Тема 2. Темперамент. Характер. Здібності

Темперамент, типи, характеристика їх. Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності. Основні властивості, фізіологічне підґрунтя темпераменту. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Співвідношення темпераменту та групи крові людини.

Поняття про характер. Компоненти характеру, основні риси, властивості. Акцентуації та формування характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Особливості спілкування залежно від типу акцентуації характеру.

Здібності, структура, різновиди. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови. Інтелект, структура. ).

Темперамент — це вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи. Темперамент являє собою динамічну характеристику поведінки людини.

Історія розвитку вчення про темперамент. Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, грецький лікар Гіппократ (бл.460 - бл.377 до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален дійшли висновку, що ці відмінності визначає різне співвідношення основних видів рідини в організмі людини. Якщо переважає кров - людина поводиться як сангвінік, якщо слиз - флегматик, якщо жовта жовч - холерик, якщо чорна жовч - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Ця теорія дістала назву гуморальної (від лат. рідина) теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною.

Наукове пояснення основ темпераменту вперше дав І. П. Павлов. Він висунув гіпотезу про те, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість. Вивчаючи вищу нервову діяльність тварин, І.П.Павлов установив, що в основі темпераменту лежать такі властивості нервової системи:а) сила процесу збудження і гальмування, яка залежить від працездатності нервових клітин; б) урівноваженість нервової системи, баланс гальмування і збудження; в)рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки.

Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи. Таким чином,

Фізіологічною основою темпераменту є динаміка співвідношення нервових процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

І. П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа – Галена:

- сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;

- сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;

- сильний, неврівноважений тип - холерик;

- слабкий тип - меланхолік.

Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження.

Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування, а їх рухливість - швидкість зміни збудження та гальмування.

Рухливість нервових процесів виявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від пасивного стану до активного, чи навпаки.

Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

За І. П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. І. П. Павлов розумів тип нервової системи як природжений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання.