Лекція

Специфіка літератури другої половини хх ст. Розвиток існуючих і виникнення нових літературних напрямків, течій і тенденцій.

План

1. Осмислення трагедії Другої світової війни в повоєнній літературі

2. Поява “нового роману” у французькій літературі

3. Нові обрії жанру фантастики

4. Латиноамериканський “магічний реалізм”

5. “Табірна проза” у російській літературі, “література відлиги”

6. Подальший розвиток театру. Художні відкриття «драми-параболи» та “театру абсурду”

Опорний конспект:

1. Осмислення трагедії Другої світової війни в повоєнній літературі. Двополюсність

Література другої половини XX ст. відчула на собі вплив двох щойно завершених світових воєн. Півсвіту лежало в руїнах, кількість людських жертв вимірялася мільйонами. Людство не могло оговтатися від шоку злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму.

Друга світова війна розколола світ на два «полюси»: соціалістичний табір, очолюваний СРСР, і капіталістичний табір, лідером якого стали США. Звісно, така політична, економічна та культурна «двополюсність» світу не могла не позначитися на розвитку культурного та літературного процесу. Якщо в СРСР та країнах соціалізму посилено насаджувався соціалістичний реалізм, то на Заході переважало розмаїття векторів культурно-літературного розвитку.

Ознаки «соціалістичного реалізму».

• Конфлікт — боротьба проти чужих ідей за ідеологічну спільність і однодумство;

• художня дійсність — лакована, прикрашена, показана з позицій правлячого класу, партії;

• прийоми художнього зображення — ідеалізація людини як носія найкращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою;

• герой-борець, будівник нового суспільства.

У цей період у прозі, поезії, драмі посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму. Інтелектуалізм (лат. intellectus - розум, пізнання, intellectualis -розумовий, розсудливий) - умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов'язаних з відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими.

Він виявляється в посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо), а також у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у розбитті драматизму процесу мислення, у тяжінні до певних розумових абстракцій. Розвиток і протиборство ідей, понять стає рушійною силою сюжету. У цей період інтелектуалізм визначив розвиток притчі, філософського роману, драми ідей, філософської лірики.

Однією з найпоширеніших і найболючіших у літературі цього часу була, звісно, воєнна тема. Великий вплив на її розкриття мав екзистенціалізм. Роздуми над тим, що таке людина і світ у ситуації, коли всі традиційні фундаментальні ідеали західної цивілізації (гуманізм, віра в людину («Вінець творіння — людина»), її розум, у науково-технічний і суспільний прогрес і т. д.) були якщо не зруйновані вщент, то поставлені під сумнів, виникає таке явище, як філософія екзистенціалізму.

З’ясуймо, що таке екзистенціалізм та його ознаки.

Екзистенціалізм (лат. існування) — один із провідних напрямів у філософії XX ст. — літературна течія, що набула найвиразнішого розвитку у Франції 30–40-х рр. У літературі екзистенціалізму закарбувалися напружене переживання духовної кризи західної цивілізації, відчуття втрати сенсу буття, зображення нездоланного трагізму людського життя — його приреченості на самотність, відчуженість і занедбаність у ворожому світі, змалювання ситуації морального вибору особистості в «межовій» ситуації.

Найяскравіші представники — Ж. П. Сартр, А. Камю.

Показовим є те, що найвидатніші філософи-екзистенціалісти XX ст. були водночас визначними письменниками. Саме в цей час на перший план виходить алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів.

І взагалі, застосування параболи, алегорії, притчі — улюблений прийом письменників другої половини XX ст. Так, французький письменник-екзистенціаліст Альбер Камю у своєму відомому романі «Чума» начебто зобразив епідемію цієї страшної хвороби в місті Орані. Насправді, є десятки асоціацій («фашизм — коричнева чума»), натяків (чорний дим, немов дим крематоріїв концтаборів), пересторог (бацила чуми ніколи не зникає, як не зникає й небезпека повторення фашизму) свідчать про глибинний інакомовний пласт, підтекст цього літературного шедевру.

Один із французьких філософів-екзистенціалістів і водночас відомий письменник Жан Поль Сартр заявив: «Екзистенціалізм — це гуманізм». Навіть у алегоричному романі А. Камю «Чума» є пряме авторське зізнання: «Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу». І водночас в автора виявляється мужня позиція спротиву злу, оскільки, за авторським свідченням, сенс роману полягає й у висвітленні «боротьби європейського Опору проти фашизму» (дуже важливо, що й самі письменники-екзистенціалісти брали участь у русі Опору фашистам).

Інакомовлення, притчеподібність притаманні також творчості відомого американського письменника Ернеста Хемінгуея. Саме глибокий філософський підтекст (знаменитий принцип «айсберга») притаманний багатьом його творам, зокрема й повісті «Старий і море». За зовнішнім простим малюнком (старий Сантьяго впіймав, але не зміг уберегти рибу) прихований такий асоціативний ряд, що кількість коментарів цього твору декілька разів перевершила його обсяг.

Відлуння екзистенціалістських настроїв звучить у повісті-притчі Вільяма Голдінга (1911-1993) «Володар мух»(1954). Твір був однією з перших спроб філософського осмислення недавньої війни. Будучи її учасником, Голдінг переконався в тому, що в людині «більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів, — ось головний урок, що принесла війна моєму поколінню». У «Володарі мух» письменник наголошував на тому, що те зло, яке зародилося у вигляді фашизму, може прокинутися знов.

Американський письменник Джон Апдайк (нар. 1932 р.) у своєму романі «Кентавр» здійснив спробу поєднати давньогрецьку міфологію з відтворенням сучасної американської дійсності. Твір написано від особи художника-абстракціоніста Пітера Колдуелла, який пригадує своє минуле— кілька зимових днів 1947 року. Головним героєм спогадів Пітера стає його батько — шкільний вчитель Джордж Колдуелл, ексцентричний добряк і невдаха. Однак у романі є другий план: події відбуваються водночас в американському містечку Олінджер і на Олімпі, а кожний персонаж живе ніби у двох вимірах. Джордж Колдуелл співвідноситься з мудрим кентавром Хіроном, його син Пітер — із Прометеем, друг Колдуелла Гаммел — з богом-ковалем Гефестом, шкільний прибиральник Геллер — з Аїдом, вчителька міс Аплтон — з богинею Артемідою і т.д.

У 1951 році було надруковано повість Джерома Девіда Селінджера (нар. 1919 р.) «Над прірвою у житі» («Ловець у житі»). Вільям Фолкнер назвав її «кращим твором сучасного покоління письменників». Вона відтворює духовний клімат повоєнної Америки (дія повісті відбувається у 1949 році), спрямована проти поширеної тоді ідеології конформізму1 і являє собою віддзеркалення нонконформістського світовідчуття і способу життя.

З другої половини XX ст. у світовий культурний простір активно входить художня література Японії. Завдяки перекладам західні читачі читають твори японських авторів. Починаючи з 1945 р. Японія твердо стала на курс ліберально-демократичних реформ, які сприяли її стрімкому політичному, економічному та культурному відродженню й зростанню («японське диво»), що продовжуються й по сьогодні.

У 1968 р. японський письменник Ясунарі Кавабата (1899-1972) стає першим Нобелівським лауреатом у галузі літератури за успіхи у сфері літературної творчості. Кавабата широко відомий за кордоном численними перекладами своїх творів, таких як «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Давня столиця», «Стогін гори» та ін. Його стиль пронизаний прагненням до краси, надзвичайним ліризмом і загостреною чутливістю. Він зумів філігранно поєднати найкраще з літературної техніки Сходу і Заходу.

Успіх японської літератури був невипадковим. Про це свідчить те, що в 1994 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена ще одному японському письменнику — Кендзабуро Ое. А нинішня популярність японського письменника Харукі Муракамі — ще одне свідчення непересічного інтересу, який японська культура та література мають у світі.