Стаття 164-2. Порушення законодавства з фінансових питань

Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової або статистичної звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів по відшкодуванню з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності -

тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одно з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правопорушення, передбачене дійсною статтею, посягає на фінансові інтереси держави.

Відповідно до Податкового Кодексу платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її збереження в терміни, установлені законом.

Родовим об’єктом цього проступку є суспільні відносини, що визначають цей порядок.

З об'єктивної сторони дане правопорушення може виражатися в таких діях (бездіяльності):

• не відображення в обліку валютних і інших доходів, непродуктивних витрат і збитків;

• відсутність бухгалтерського обліку і ведення його з порушенням встановленого порядку;

• внесення помилкових даних у фінансову чи статистичну звітність;

• не надання фінансової звітності;

• несвоєчасне чи неякісне проведення інвентаризації коштів і матеріальних цінностей,

• порушення правил ведення касових операцій.

Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства за звітний період.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник і бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їхнього заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за узгодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їхнього заповнення встановлюються Національним банком України за узгодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню бюджетів усіх рівнів і кошторисів витрат і порядок їхнього заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Відповідно до Порядку надання фінансової звітності, затвердженого Постановою КМ України від 28 лютого 2000 р. № 419, датою надання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі по приналежності, а у випадку послання її поштою – дата одержання адресатом звітності, відзначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата.

Квартальна фінансова звітність (крім зведеної і консолідованої) спрямовується підприємствами органам, відзначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна – не пізніше 20 лютого наступного за звітним роки.

Місячний звіт про використання бюджетних асигнувань спрямовується підприємствами не пізніше 5 числа місяця, що випливає за звітним, квартальний – не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річний – не пізніше 22 січня наступного за звітним роки.

У випадку, коли дата надання звітності випадає на неробочий день, термін надання переноситься на перший послу вихідного робітник день.

Для забезпечення вірогідності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємство, установа проводить інвентаризацію майна, коштів і фінансових зобов'язань.

Порядок і терміни проведення інвентаризації визначаються відповідно до Наказів Міністерства фінансів України і, зокрема, Інструкцією “По інвентаризації основних коштів, нематеріальних активів, токарно-матеріальних цінностей, коштів, документів і розрахунків”, затвердженої Наказом Мінфіну України від 11.08.94 р. № 69.

З метою контролю за обігом наявних коштів Національний банк України своєю Постановою від 02.02.95 р. № 21 у редакції Постанов від 13.10.97 р. № 334 затвердив “Порядок ведення касових операцій у національній валюті України”.

Одним з контролюючих органів по дотриманню фінансового законодавства в Україні є Державна контрольно-ревізійна служба. Її правовий статус визначений Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.93 р.

Під ревізією розуміється метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства по фінансових питаннях, вірогідністю обліку і звітності, способом документального виявлення нестач, розтрат, присвоєння і розкрадання коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізій складається акт.

Під перевіркою розуміються обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, чи організації їхніх підрозділів. Результати перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби мають широкі повноваження в сфері фінансового контролю, що знайшли своє відображення в ст. 10 Закону України “Про Державну контрольно-ревізійну службу України”.

Перешкоджання в проведенні перевірок може виражатися як у вигляді дії, зокрема, шляхом не допуску на чи територію, в приміщення підприємства, установи, організації, так і у виді бездіяльності (непредставлення необхідних для проведення ревізії чи перевірки документів).

Відповідальність за неприйняття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від нестач, розтрат, крадіжок і безгосподарності може наставати в тому випадку, коли на відповідну посадову особу прямо покладений такий обов'язок. Зокрема, коли мова йде про державне майно. Так, відповідно до Положення “Про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств і організацій, переданого в оренду”, затверджене Постановою КМ України від 02.03.93 р. № 158, керівник зобов'язаний вжити заходів щодо відшкодування збитків, що сталися в результаті нестач, розтрат, крадіжок і безгосподарності.

Суб'єктами даного правопорушення є посадові особи підприємств, установ і організацій, на яких покладені відповідні обов'язки.

Суб'єктивна сторона характеризується, як правило, умисними діями. Але в деяких випадках вина може бути виражена й у формі необережності.

Отже, Особливості змісту юридичних складів адміністративних правопорушень у галузі торгівлі та підприємницької діяльності зумовлені сучасними динамічними змінами у соціально-економічних процесах, атому потребують комплексного вивчення поряд з такими підгалузями права як кримінальне, податкове, підприємницьке, господарче тощо.

ІІІ. Провадження у справах про адміністративні проступки в галузі торгівлі та підприємницької діяльності.

Реалізація заходів адміністративного впливу здійснюється в рамках провадження в справах про адміністративні проступки, основні положення якого закріплено в розділах 3 – 5 КпАП України. В цих розділах врегульовано принципи, завдання, порядок провадження, види заходів забезпечення, права та обов‘язки осіб, що беруть участь в провадженні тощо.

Особливості провадження в справах про адміністративні проступки в галузі торгівлі та підприємницької діяльності полягають, перш за все, в особливостях повноважень осіб, які, згідно з КпАП, мають право складати протоколи, розглядати справи і приймати по них рішення, здійснювати адміністративне затримання та інші заходи забезпечення. Такими повноваженнями наділено значну кількість органів та посадових осіб: районні (міські) адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад народних депутатів, районні (міські) суди (суддів), органи Державної податкової служби, Державного комітету у справах захисту прав споживачів. Ряд повноважень щодо виявлення і припинення проступків, складення протоколу та збирання доказів мають також органи внутрішніх справ (міліція).

Справи про правопорушення в галузі підприємницької діяльності розглядаються уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, державної контрольно-ревізійної служби, податкової служби, районними (міськими) судами (суддями) та ін.

Удосконалення практики застосування законодавства про адміністративні проступки у галузі торговельної діяльності має на меті забезпечення правильного і точного використання як матеріально-правових, так і процесуальних норм цього законодавства. Вивчення практики діяльності адміністративно-юрисдикційних органів виявило в ній чисельні недоліки, які полягають у порушеннях процедури розгляду справ, так і в неправильній кваліфікації проступків (крім районних судів). Особливо часто порушення допускають адміністративні комісії та виконкоми селищних і сільських рад, у зв‘язку з чим знову ставиться питання про позбавлення їх юрисдикційних повноважень. Однією із проблем є також своєчасне виявлення і належна фіксація порушень правил торгівлі. У проведених дослідженнях було встановлено, що в багатьох випадках порушуються вимоги, які ставляться до протоколу про адміністративне правопорушення, досить часто справи розглядаються за відсутності порушника, порушується встановлений порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, зокрема штрафу, тощо. Ці та інші недоліки практичного застосування законодавства про адміністративні правопорушення потребують, перш за все, перегляду системи та удосконалення діяльності органів адміністративної юрисдикції, підвищення їх відповідальності за належне виконання своїх обов‘язків.

Отже, провадженню у справах про адміністративні правопорушення у галузі торгівлі та підприємницької діяльності властиві загальні риси адміністративних проваджень такого роду. Особливості ж стосуються в першу чергу суб’єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності

Висновок

Таким чином, охорона суспільних відносин у галузі торгівлі та підприємницької діяльності здійснюється за допомогою різноманітних засобів, зокрема шляхом встановлення і реалізації заходів юридичної відповідальності за порушення загальнообов‘язкових правил та порядку здійснення підприємницької діяльності.

Необхідність посилення боротьби з розглянутими правопорушеннями обумовлює, в свою чергу, актуальність і важливість глибокого і всебічного дослідження широкого кола питань, що стосуються реалізації адміністративної відповідальності в галузі торгівлі та підприємницької діяльності. Докладна характеристика передбачених законодавством системи та видів складів адміністративних правопорушень у зазначеній сфері, розробка теоретико-прикладних питань практичного застосування заходів впливу за їх вчинення, формулювання аргументованих пропозицій і рекомендацій щодо активізації боротьби з цими видами проступків мають не тільки теоретичне, а й велике практичне значення.