Тема 1: сутність, принципи та роль соціального страхування.

1. Соціальний ризик як передумова виникнення соціального захисту населення. Класифікація соціальних ризиків;

2. Значення соціального страхування в системі соціального захисту населення;

3. Необхідність, сутність та принципи соціального страхування;

4. Види ЗОДСС;

5. Страхові фонди ЗОДСС.

6. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за ЗОДСС;

1/ Економічну активність людини протягом всього періоду розвитку людства супроводжують специфічні ризики, котрі являють собою загрозу її матеріальному добробуту внаслідок втрати можливості брати участь у суспільно корисній праці, а отже – втрати джерела доходів. Ця група ризиків об’єднується поняттям «соціальні ризики».

Учені по-різному тлумачать поняття «соціальний ризик», але спільного в цих визначеннях є те, що матеріальний стан переважної більшості людей та їхніх сімей в сучасних умовах пов’язаний, по-перше, зі здатністю людини до суспільно корисної праці, а по-друге – з можливістю працевлаштування.

Для працездатного населення країни соціальні ризики – це фактори порушення нормального соціального стану людей внаслідок тимчасової або постійної непрацездатності або внаслідок безробіття, які супроводжуються настанням матеріальної незабезпеченості через втрату заробітку, виникнення додаткових витрат на лікування, а для сімей – позбавлення джерела доходів у зв’язку з втратою годувальника. На соціальні ризики наражається не тільки працездатне населення. Цим ризикам піддаються також сім’ї у зв’язку із додатковими витратами при народженні дитини, похованні, догляді за членами сім’ї-інвалідами, внаслідок чого рівень життя таких сімей перестає відповідати встановленим соціальним стандартам.

Всі соціальні ризики розподілені на дві групи: перша – відсутність трудового доходу; друга – невідповідність рівня життя встановленим соціальним стандартам. Конкретизація причин відсутності трудового доходу – це втрата працездатності і безробіття; втрата годувальника. Конкретизація

причин невідповідності рівня життя встановленим соціальним стандартам – це відсутність сімейного доходу на рівні величини прожиткового мінімуму; зниження сімейного доходу у зв’язку з народженням дитини, похованням, утриманням непрацездатних або інвалідів, втратою годувальника.

Класифікація соціальних ризиків за економічним змістом і причинами їх виникнення.

Соціальні ризики

Відсутність трудового доходу

Невідповідність рівня життя

встановленим соціальним

стандартам

Втрата працездатності

Безробіття

Втрата

Відсутність

Зниження

годувальника

сімейного

доходу у

сім’ї

доходу на рівні

зв'язку з

величини

народженням

прожиткового

дітей,

мінімуму

наявністю

Тимчасова

Постійна

Відсутність

утриманців

робочого місця

Хвороба,

Старість

Відсутність

травма

потреби в

наявній

Інвалідність

професії

Вагітність та

(кваліфікації)

пологи

Необхідність

стороннього

Догляд за

догляду за

новонародже

фізіологічними

ним

показниками

Конкретними видами соціальних ризиків, які призводять до втрати працездатності, можуть бути хвороба, професійне захворювання, виробнича травма, нещасний випадок, материнство і дитинство, старість, інвалідність, смерть. Такі ризики притаманні будь-якому суспільству: втрата джерела доходів (заробітку) може відбутися як з причини втрати працівником здатності працювати через хворобу, нещасний випадок, старість, інвалідність, так і причини відсутності попиту на працю.

Оскільки соціальний ризик проявляється як ризик суспільний, тобто такий, який багато в чому визначається соціальними умовами життя, усім

складним комплексом об’єктивних соціально-економічних відносин і мало залежить від кожної конкретної людини, захиститися від них індивідуально з високим ступенем надійності практично неможливо. Це означає, що суспільство має встановити та забезпечити критерії прийнятного соціального рівня своїх громадян при настанні тих чи інших видів соціальних ризиків.

2/. Наявність соціальних ризиків призводить до появи суспільної зацікавленості у створенні спеціальних джерел компенсації шкоди від цих ризиків, тобто – системи соціального захисту. Використання тієї чи іншої системи соціального захисту, ступінь її всеохоплюваності, масштабу допомоги залежить від рівня економічного розвитку країни.

Соціальний захист громадян був визнаний на міжнародному рівні одним з основоположних прав людини – як в Загальній декларації прав людини від 1948 р. (ст.22), так і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 1976 р. (ст.9). В конституціях більше ніж 110 незалежних держав є посилання на право громадян отримати соціальний захист в тій чи іншій формі. Отже, в сучасному світі соціальний захист населення став неодмінним атрибутом соціальної політики будь-якої цивілізованої держави. Організація такого захисту має на меті гарантувати забезпечення певних стандартів рівня та якості життя людини завдяки перерозподілу національного доходу на користь непрацездатних і малозабезпечених громадян на принципах соціальної солідарності.

Відповідно до Європейської системи комплексної статистики соціального захисту, яка застосовується починаючи з 1981 р., соціальний захист має забезпечувати фінансування таких потреб суспільства: охорону здоров’я, непрацездатність (або втрату працездатності), утримання людей похилого віку, втрату годувальника, підтримку сім’ї, безробіття, житло та соціальну невлаштованість. Соціальний захист виник як механізм протидії суспільства негативному впливу соціальних ризиків.

Система соціального захисту громадян, за класифікацією Міжнародної організації праці, включає соціальну допомогу та соціальне страхування.

Існування цих двох відносно самостійних складових пов'язане із специфікою задач, які покладаються на кожну з них.

Соціальна допомога ( забезпечення) спрямована на підтримку державою тих категорій громадян, які через певні життєві обставини не спроможні брати участь у суспільно корисній праці. Це – інваліди з дитинства, діти-сироти, багатодітні та одинокі матері тощо. Суспільство має піклуватися про таких громадян і забезпечувати їм соціальний захист, використовуючи для цього бюджетні кошти, які й виступають основним джерелом фінансування системи соціальної допомоги. В Україні державні виплати по лінії соціальної допомоги включаються до складу видатків Державного бюджету і фінансуються відповідно до вимог Законів України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». З назви наведених законодавчих актів видно, що соціальною допомогою охоплюються лише певні, обмежені категорії громадян.

Соціальне страхування, на відміну від соціальної допомоги, призначене для матеріального забезпечення тих громадян, які брали (або беруть) участь у суспільно корисній праці, отримуючи за це заробітну плату – основне джерело своїх доходів. Виникнення соціального страхування пов’язане з розвитком відносин власності і перетворенням робочої сили на товар. З перетворенням робочої сили на товар і, відповідно, заробітної плати – на основне джерело існування для переважної більшості членів суспільства виникає специфічний ризик: ризик матеріальної незахищеності людини внаслідок втрати заробітку. Цей ризик набуває масового, суспільного, тобто соціального характеру, оскільки, як правило, він визначається соціальними умовами та не залежить (або майже не залежить) від кожної окремо взятої людини.

Проблему утримання непрацездатних осіб у цьому випадку повинна брати на себе держава в рамках своїх соціальних функцій. Це створює об‘єктивні передумови побудови загальнодержавної системи соціального

страхування, бо у випадку тимчасової або постійної втрати працездатності люди залишаються без джерел існування.

3/ Механізмом реалізації прав працюючого населення на соціальний захист є система соціального страхування.

Соціальне страхування – спосіб матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього запроваджуються такі самостійні види соціального страхування: страхування на випадок безробіття; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві; пенсійне страхування. Джерелом коштів соціального страхування є відповідні фонди, створені розподілом і перерозподілом національного доходу. (Осадець).

Система соціального страхування в Україні виступає основою соціального захисту громадян. На неї покладається задача забезпечення застрахованим і членам їх родин комплексного захисту від економічних наслідків настання непрацездатності або смерті, що відбулися в результаті непередбачених і випадкових подій (соціальних ризиків). Ця система діє на некомерційних засадах, оскільки не передбачає отримання прибутку. Економічну основу системи соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюються державою. В інформаційному звіті Мінсоцполітики України за 2014 р. «Загальнообов’язкове соціальне страхування та пенсійне забезпечення у цифрах і фактах» зазначається, що «Основною метою системи соціального страхування… є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів».

Системи соціального страхування кожної держави, в ідеалі, мають забезпечувати надання допомоги своїм громадянам, перш за все, у зв’язку з існуванням дев’яти «стандартних» страхових ризиків, перелічених, відповідно до Конвенції МОП № 102, в Європейському кодексі соціального забезпечення: хвороба, безробіття, старість, трудове каліцтво, професійна хвороба, вагітність

та пологи, утримання дітей, інвалідність, втрата годувальника. Ці ризики характеризуються найбільшою типовістю і вірогідністю настання у житті кожної людини.

Отже, необхідність соціального страхування зумовлена:

• наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

• наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність;

• обмеженими можливостями держави щодо матеріального забезпечення непрацюючих громадян за рахунок бюджетних коштів.

• соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування покликане вирішувати такі завдання:

• формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, які з огляду на обставини не беруть участі

• трудовому процесі;

• забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

• скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

• сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування діє в двох напрямках: перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників; другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її. Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають певні фонди з характерними для них напрямками використання коштів.

Принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст.5 Основ):

Можна виокремити 7 базових принципів, які лежать в основі організації системи соціального страхування і які визначають її економічну сутність та значимість з огляду на забезпечення соціального захисту:

• соціальне страхування здійснюється під егідою держави;

• соціальне страхування є обов’язковим для всіх працюючих громадян;

• функції управління окремими видами соціальних ризиків розподілені між окремими цільовими Фондами соціального страхування;

• розмір внесків на соціальне страхування встановлюється з тим розрахунком, щоб вони забезпечували громадянам рівень соціального захисту відповідно до встановлених соціальних стандартів та якості життя;

• обсяги здійснюваних соціальних виплат визначаються обсягами нагромаджених фінансових ресурсів у відповідності з розмірами, термінами та іншими умовами сплати страхових внесків;

• право на отримання соціальних виплат визначається тільки виконанням зобов'язань щодо сплати страхових внесків і фактом настання визначеного законодавством страхового випадку (без додаткової перевірки доходів застрахованої особи);

• обов'язок щодо сплати страхових внесків розподіляється, відповідно до законодавства, між роботодавцями та найманими працівниками (із залученням, за необхідності, фінансових можливостей держави).

4/. Вітчизняна система соціального страхування включає наступні види страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності; страхування на випадок безробіття. [Основи, ст.4. ].

• теперішній час в Україні здійснюється чотири види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, котре забезпечує:

а) виплату пенсій по інвалідності у зв’язку з нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;

б) виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням, відшкодування збитків, завданих працівникам каліцтвом, або іншими ушкодженнями здоров’я, пов’язаними з виконанням ним трудових обов’язків,

• також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв’язку з нещасним випадком на виробництві;

в) заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань.

на випадок безробіття, яке забезпечує:

а) фінансування організацій професійної орієнтації населення, професійного навчання безробітних, сприяння їх працевлаштуванню;

б) виплату допомоги на випадок безробіття;

в) організацію додаткових робочих місць, утримання працівників державної служби зайнятості та інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян на працю.

• зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, яке забезпечує пенсійне страхування:

а) виплату трудових пенсій за віком, за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника (крім пов’язаних з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням);

б) виплату допомоги на поховання пенсіонерів.

• відповідності до перелічених видів у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування створюються спеціальні цільові фонди і органи управління ними.

5/. Управління окремими видами ЗОДСС здійснюють страхові фонди. Ці органи провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за

використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами..

Отже, під фондом соціального страхування слід розуміти відокремлений цільовий грошовий фонд, утворюваний за рахунок обов’язкових страхових внесків (єдиного соціального внеску) найманих працівників і роботодавців, призначений для забезпечення страхових виплат застрахованим особам та членам їхніх родин (в окремих випадках – встановленим законодавством категоріям отримувачів) та фінансування соціальних послуг.

Всі Фонди як фінансові установи є некомерційними самоврядними організаціями, котрі здійснюють управління позабюджетними цільовими страховими фондами і забезпечують управління соціальними ризиками за трьома напрямками: попередження страхових подій; страховий захист непрацездатних; надання соціальних послуг. Держава є гарантом надання Фондами матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам і стабільної діяльності Фондів.

Організаційно сучасна система державного соціального страхування в Україні до 2015 р. складалася з чотирьох відокремлених цільових фондів (далі – фонди соціального страхування), які забезпечували проведення відповідних видів соціального страхування:

• Пенсійний фонд (далі – ПФ);

• Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі – ФБ)

• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі

– ФТВП);

• Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – ФНВ);

Два останні фонди, починаючи з 2015 р., об’єднані в новоствореному Фонді соціального страхування України.

Фонди соціального страхування формуються за рахунок внесків, отримуваних від страхувальників-роботодавців та найманих працівників. За потребою (при дефіциті коштів фондів соціального страхування) до процесу

формування коштів фондів долучається держава, яка дотує дефіцит коштами державного бюджету (фактично – за рахунок платників податків).

Кошти соціальних фондів витрачаються за трьома напрямками: по-перше, це – страхові виплати в формі допомог, пенсій, компенсацій; по-друге, це фінансування соціальних послуг, в числі яких – послуги з медичного обслуговування, з реабілітації інвалідів, тощо. по-третє, – фінансування попереджувальних заходів, спрямованих на зменшення вірогідності настання соціальних ризиків: організація підготовки та перепідготовки безробітних, створення нових робочих місць, проведення заходів з техніки безпеки тощо.

Отримувачами коштів виступають застраховані особи або члени їхніх родин, а крім того – законодавчо визначені особи, які підпадають під дію соціальних ризиків, що дає їм право на отримання коштів з соціальних фондів.

Діяльність системи соціального страхування в цілому та кожного конкретного Фонду регулюється відповідними законодавчими та нормативними. Базовим законодавчим актом у цій сфері є «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Фонди соціального страхування як фінансові установи системи державного соціального страхування мають свій апарат та власні повноваження

• сфері здійснення контролю за мобілізацією і використанням акумульованих коштів. Їхня діяльність спрямована на реалізацію соціальної політики держави. Управління кожним Фондом соціального страхування здійснюють органи нагляду в особі Мінсоцполітики, яке контролює дотримання Фондами законодавства із загальнообов’язкового державного соціального страхування і Наглядової ради, яка складається з 15 осіб по 5 представників сторін соціального діалогу – держави, застрахованих осіб і роботодавців.

6/. За ЗОДСС надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

Пенсійне страхування:

• пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання;

• пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

• допомога на поховання пенсіонера;

• пересилання пенсійної справи при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до органу, що призначає пенсії.

Медичне страхування – не надається.

Страхування у зв’язку з ТВП та витратами, зумовленими народженням та похованням:

• допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

• допомога із вагітності та пологів;

• забезпечення оздоровчих заходів.

Страхування від НВ на виробництві та професійного захворювання:

• відшкодування шкоди потерпілим на виробництві (членам їх сімей) ( в т.ч. витрати на поховання потерпілого);

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

• пенсія по інвалідності внаслідок НВ на виробництві та профзахворювання.

Страхування від безробіття:

• відшкодування витрат, пов’язаних з профпідготовкою та профорієнтацією;

• матеріальна допомога безробітному;

• дотація роботодавцю для створення робочих місць.