Характер

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в сім'ї, колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, в якому перебуває особистість, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності людини. Безумовно, тимчасові нервові зв'язки піддаються змінам залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини. При цьому інформація, яка надходить до кори великих півкуль мозку людини, змінює нервові зв'язки і разом з цим риси характеру.

Темперамент при цьому є динамічною стороною характеру людини. Наприклад, такі характерологічні особливості, як урівноваженість і неврівноваженість, стриманість і нестриманість у поведінці, рухливість, активність, легкість пристосування до нових умов, перебувають у прямій залежності від властивостей темпераменту. Риси характеру можуть як послаблювати прояви негативних властивостей темпераменту залежно від умов життєдіяльності, маскувати їх (наприклад, надмірну рухливість у холерика), так і підсилювати позитивні властивості. Формуючи характер, людина певною мірою змінює і свій темперамент. При цьому вона не завжди об'єктивно оцінює свій характер. І не випадково В. Гюго вважав, що у кожної людини три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші, і, нарешті, той, який вона має в дійсності.

Формування характеру – це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об’єктивних і спеціально створених для особистості умов. До загальних факторів становлення особистості відносять:

1. біологічну основу;

2. соціальне середовище

3. активність самої людини.

У структурі характеру виділяють дві великі групи характерологічних рис. До першої групи належать риси, що відображають моральну спрямованість особистості. – патріотизм, принциповість, правдивість, працьовитість, дисциплінованість, вимогливість до себе та до інших і т.п.; другу групу складають характерологічні особливості людини в яких виражені емоційно-вольові та інтелектуальні риси - мужність, сміливість, рішучість, наполегливість, пристрасність, імпульсивність, вдумливість, розсудливість тощо.

Основні риси типового характеру. Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлення до самої себе— позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са­мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості. Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Крім названих, виділяють риси характеру, пов'язані з особливостями пізнавальної, емоційної і вольової сфер людини.

До пізнавальним рисам характеру відносять склад розуму (теоретичний або практичний) і його якості (аналітичність, критичність, гнучкість та ін.). До емоційним - пристрасність, сентиментальність, а також риси, засновані на моральних почуттях: патріотизм, гуманності та ін. У вольових рисах характеру (цілеспрямованість, витримка, наполегливість, сміливість та ін.) Знаходить вираз ставлення до подолання перешкод. Вольові риси характеру не можна оцінити, не враховуючи спрямованості особистості. Вони цінні тільки за умови досягнення соціально корисних цілей. Вольові риси іноді називають "хребтом" характеру і залежно від їх розвитку відносять характер до сильного або слабкого типу. Сильний характер у тієї людини, яка завжди надходить згідно своїм переконанням, послідовно веде себе в різних, у тому числі і важких, умовах, виявляє наполегливість в досягненні поставлених цілей. Слабкість характеру проявляється в непослідовності поведінки, розбіжностях між словами і справами, боязні труднощів.

Важливе значення при оцінці характеру має виявлення його стійкості або нестійкості. У людини зі стійким характером тривалий час зберігаються властиві йому відносини, переконання, звички та інші особливості. При нестійкому характері погляди, переконання і відносини швидко змінюються.

Системі відносин, що становлять структуру характеру, в одних випадках властива якість цілісності, в інших - суперечливості. Цілісний характер у тієї людини, у якого думки, почуття, погляди, вчинки узгоджуються між собою, відповідають його переконанням. Переконаність визначає принциповість поведінки людини, впевненість у справедливості і важливості справи, якому він віддає всі свої сили. Людина з суперечливим (дисгармонійним) характером відрізняється наявністю несумісних другу іншому поглядів і переконань, цілей і мотивів, прагнень, бажань та вчинків.

Майже всі психологи вважають, що характер може бути виражений більшою або меншою мірою.

Акцентуація характеру – це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології й поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Акцентуації характеру розглядають як крайні варіанти норми.

Хоча акцен­туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до пато­логічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акценту­ацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невро­тичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру:

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

Т. Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі, вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить поширені). Т. Рібо розрізняє характери:

чутливі з підвидами:

а) сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;

б) сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;

в) сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста, нерівномірна;

активні з підвидами:

а) невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної праці;

б) сильні воля і розум - видатні діячі; апатичні:

а) слабкі воля і розум, мало діяльні;

б) розважливі - слабкі воля і почуття, добрий розум

Здібності, як і характер, являють собою складне системне утворення. Для того, наприклад, щоб успішно виконати діяльність необхідно проявити не одну окремо взяту якість, а цілий комплекс, взаємопов’язаних властивостей. Але перш ніж виконувати будь-яку діяльність треба набути певного досвіду, тобто оволодіти прийомами і засобами, необхідними для виконання даної діяльності. А їх засвоєння також потребує прояву певних здібностей. ! Здібності — індивідуально-психічні властивості людини, що відповідають вимогам певної діяльності і є умовою успішного її здійснення

Отже: — здібності відносяться до такого компоненту психіки, як властивості, оскільки є стабільними і тривалими в часі;

• мають індивідуальний характер, оскільки є різними у різних людей як за видами, так і за рівнем розвитку;

• це психічні властивості, оскільки для їх вияву потрібні психічні, а не фізичні якості людини (так, для гарного піаніста важливим є музичний слух, а не форма пальців);

• дані властивості є умовою успішного виконання діяльності.