Тема 15. Міжнародна передача технологій в системі міжнародної економічної діяльності України

1. Сучасні тенденції міжнародного руху технологій.

2. Інструменти науково-технічного регулювання у відкритій економіці.

3. Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва.

4. Технологічні парки в стратегії розвитку відкритої економіки.

5. Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП.

6. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва.

Ключові поняття і терміни:

Технології, світовий ринок технологій, суб'єкти світового ринку технології, об'єкти світового ринку технології, міжнародний трансферт, обмін або передача технологій, новації, інновації, комерційні форми міжнародного передання технологій, некомерційні форми передання технологій, міжнародна торгівля інноваційною продукцією, патент, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, міжнародні науково-технічні відносини, міжнародне науково-технічне співробітництво, комплексний трансферт технологій, інформаційно-телекомунікаційні технології, Інтернет, науково-технічні зони, інноваційні центри або інкубатори, технологічні парки, технополіси, стандартизація.

15.1. Сучасні тенденції міжнародного руху технологій

Міжнародний рух технологіями в товарній формі відомий з початку ХХ ст., однак формування світового рику технології припадає на другу половину 60-х років. Саме в цей час обсяг міжнародних комерційних операцій з технологій перевищив масштаби національного обміну.

Технології – це знання, які можна використовувати для виробництва товарів та послуг з економічних ресурсів, або наукові методи досягнення практичних цілей господарської діяльності.

Найважливішим об'єктивним фактором розвитку світового ринку „високих технологій” є обмеженість національних можливостей однієї, навіть найбільш розвинутої країни охопити всю номенклатуру сучасного промислового виробництва. За поширеним міжнародним класифікатором до категорії високотехнологічних належать товари, у вартості яких витрати на НДДКР становлять не менш 3,5%; якщо цей показник перебуває в межах 3,5 – 8,5%, то товари належать до категорії «техніки високої якості», а якщо перевищує 8,5%, то вони вважаються «технікою вищої якості» [37, С.540].

За таких умов нормальне економічне життя та промисловий розвиток в жодній країні неможливі без активного обміну з іншими світовими виробниками спеціалізованої продукції, без кооперації, співробітництва у сфері виробництва, науки та техніки.

Світовий ринок технологій може бути охарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти.

Суб’єктами світового ринку технологій виступають держава, її науково-технічні організації, університети, інші навчальні заклади, підприємництва, фірми, безприбуткові організації, фонди та окремі фізичні особи (науковці, спеціалісти).

Об’єктами світового ринку технологій є результати інтелектуальної праці в уречевленій (устаткування, агрегати, інструменти, технологічні лінії тощо) та неуречевленій (різного роду технічна документація, знання, досвід тощо) формах.

Міжнародна економічна діяльність з приводу розвитку технологій пов'язана з експортом-імпортом науково-технічних знань, за якими закріпився терміни «технологічний обмін, передача або трансферт».

Під технологічним обміном в широкому розумінні вважають частку спектра міжнародних економічних відносин, включаючи купівлю-продаж патентів та ліцензій, торгівлю товарами, надання послуг тощо.

Передача технологій означає придбання технології у продавця за ліцензійною угодою або без неї, яка передбачає передачу такої технології міжнародними монополіями своїм філіям в інших країнах, дочірнім компаніям, підприємствам зі змішаним капіталом або науково-технічну допомогу іншим державам.

Під трансфертом технології розуміють придбання ліцензій, патентів, технічної документації, зразків машин, товарних знаків промислових виробів, виробничо-технічного досвіду тощо. Крім цього, технологічний трансферт означає оволодіння технікою виконання операцій на новому устаткуванні.

“Ядро кристалізації” технологій становлять:

• новації – нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційне їх впровадження (до ринкової стадії);

• інновації – нові продукти (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (ринкова стадія).

До основних каналів обміну технологіями відносять [50, С.269]:

• міждержавний - по програмах науково-технічного співробітництва або зовнішньоторговельних угод;

• межфірмовий - по широкому спектру контрактів з іноземними партнерами;

• внутріфірмовий - між структурами однієї корпорації, філії й дочірніми підприємствами які діють у різних країнах.

Варто зазначити, що в останній час на внутріфірмову передачу технологій припадає 2/3 світового обміну, особливо у сфері патенто-ліцензійної торгівлі.

По зазначених каналах здійснюються комерційні та некомерційні форми передання технологій.

Комерційні форми міжнародного передання технологій реалізуються за умови оплати покупцем науково-технічних знань та практично корисної інформації, що передається йому продавцем.

До них відносять [8, С.143-144]:

• купівлю-продаж технологій у матеріалізованому (уречевленому) вигляді;

• прямі інвестиції та супровідне будівництво, реконструкція, модернізація підприємств, фірм;

• портфельні інвестиції, якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

• продаж патентів – документів, які надають його власнику монопольне право виробляти, продавати або використовувати свій винахід (відкриття) на даній території протягом певного строку (звичайно 20 років);

• продаж ліцензій на всі види запатентованої промислової власності, крім товарних знаків, знаків обслуговування тощо (патентна ліцензія – це тимчасовий і наданий на певних умовах дозвіл автора на використання нововведення третьою особою з виплатою певного бонусу);

• продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності (ноу-хау, промислові та виробничі секрети, технологічний досвід, документи, що супроводжують товари, інструкції, креслення, схеми, специфікації, технологічні карти), а також навчання фахівців, консультаційний супровід, експертизи тощо;

• спільне проведення досліджень і розробок, науково-виробнича кооперація;

• інжиніринг, реінжиніринг, франчайзинг, консалтинг тощо.

Некомерційні форми, пов'язані з поширенням інформації про НДДКР, яка не містить секретів виробництва, винаходи патентоспроможні за своєю природою.

Такими формами можуть бути:

1) науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій, симпозіумів, інформаційні масиви Інтернету, бази даних;

2) особисті контакти вчених та спеціалістів:

• у процесі спільних фундаментальних досліджень та розробок, обміні ідеями, спільному використанні отриманих результатів;

• на конференціях, робочих зустрічах, симпозіумах, спеціалізованих виставках;

• під час наукових зарубіжних відряджень та зарубіжних стажувань у державних та приватних компаніях;

3) міграції вчених, інженерів і техніків на тимчасовій або безповоротній основі.

Провідне місце в некомерційному трансферті займають незапатентовані, тобто незахищені свідоцтвом про авторське право відомості й технології – фундаментальні дослідження, ділові ігри, наукові відкриття та незапатентовані винаходи. Крім офіційної, в останні роки набула великого поширення нелегальна передача технологій у формі промислового шпіонажу та технологічного піратства.