крисчена. Гострий паннікуліт із хворобливими підшкірними вузлами на сідницях і стегнах, що перемежовується лихоманкою й шкірною еритемою. Часто захворювання супроводжують синдром аортальної дуги й системна червона волчанка. Herpes zoster. Варто пам'ятати, що лишай, що оперізує, може викликати не тільки міжреберну невралгію, але й одностроннюю біль у поперековій області.
Інфекційні поразки хребта Бактеріальні спондиліти звичайно є наслідком гематогенного поширення стафілококів і ентеробактерій. Захворювання частіше зустрічається у хворих цукровим діабетом і злоякісними пухлинами, але може вражати й здорових людей. Первинні вогнища – фурункули, абсцеси, уроінфекція, інфекції дихальних шляхів. Завжди підозрілі відносно гематогенного спондиліту хворі наркоманією (основний збудник у них - синьогнійна паличка). Клінічна картина: підгострий або хронічний біль у попереку, що підсилюється при русі, але не зникаючий в стані спокою. Підсилюють біль пальпація й перкусія остистих відростків уражених хребців, а також ходьба на п'ятах. Лихоманки може не бути, але ШОЕ різко підвищена. Рентгенологічно визначаються звуження МХ проміжку, деструкція хребців. Можна побачити паравертебральну мякотканну тінь, що вказує на абсцес. У діагностиці допомагають КТ, МРТ і сканування з галіем. Лікування – адекватна комбінована антимікробна терапія із санацією первинного вогнища. Може знадобитися дренування абсцесу. Епідуральний абсцес. Викликається звичайно стафілококами. Поширення гематогенне або має місце перенос інфекції з кості. Являє собою скупчення гною в епідуральному просторі, частіше позаду дурального мішка. Абсцес здавлює корінці кінського хвоста. Клініка: спонтанний локальний біль, що підсилюється при пальпації й перкусії остистого відростка. Потім дуже інтенсивний корінцевий біль, частіше білатеральний. Залежно від рівня поразки можуть бути присутнім мляві парези в стопах, порушення з боку сфінктерів, чутливі порушення й випадання рефлексів. Температура й ШОЕ частіше різко підвищені. Лікування – екстрена ляминектомія із дренуванням епідурального простору. Туберкульозний спондиліт. Останнім часом кількість хворих туберкульозом, у тому числі кістково-суглобним, зростає. Найбільш часта локалізація кістково-суглобного туберкульозу – хребет. Активний легеневий процес при цьому, як правило, відсутній. Частіше дивуються грудний і поперековий відділи. Туберкульозний спондиліт (на відміну від пухлини хребця) починається в МХД, тому рентгенологічно початкова деструкція тіла хребця буде видна над і під диском. Висота хребця, що втрачає структурну опору, зменшується, він здобуває клиноподібну форму. При цьому остеофітів ніколи не буває. Болі в попереку частіше локалізовані, підсилюються при перкусії. Характерний спазм паравертебральних м'язів (аж до розвитку симптому вожжей), може бути подразнення спинномозкових корінців. Загальний стан (температура, схуднення, ШОЕ й ін.) залежить від стадії процесу. Дуже характерні веретеноподібні мякотканні тіні по сторонах хребетного стовпа (холодні абсцеси). Холодні абсцеси вражають здухвинно-поперековий м'яз і можуть відкриватися свищевими ходами в паховій області. У зв'язку із труднощами діагностики туберкуліновий шкірний тест (який звичайно буває позитивним) повинен бути включений у схеми обстеження будь-якого хворого з підозрою на спондиліт.Надалі часто необхідна хірургічна фіксація хребта. Бруцельоз. Формування локалізованих бруцельозних гранулем у кості поперекових хребців може стати початковим етапом остеомієліта. У результаті розвиваються деструктивні процеси, що нагадують туберкульоз. Діагностика складна й заснована на анамнестичних відомостях про контакт із хворими тваринами (в основному козами), лихоманці, міалгії, периферичних артритах, ознобах. Істотною ознакою є підвищення титру антитіл, обумовлених у реакції аглютинації. Лікування – комбінована антибіотикотерапія, іммобілізація за допомогою корсета. Надалі може знадобитися хірургічна корекція хребта. Сифілітичний спондиліт. Хребет може вражатися в третинному періоді сифілісу. Локалізується процес частіше в шийному відділі, але може зустрічатися й у поперековому. Характерні локальні болі в попереку. Остеоперіостальні гумми можуть ушкоджувати спинномозкові корінці. Діагностика: реакція Вассермана (може бути негативної) і інші лабораторні тести на сифіліс. На рентгенограмах хребта є зміни тіл залежно від стадії захворювання: деструкція кістки хребця, остеосклероз, периостальная реакція, колапс хребців з розвитком кіфозу. Грибкові спондиліти. Хребці й МХ суглоби дивуються частіше при бластомікозі. Грибок попадає в хребці через легені. Кістково-суглобна система дивується в 50 % інфікованих. Захворювання характеризується млявим плином, але якщо не проводити активне лікування, то прогресує деструкція кості. При рентгенологічному дослідженні хребта зміни нагадують початкові туберкульозні. Кістки при актиномікозі, як правило, дивуються вдруге, слідом за інфікуванням прилеглих тканин. Найбільш часте джерело актиномікозу поперекових хребців – товста кишка й червоподібний відросток. Клініка нагадує туберкульозний спондиліт. У діагностиці допомагає мікроскопія відокремлюваного свища, що при актиномікозі відкривається практично завжди. Пухлинні захворювання хребта й спинного мозку Метастази в хребет. Хребет – улюблене місце метастазування ряду органних і системних пухлин. Залежно від локалізації й ступеня процесу біль може бути локалізований, що підсилюється при перкусії й пальпації остистих відростків уражених хребців. Біль не проходить у спокої й може підсилюватися вночі, може іррадіювати відповідно до ураженим нервовим корінцям. У далеко, що зайшли випадках, можливі компресійні переломи хребців. Загальний стан пацієнта залежить від основного захворювання. Іноді біль у нижній частині спини є першим і єдиним симптомом онкологічного захворювання. На ранній стадії метастазування рентгенологічні зміни в хребті можуть бути відсутні. Більше інформативна в цих випадках остеосцинтіграфія, що виявляє “гарячі крапки” у хребцях, що відповідають ділянкам метастазирования. Метастази раку передміхурової залози. При цьому в літніх чоловіків можуть бути (але не обов'язково) вказівки на порушення сечовипускання, схуднення, слабкість, анемію, підвищення ШОЕ й рівня кислої фосфатази в крові. Діагностика: ректальне дослідження з пальпацією простати, рентгенографія хребта й таза (остеопластичні зміни), біопсія передміхурової залози. Метастази раку молочної залози. В основному вони вражають грудний і шийний відділи хребта, але нерідко й поперековий відділ. Характерні локальні дані з боку молочних залоз. На загальний стан орієнтуватися не треба. Діагностика : маммографія, біопсія пухлини. Метастази раку легені. У хворих (частіше чоловіків після 40 років) в анамнезі можуть бути кашель із виділенням кров'янистого мокротиння, рецидиуючі пневмонії, погіршення загального стану, збільшена ШОЕ. Діагностика : рентгенографія органів грудної клітки, КТ грудної порожнини, бронхоскопія з біопсією. Метастази гіпернефроми. Опухолевидне утворення може бути виявлене при бімануальній пальпації живота, ШОЕ різко підвищена, у сечі гематурія без піурії, іноді варикоцеле ліворуч. Діагностика: екскреторна пієлографія, КТ. Метастази раку щитовидної залози. Характерні локальні зміни з боку шиї, симптомів тиреотоксикозу може не бути. Діагностика: сцинтиграфія й біопсія щитовидної залози, остеосцинтиграфія іноді неінформативна. Метастази саркоми. У діагностиці допомагають пошук швидко прогресуючого первинного вогнища, інтоксикаційний пухлинний синдром, підвищення ШОЕ, креатинурія й/або міоглобінурія (при руйнуванні поперечнополосатих м'язів), рентгенографія костей. Мієлома. В анамнезі дифузійні болі в хребті, ШОЕ різко підвищена, гіперпротеінемія, гіперкальціємія; пацієнти частіше старше 40 – 50 років. У діагностиці допомагають електрофорез білків плазми й сечі, імуноелектрофорез, рентгенографія хребта, черепа й костей таза, стернальна пункція. Остеосцинтиграфія іноді неінформативна. Первинні пухлини й опухолеподібні утворення хребців. У принципі будь-яка кісткова пухлина може вразити поперекові хребці, але частіше інших з кисти розвиваються аневризматична кісткова киста, зі злоякісних пухлин – хондросаркома, а з доброякісних – хондрома, гемангіома (скоріше це порок розвитку). БС може бути першим симптомом будь-якої пухлини. Рентгенографія уточнює діагноз. Пухлина може бути випадковою знахідкою. Звичайно виявляють деструкцію кості того або іншого ступеня, що залежить від пухлини й стадії процесу. Пухлини кістки на відміну від інфекційних поразок хребців первинно не вражають МХД. У діагностиці використовуються також КТ, радіоізотопне дослідження. Гострий БС, пов'язаний з патологією внутрішніх органів. Будь-яке грамотне обстеження хворого із БС повинне починатися з вивчення анамнезу, фізикального дослідження грудей і живота, дослідження прямої кишки. Захворювання верхнього поверху черевної порожнини, що викликають болі в нижньогрудній і верхньопоперековій частині спини (частіше на рівні Th10 – L2 хребців): пептична виразка дванадцятипалої кишки (особливо із залученням її ретроперитонеальной частини) і шлунка, пухлина шлунка (якщо вона поширюється за очеревину), захворювання підшлункової залози (запалення, пухлина й пенетруюча виразка). Особливо сильні нічні болі в попереку викликає пухлина підшлункової залози, вони довгий час можуть залишатися єдиним симптомом пухлини хвоста або тіла підшлункової залози. Захворювання нижнього поверху черевної порожнини, що викликають болі в поперековій області (частіше на рівні L3 – L5 хребців): виразковий коліт, дивертикуліт і пухлини товстої кишки, кишкова непрохідність, ретроцекальний апендицит. Захворювання органів малого таза, що викликають болі в крижовій і попереково-крижовій області. Патологія гінекологічних органів. Найбільш часте джерело болей у попереку й хрестці – маточно-крижові зв'язування. Будь-які процеси, що приводять до натягу зв'язувань (зміна положення матки : retroflexio uteri, опущення матки, великі міоми, вагітність) або їхній поразці (ендометріоз, рак матки), викликають біль у хрестці, що підсилюється при тривалому стоянні. Менструальний біль часто відчувається в області хрестця, він погано локалізований, може поширюватися на нижні кінцівки. Ендометрит і аднексит, варикозне розширення вен таза (мало знайома лікарям патологія) можуть викликати біль у нижній частині спини. Консультація гінеколога - обов'язкова умова діагностики БС у жінок. Простатит. Хронічний простатит з дизурічними симптомам й зниженням потенції часто супроводжується ниючим болем у хрестці з іррадіацією в сідниці й стегна. Хвороби нирок. Болі в попереку при хворобах нирок частіше однобічні, локалізовані, тупі, що йдуть із глибини. Біль, за винятком ниркової кольки, не буває дуже сильною. Біль може іррадіювати по ходу сечоводу. При перкусії в проекції нирок біль може підсилюватися. При бімануальній пальпації живота зрідка можна виявити утворення в області нирок (гідронефроз, піонефроз, велика киста або пухлина нирки) або саму нирку при нефроптозі. Найгостріші болі в попереку можливі при нефролітіазі, тромбозі ниркової вени й гострому гемолізі. Нирковий абсцес: гострий початок з лихоманкою, ознобом, болем у реберно-хребетному куті, напругою паравертебральних м'язів, піурією (тільки при медуллярному абсцесі). Паранефральний абсцес супроводжується однобічним болем у поперековій області, лихоманкою, ознобом, дизурією, набряком шкіри поперекової області на стороні поразки, розмитістю контурів m. psoas при рентгенографії.У діагностиці допомагають дослідження сечі, крові, ультразвукове дослідження, внутрішньовенна піелографія, КТ. Можливі причини гострого болю в поперековій області. Розшаровуюча аневризма нисхідного відділу аорти (тип У по класифікації Stanford або тип III по DeBakey). Біль, як правило, у грудній клітці, але може бути й у грудиннопоперековій області хребта. Кровотеча в заочеревинний простір у пацієнтів, що приймають антикоагулянти. Випітний плеврит (при пневмоніях, туберкульозі, інфаркті легені й новоутвореннях, панкреатиті, ревматоідному артриті) і емпієма плеври можуть бути причиною болю у верхньопоперековій області, частіше з однієї сторони. При цьому завжди мають місце інші симптоми. Відрізнити ці болі від спондилогенних допомагає те, що відсутня локальна болючість і скутість у поперековій області, найчастіше не буває локального м'язового спазму, руху в поперековому відділі хребта не підсилюють біль і найчастіше не обмежені. Ретроперитонеальні утворення (саркоми, карциноми) можуть викликати біль у поперековій області з іррадіацією долілиць живота, пах і стегна. Метастази у крижово-поперековий м'яз часто викликає односторонній, тупий і тривалий біль у попереку з іррадіацією в пах, тазостегновий суглоб. Функціональні й нез'ясовані болі. Навіть вичерпне обстеження не завжди може виявити причину болю в спині. Якщо які-небудь анатомічні або патологічні зміни як причина болю не знайдені, можна думати про наступне. Пацієнти астенічного складу, особливо з ожирінням, можуть відчувати болі й нездужання в спині. Болі зменшуються в положенні лежачи. Через постійні болі якість життя пацієнтів знижується, вони невротизуються. Як правило, це чоловіки середнього віку з в'ялою мускулатурою. У цих випадках біль зменшується при використанні поперекового підтримуючого корсета й лікувальної фізкультури, але звичайно вона швидко рецидивує. Істерія, фобічний невроз, нейроциркуляторна астенія, депресія, іпохондрія та симуляція. Завжди треба пам'ятати про цю групу хворих, що створюють багато проблем лікареві. Також треба завжди мати на увазі, що в пацієнта може бути матеріальна зацікавленість постійно скаржитися на біль. Загальні принципи лікування БС 1. Медикаментозна терапія БС. Застосовуються ненаркотичні анальгетики й НПЗП. При інтенсивних корінцевих болях можуть знадобитися наркотичні анальгетики. Найчастіше за допомогою НПЗП можна усунути або принаймні зменшити інтенсивність болю. Необхідно пам'ятати, що всі НПЗП у більшому або меншому ступені мають побічну дію, викликаючи подразнення слизуватої шлунка й алергійні реакції. При хронічних хворобах хребта виникає багато проблем, пов'язаних з лікарською залежністю. Як правило, при цьому спостерігається не постійний дискомфорт, а періодичні напади болю. При цьому напади болю потрібно лікувати також інтенсивно, як і гострий біль, а потім постаратися зменшити дозу або відмовитися від анальгетика. На жаль, при артрозах НПЗП не так ефективні, як при терапії запальних ревматичних захворювань. Взагалі лікування пацієнта із хронічним болем, у тому числі в спині, складна комплексна проблема. Необхідні консультації (найкраще консиліум) невропатолога, фахівця, що має досвід лікування хронічного болю, і фізіотерапевта. У противному випадку не вдасться уникнути “ходіння пацієнта по лікарях” за стандартною схемою : довіра до лікаря - розчарування – агресія – скарга – зміна лікаря – довіра до нового лікаря й т.д. Антиконвульсанти й антидепресанти. При лікуванні хронічного болю й болю на тлі депресії можуть допомогти антидепресанти. Зміст застосування цих препаратів у механізмі придушення болю до кінця не зрозумілий, однак у ряді випадків додавання їх до анальгетиків приносить значну користь. Гострі, стріляючі, ріжучі корінцеві болі в ряді випадків легше піддаються терапії деякими антиконвульсантами, чим анальгетичними препаратами. Міорелаксанти. Допоміжну, а в ряді випадків дуже помітну роль грають препарати, що сприяють розслабленню спазмованих паравертебральних м'язів, такі як діазепам, баклофен, мідокалм і сірдалуд (тізанідін). 2. Локальні ін'єкції анестетика й стероїда. Найчастіше використовується 2% розчин лідокаїна. Іноді показане введення разом з лидокаином стероїдів (метилпреднізолона або тріамцінолона), що роблять виражену протизапальну дію. 3. Мануальна терапія, фізіотерапія й витягування. У деяких випадках спондильоза й інших спинальних уражень гарний клінічний ефект спостерігається при проведенні мануальної терапії. Проблема полягає в тому, що результати лікування часто непередбачені, а болю можуть проходити й мимовільно. Однак у деяких випадках, особливо в позитивно настроєних на мануальну терапію хворих, результати дуже гарні. Витягування поперекового відділу хребта. Вважається, що в ряді випадків гарний ефект вдається одержати за допомогою щоденного витягування поперекового відділу.
Біль в стегні
Біль у стегні включає болі в кульшовому суглобі та в області поруч із суглобом. Біль у стегні може не завжди відчуватися в області тазостегнового суглоба. Болючі відчуття можуть бути на передній поверхні стегна або в хрестці. У такий же спосіб біль в області тазостегнового суглоба може бути рефлекторним за рахунок проблем у поперековому відділі хребта, а не проблем у самому кульшовому суглобі.
Остеоартроз кульшового суглоба може викликати біль у нозі при фізичному навантаженні, що зменшується в спокої. Біль локалізується в області тазостегнового суглоба й звичайно іррадіювати у пах або по передній поверхні стегна, але ніколи не спускається нижче коліна. Біль і обмеження ротації стегна - звичайні клінічні знахідки. Характерна проба Патрика: зігнуте над животом стегно повертають усередину й назовні, а потім притискають до живота. При цьому з'являється біль у тазостегновому суглобі. Не варто нагадувати про велику частоту поєднаного ураження хребта й тазостегнових суглобів при остеоартрозах. Рентгенографія суглоба підтверджує діагноз. Лікування. Адекватного патогенетичного лікування спондильоза в цей час не існує. Завдання лікаря – лікування проявів синдрому хребетного стенозу. Тактика лікування залежить від ваги симптомів, а не від ваги виявлених рентгенологічно аномалій! Біль і інші симптоми спондильоза часто усуваються за допомогою НПЗП і фізіотерапії. Симптоми поперекового стенозу можуть бути минущими, і навіть сильний біль часто піддається консервативному лікуванню, після якого буває тривалий період ремісії. Хірургічне лікування звичайно гарно переноситься й часто буває високоефективним. Біля двох третин пацієнтів повідомляє про значне поліпшення стану, що зберігається протягом багатьох років після операції. Біль в гомілці
Біль у гомілці досить часте явище, і в більшості випадків не вимагає лікування (тривале статичне навантаження, стоячи, сидячи, тривала ходьба й надлишкові фізичні вправи). Останнє особливо часто виникає, коли людина починає займатися вправами після тривалої перерви. Травма, удар, розтягання, вивих вимагають негайної медичної допомоги. Дуже часто причиною болю в гомілці може бути компресія корінця в поперековому відділі хребта, а також нераціональний прийом деяких медикаментів без призначення лікаря.
Основні причини виникнення болю • Дегідратація або зниження в крові рівня деяких солей (сода, кальцій, калій, магнезія). • Прийом медикаментів, таких як діуретики, які викликають різке зниження кількості солей. Статини – знижуючи рівень холестерола, можуть ушкоджувати м'язову тканину. • М'язовий спазм від фізичної перенапруги або тривалого статичного навантаження. • Надрив зв'язувань при травмі в м'язі. • Втиснені переломи. • Запалення сухожиль. • Ушкодження меніска. • Атеросклероз судин нижніх кінцівок (для цього захворювання характерна поява болю в гомілці при ходьбі й зникнення їх після відпочинку). • Закупорка судин (тромбоз глибоких вен). • Остеомієліт – інфекційне ушкодження кісткової тканини. • Запалення суглобів – артрит, артроз. • Ушкодження нервових волокон – полінейропатія при діабеті, у курців і у осіб, що зловживають алкоголем.
Більш рідкі причини • Починаюча пухлина в стегні або гомілці – остеома. • Препарати, такі як алапурінол і кортикостирол. • Хвороба Педжетта. • Злоякісні пухлини кістки – остеосаркома. • Компресія нервового корінця, викликана грижею диска. • Сидром Рейно. • Синдром стиснення тканин.
Найбільше часто гострі болі виникають у людей, тривалий час зловживання палінням. Ці болі звичайно зникають після відпочинку, але свідчать про наявність серйозних проблем, що вимагають зміни способу життя. Крім того наявність такого болючого синдрому вимагає дообстеження пацієнта-курця на предмет захворювання серця й судинної системи в цілому. Гострий біль при тромбозах глибоких вен сама по собі не представляє великої небезпеки, але високий ризик з появою ускладнення (відрив тромбу й влучення його в легені, у мозок). Можливо, при тромбозах буває необхідно оперативне лікування. При атеросклерозі судин нижніх кінцівок виникає картина, схожа на симптоматику, наявну в курців (синдром Рейно). Принципове розходження в тім, що при атеросклерозі відбувається безпосереднє звуження кровоносних судин(“перемежованої кульгавості”), а не спазм як при синдромі Рейно. Безпосередня перемежована кульгавість є наслідком ішемії м'язів ніг при навантаженні, викликаної органічним порушенням артеріального кровообігу (вазогенна перемежована кульгавість). Залежно від місця оклюзії судини біль може розвиватися тільки в області гомілки або (при ураженні артерій таза) в області тазового пояса й стегна. Вона може відчуватися й в ампутаційній куксі. Біль при перемежованій кульгавості змушує пацієнта зупинятися. Після короткочасної зупинки він знову здатний пройти деякий відрізок шляху. Цей симптом, поряд з результатами обстеження судин (пальпація, аускультація, проба Ретшоу - поява болю в піднятій нагору нозі при рухах стопи, осциллометрія й допплеросонографія), є вирішальним для діагнозу. Іноді виявляють атрофії м'язів.
Синдром стиснення тканин Синдром стиснення тканин – дуже серйозний стан, що виникає після сильного тиску на гомілку. Іноді після безболісного проміжку виникає внутрішній крововилив у м'язи гомілки, що здавлює нервові волокна й кровоносні судини. Нога стає набряклою, гарячою на дотик і з'являються сильні болі. Найбільш серйозним ускладненням можливим при цьому синдромі є необоротні ушкодження нервових волокон і м'язової тканини. Коли це відбувається, виникає м'язова атрофія й функціональна неспроможність стопи (повисла стопа). Людина втрачає здатність згинати стопу, що позбавляє його можливості ходьби, плавання і їзді на велосипедах.
Остеомієліт – нерідке ускладнення, особливо після відкритих переломів. Звичайно остеомієліт розвивається в осіб зі слабким імунітетом і, як правило, вимагає як хірургічного, так і медикаментозного лікування. Ушкодження меніска дуже часта травма в спортсменів, особливо у футболістів і бігунів. Найбільше ефективно хірургічне лікування. Біль у гомілці від м'язового спазму найбільш сприятлива по лікуванню й не вимагає особливих заходів, за винятком можливого застосування мазей з анальгетиками, масажу й спокою.