22.3. Експортно-імпортні відносини України з країнами снд

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, хоча їхня частка в торговельному балансі за останнє п’ятиліття суттєво знизилася. Якщо в 1991р. 85% українського експорту припадало на інші республіки колишнього СРСР, то в 2003 р. частка країн СНД у вивозі України дорівнювала 30,6%.

Основними експортними товарами виступають продукція чорної металургії – 27%, АПК – 19% (цукор, горілчані вироби, олія), хімічної індустрії – 7,5%, машинобудування – 18% (в тому числі комплектуючі для раніше поставленої техніки та поставки в межах виробничої кооперації). При цьому умови проникнення українських товарів на ринок СНД постійно погіршуються – як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників (особливо після утворення Митного союзу), так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порівняно з високотехнологічними товарами західних фірм або дешевими товарами з Китаю та країн Південно-Східної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі, реклами, сервісної служби тощо. Як наслідок Україна поступово втрачає цей традиційний ринок збуту товарів, лібералізація якого широко відкрила його досвідченим у конкурентній боротьбі транснаціональним корпораціям та іншим великим трейдерам.

Основною імпортною статтею з Росії є енергоносії (природний газ і нафта), які становлять 60% і більше від загального обсягу ввозу. Імпортується також і багато видів продукції машинобудування (15,2%) - механічне устаткування, легкові автомобілі (4,2%) («Жигулі-Лада», «Газель»). Важливе значення для нашого ринку має ввіз ряду продуктів хімічної промисловості (4,5%), зокрема синтетичний каучук.

Зовнішня торгівля України з Росією й з іншими країнами СНД представлена в таблиці 22.1.

Цілком природно й зрозуміло, що спочатку найбільшим партнером України була Росія. Але по мірі формування Україною власної системи зовнішньоекономічних зв'язків Росія втратила роль головного центра економічного тяжіння. Закритість російського ринку та перехід України в 1997 р. на світові ціни на енергоносії викликали переорієнтацію українських підприємств на ринки в інших регіонах. Внаслідок цього намітилася стабільна тенденція до зменшення обсягів українського експорту в Росію та країни СНД.

Частка зовнішньоторговельного обігу України із країнами СНД у загальному обсязі ЗТО за період з 1996 р. до 2003 р. скоротилася в 1,5 рази й за останній рік склала 39,1% (20,2 млрд. дол. США), в основному, за рахунок скорочення експорту товарів і послуг (в 1,2 й 1,5 рази відповідно). При цьому значно зменшилися поставки українських товарів і послуг у Російську Федерацію (в 1,3 й 1,5 рази), у Білорусь (в 2 рази), в Узбекистан (в 2 й 4,2 рази). На цьому негативному тлі досить позитивно бачиться збільшення експорту товарів у Казахстан (в 3,4 рази) і в Молдову (в 2 рази) і експорту послуг - у Грузію (в 11 разів) і Туркменістан (в 5,1 рази). Імпорт товарів з Узбекистану виріс в 2,6 рази, імпорт послуг з Туркменістану - в 7,7 рази.

Завдяки геоекономічній диверсифікованості українського експорту протягом останніх років відбувається постійне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України при позитивному сальдо. Це дозволяє перекривати негативне сальдо зовнішньої торгівлі з країнами СНД, яке особливо зросло з 2001 р. - від 4,2 млрд. до 5,5 млрд. дол. США в 2003 р., що зв'язано, у першу чергу, з більшими обсягами імпорту енергоносіїв насамперед з Росії [100, с.40].

Товарна структура торгівлі усередині СНД приблизно відповідає структурі товарообігу регіональних угруповань країн, що розвиваються, які здійснюють обмін продуктами сільського господарства, добуваючої промисловості або первинної переробки мінеральної сировини. Така структура зменшує взаємодоповнюваність економік держав Співдружності, послабляє їхній інтерес один до одного, а іноді навіть призводить до суперництва в боротьбі за той самий ринок. Структурні проблеми товарообігу країн СНД - слідство недостатнього рівня їхнього техніко-економічного розвитку.

Після 1991 року почався невпинний процес розриву технологічних ланцюжків між суб'єктами господарської діяльності. Російські партнери намагалися перевести фінансування та потік замовлень на російські підприємства, а також згорнути виробництво з товарних позицій військового напрямку.

Таблиця 22.1