3. Прямі та непрямі експортно-імпортні операції

Здійснення міжнародних торговельних операцій може проходити як самостійно, так і через посередників (прямі та непрямі експортно-імпортні операції). Кожен з методів є характерним для окремих країн та окремих категорій товарів і послуг.

Наприклад, в Японії товари традиційно проходять від виробника до кінцевого споживача через значну кількість торговельних посередників, кожен з яких додає до ціни свою торговельну надбавку. Через це ціна на один і той самий японський товар всередині країни-виробника та в ін­шій країні (наприклад, СІЛА, де існує традиція щодо залучення мініма­льної кількості посередників) може суттєво відрізнятися.

Реалізація товарів на зарубіжних ринках без залучення торговель­них посередників часто використовується в операціях з сільськогоспо­дарською продукцією, сировиною, різного роду обладнанням тощо.

Безпосередня участь виробників-експортерів у реалізації своєї про­дукції за кордоном кінцевому споживачу (прямий експорт) має ряд пе­реваг і недоліків. З одного боку, експортер має доступ до споживача, а отже — може швидше реагувати на зміни попиту і кон’юнктури рин­ку, смаків і бажань покупців, їх ставлення до бренду та ін. З другого — витрати на самостійну реалізацію можуть бути дуже суттєвими і пере­кривати додаткові вигоди від безпосередньої участі експортера у кін­цевій реалізації продукту. До переваг непрямого експорту, в першу чергу, належить економія витрат на просування і збут продукції, тому непрямий експорт часто застосовується для реалізації за кордоном різ­ного роду споживчих товарів, дрібного промислового обладнання.

4. Організація експортної діяльності фірми

наймати спеціалістів з експортної документації, фінансування міжна­родної торгівлі та ін. Часто таких спеціалістів шукають серед праців­ників міжнародних банків, транспортних компаній, компаній з управ­ління експортом.

Мірою зростання частки експорту в загальному обсязі реалізації продукції компанія може створювати окремий міжнародний підрозділ, що має здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Метою діяльно­сті такого підрозділу є координація між внутрішнім і міжнародним на­прямами роботи фірми. Керівнику такого підрозділу підпорядковані голови іноземних дочірніх компаній.

У подальшому процесі інтернаціоналізації, фірми часто формують глобальну організаційну структуру, складність роботи якої полягає в тому, що її менеджери мають одночасно координувати виробництво, фінансовий менеджмент, маркетинг та інші аспекти діяльності фірми в різних країнах світу для досягнення економії та синергії в глобальному масштабі.

З метою здійснення реалізації своєї продукції в інших країнах ве­ликі компанії можуть створювати юридично незалежне і відокремлене від виробничого збутове підприємство. Так, корпорація Оепегаї НІссігіс створила Іпісгпаїіопаї НІссігіс Сотрапу³, а дрібні та середні компанії зі свого боку можуть засновувати спільні збутові фірми чи асоціації.

Непрямий експорт може також здійснюватись шляхом відкриття у країнах-імпортерах так званих викруткових заводів, тобто підпри­ємств, де відбувається лише збирання кінцевої продукції з окремих ім­портованих до країни вузлів та агрегатів. Така продукція вважається принаймні частково виробленою всередині країни, адже, як правило, операції з кінцевого збирання виконуються найманими працівниками з місцевого населення, а тому ставлення місцевих рад до іноземних фірм-виробників у таких випадках значно лояльніше. Зменшується розмір митних зборів, скорочуються транспортні витрати, витрати на пакування і заробітну плату тощо. Прикладами таких фірм є корпора­ції Рогсі⁴, 2іп§ег⁵, Тоуоіа.