16.1. Поняття міжнародної міграції робочої сили: міграція в долі українського та інших народів

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2002 р. близько 140 млн. людей, тобто близько 2% світового населення мешкали не в тій країні, у який народилися [37, С.484].

Міжнародна міграція робочої сили пов'язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав.

Міжнародна міграція робочої сили – це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

У результаті цього процесу сформувався світовий ринок робочої сили – це механізм, у якому сукупний міграційний оборот економічно активного населення між країнами і регіонами впливає на рівень, характер і розміщення продуктивних сил у межах світової та національної економік.

Економічне активне населення належить до працездатного населення. Працездатне населення – частина населення країни, що є здатною до виконання певних, суспільно корисних видів робіт, сукупність людей, які відповідно до фізичних та розумових здібностей можуть працювати за певним фахом згідно з реально існуючою номенклатурою видів робіт.

До працездатного населення належить близько 70% населення країни, хоча ця величина дуже умовна, бо залежить від широкого спектра соціальних, економічних, демографічних, політичних причин. У свою чергу, працездатне населення поділяється на економічно активне та неактивне; до складу останнього відносять домогосподарок, студентів денної форми навчання, громадян, які перебувають на утриманні держави, а також осіб без певного місця проживання.

Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин , що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Історично явище міграції – необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди – настільки, наскільки „вистачає” історичної пам'яті людства.

Перше масове переміщення робочої сили мало примусовий характер. Це – вивезення рабів з Африки до Америки, яке набуло таких масштабів, що чисельність населення африканського континенту помітно зменшилася.

Такі сучасні країни, як США, Австралія, взагалі є країнами, населення яких, крім індіанців та аборигенних племен, сформовано завдяки припливу мігрантів, і переважна більшість людей є або нащадками мігрантів, або самі є мігрантами.

Протилежним прикладом є Ізраїль, який був відновлений вже в 1949 р. завдяки зворотній (етнічній) міграції, яка стимулювалася сіоністським рухом і тривала кілька десятиліть до цієї події та декілька десятиліть після неї.

Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих кадрів. (Етапи переміщення робочої сили дивіться додатково [32, С.172-174]).

Міжнародні міграційні процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України. Анти, скіфи, сармати, слов'яни, монголо-ординські часі, присутність на українських землях Польщі, Австро-Угорщини, колонізація Новоросії…

Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід СРСР, зокрема, до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі – втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об'єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60-80-ті роки – ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі в пострадянські часи передусім до країн Західної Європи та США [37, С.486].

Сьогодні Україна є членом Міжнародної організації праці (МОП), спеціалізованої структури ООН, яка здійснює регулювання умов праці, вивчає характер зайнятості в країнах, зокрема зайнятості мігрантів.

Провідним міжнародним спеціалізованим органом є Міжнародна організація з міграції, у якому Україна має статус спостерігача. Базовим документом, який регулює відносини України з цією структурою, є Угода між Урядом України та Міжнародною організацією з міграції (укладена 29.02.1996 р., зміни від 2.12.1999р.) про статус цієї організації в Україні і про співробітництво в сфері міграції.