3.2. Народногосподарське значення, біологічні особливості та агротехніка вирощування ячменю ярого.

Народногосподарське значення. Посівні площі під ярим ячменем коливаються по роках, а в середньому ця культура висівається на площі близько 2 млн. га при врожайності 25 – 30 ц/га. Зерно ярого ячменю використовується на харчові, фуражні цілі, а також як сировина для пивоварної промисловості.

За кормовими ознаками ярий ячмінь перевершує зерно пшениці і кукурудзи, тому що його білок за амінокислотним складом більш збалансований. У зерні ячменю кормового напрямку в середньому міститься від 12 до 16% білка в перерахунку на суху речовину, крохмалю – 52 – 57%, олії – 2 – 3%, клітковини – 4 – 6%, золи – 2 – 3%.

Зерно ячменю багате на ферменти, які відіграють активну роль у пивоварінні. Ячмінь, вирощений в умовах помірного клімату (Північний Лісостеп, Полісся, зона Прикарпаття), має невисокий вміст білка в зерні, високий вміст крохмалю і відзначається високою ефективністю.

У зв’язку з тим що ячмінь має не досить розвинену кореневу систему, короткий вегетаційний період, він потребує підвищеної родючості ґрунту.

Ботанічна характеристика. Рід включає один вид культурного ячменю і багато видів дикого. Залежно від кількості колосків на колосовому стрижні ячмінь поділяється на три підвиди: 1) ячмінь багаторядний, в якого на кожному виступі колоскового стрижня формується по три колоски, що розвиваються і утворюють зерно; 2) ячмінь дворядний, в якого з трьох колосків, що знаходяться на кожному виступі колосового стрижня, розвивається лише середній колосок; 3) ячмінь проміжний, в якого на кожному виступі стрижня може розвиватися від одного до трьох колосків. Кожний з двох перших підвидів ячменю підрозділяється на різновидності, яких налічується більше 20.

Біологічні особливості. Ярий ячмінь маловимогливий до тепла, насіння його проростає при температурі +1...+2°С, разом із тим оптимальна температура для проростання насіння знаходиться в межах +15...+20°С. Сходи ячменю легко витримують короткострокові приморозки до –3...–6°С.

Ячмінь належить до посухостійких культур, для накопичення вегетативної маси він досить економно витрачає вологу, коефіцієнт транспірації становить 300 – 350. Посухостійкості ячменю сприяє скоростиглість, оскільки до настання літньої посухи ячмінь встигає сформувати зерно.

Енергія кущіння ячменю досить висока, утворюється до 4 – 5 пагонів, інколи навіть більше, у середньому ж продуктивна кущистість складає 2,1 – 2,8.

Існує припущення, що коли в процесі кущіння утворюються додаткові пагони, які не формують генеративної частини, поживні речовини накопичуються в цих пагонах і виконують функцію резерву пластичних речовин для формування зернової маси.

Ячмінь схильний до вилягання і досить часто страждає від хвороб, меншою мірою – від шкідників.

Технологія вирощування.

Місце в сівозмінні. У зоні Степу кращим попередником ярого ячменю вважається такий, який залишає після себе достатню кількість води в ґрунті. Важливо, щоб під культуру попередника була внесена достатня кількість мінеральних та органічних добрив, тому що ячмінь досить чутливо реагує на їх післядію. Після цукрових буряків і соняшнику ячмінь формує врожай менший, ніж після кукурудзи і озимої пшениці. Тільки в роки з високим рівнем вологості ґрунту не спостерігається негативного впливу згаданих попередників. У цілому для росту і розвитку ячменю створюються сприятливі умови в таких ланках сівозміни: чорний пар – озима пшениця – кукурудза – ячмінь; багаторічні трави – озима пшениця – кукурудза – ячмінь; озима пшениця – кукурудза – ячмінь.

Обробіток ґрунту. Внесення добрив. При розміщенні ячменю після зернових культур обробіток ґрунту розпочинається з лущення стерні слідом за збиранням попередньої культури. Лущення знищує 60 – 65% личинок та лялечок шведської та інших мух. При появі бур’янів проводять зяблеву оранку на 20 – 22 см. Ячмінь гостро реагує на глибоку оранку, що забезпечує збільшення врожаю на 3 ц/га.

Якщо попередник ячменю – просапні культури, то безпосередньо після збирання поле культивується, а при значному забур’яненні здійснюється оранка плугами з передплужниками.

Передпосівний обробіток ґрунту включає ранньовесняне боронування або шлейфування та культивацію з одночасним боронуванням. Передпосівна культивація – на глибину загортання насіння.

У комплексі заходів, що можуть забезпечити реалізацію потенційних можливостей сортів ячменю при вирощуванні їх за інтенсивною технологією вирішальне значення має правильне застосування добрив. Кращими дозами мінеральних добрив для ячменю є 60 кг азоту та по 30 кг фосфору і калію на гектар у перерахунку на діючу речовину. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості вегетативної маси ячмінь витрачає 2,9 кг азоту, 1,2 кг фосфору і 2 кг калію.

Гній вноситься не під ячмінь безпосередньо, а під попередню культуру.

Для нормального росту і розвитку ячменю крім звичайних добрив (азоту, фосфору і калію) вносяться також мікродобрива, що сприяє кращому розвитку рослин і підвищенню врожайності.

Підготовка до сівби, сівба. Для сівби використовується добірний насіннєвий матеріал з високою енергією проростання і лабораторною схожістю. Насіння ячменю перед сівбою бажано прогріти та обов’язково протруїти. Сівба здійснюється насінням сортів, які занесені до Державного реєстру сортів України.

Ячмінь висівається або звичайним рядовим, або вузькорядним способом. Помічено, що розміщення рядків у напрямку з півдня на північ сприяє підвищенню врожайності культури.

Ячмінь, як правило, висівається рано навесні, запізнення з сівбою знижує врожайність; вважається, що запізнення на один день знижує врожайність на один центнер зерна.

Норми висіву залежать від району вирощування, сортових особливостей, родючості ґрунту та інших причин. Норма висіву насіння ячменю в Степу складає 4 – 4,5 млн./га, в Лісостепу – 5,0 – 5,5, а в передгір’ї Карпат та в Поліссі – 5 – 6 млн./га.

Заходи з догляду та захисту посівів. У посушливих районах застосовують коткування після сівби з одночасним боронуванням легкими боронами. У районах із достатнім вологозабезпеченням, особливо на важких ґрунтах, проводиться боронування по сходах, що сприяє розпушуванню ґрунту і проведенню боротьби з бур’янами. Для боротьби з бур’янами можна також застосовувати хімічні заходи.

Збирання і зберігання врожаю. Ярий ячмінь дозріває швидше від озимої пшениці. Достигання відбувається дружно, при перестої стебла стають ламкими, що може спричинити втрати зерна. Збирання можна проводити двофазним способом при восковій стиглості або однофазним – у фазі повної стиглості. Перевага надається двофазному способу, особливо при збиранні пивоварного ячменю.