Стан економіки

1. Продовжувала зберігатися висока частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції, яка на той час становила 72,1%, а частка товарів народного споживання – лише 27,9%.

2. Низькоприбутковими та збитковими були добувні галузі – вугільна, залізорудна, чорна металургія.

3. Інвестиції централізовано спрямовували в основному в атомну енергетику та військово-промисловий комплекс.

4. Зношеність основних фондів у промисловості становила в Україні 55-60%, а темпи модернізації та реконструкції підприємств були повільними.

5. У промисловості зберігалася значна частка ручної праці (34,5%). Ще гірші справи були у будівництві, де ручна праця становила 55%, та в сільському господарстві – 70%.

6. Близько 80% загального обсягу промислового виробництва на території республіки не мало завершеного технологічного циклу, а тому готову продукцію випускали за межами України.

7. До повного занепаду доведено сільське господарство республіки, для якого були характерні:

• систематичне обезлюднення села;

• некомпетентність значної частини керівних кадрів;

• низька продуктивність праці;

• відсутність достатніх фондів відтворення виробництва;

• значні втрати врожаю. Третина від вирощеного не доходила від поля до споживача.

Економіка СРСР перебувала в глибокій кризі, спад виробництва катастрофічно зростав, потрібно було здійснювати радикальні економічні перетворення.

Січень 1987 р. Відбувся Пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику».

Започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами, почалася практика формування адміністрації на конкурсній основі.

Червень 1987 р. Пленум ЦК КПРС «Про докорінну перебудову управління економікою». Проголосив курс на «перебудову соціально-економічної і політичної структури радянського суспільства».

• Розпочалася спроба реформувати управління економікою – перейти від адміністративних методів господарювання до економічних з демократичними засадами управління.

• Визнано неспроможність панівної концепції «розвиненого соціалізму».

• Сутність реформ (Рижкова-Абалкіна) виражено в трьох «с»: самостійність, самоокупність, самофінансування.

• Передбачалося розробити правові основи для забезпечення співіснування державного і недержавного секторів економіки (орендних, кооперативних, акціонерних, приватних, змішаних, а також підприємств за участі іноземного капіталу).

Прийнято закони:

«Про державне підприємство» (1987 р.),

«Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) тощо.

Передбачалося:

• переведення підприємств на госпрозрахунок;

• надання підприємствам деякої самостійності (у визначенні цін на продукцію, виборі виробничих і торгових партнерів, оплаті праці тощо) за збереження директивного планування;

• залежність заробітної плати від результатів господарської діяльності;

• запровадження у виробництво досягнень НТР;

• розвиток недержавних форм власності (орендної, кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної, а також за участі іноземного капіталу);

• впровадження таких форм господарювання, як бригадний і сімейний підряд, що частково розкріпачувало людину, її ініціативу і ділову активність;

• розгортання індивідуальної трудової діяльності.

Суть економічних змін полягала в перенесенні уваги з кількісних показників на якісні, на розширення виробничих фондів та їх оновлення, нарощування видобутку паливно-сировинних ресурсів та їх економію.

Економічна самостійність – незалежна поведінка в ухваленні рішень щодо фінансово-господарської діяльності, складу та обсягу продукції, яку виробляють, щодо розпорядження майном і отриманими в процесі виробництва результатами.

Травень 1990 р. Оприлюднено урядову програму переходу до ринку. Вона передбачала:

• поступовий перехід до ринкових відносин під жорстким державним контролем;

• збереження значної частини державного сектору економіки.