Тема 2. Кримінально-виконавче законодавство України

Джерело права визначається у декількох аспектах: як джерело виникнення права як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам'ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави; у генетичному розумінні джерело права характеризують як умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) і ідеологічні (система уявлень суб'єктів про те, яким має бути право); джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика); діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси.

Джерела кримінально-виконавчого права – це акти органів влади або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права.

Норма права – це загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин.

Норми кримінально-виконавчого права – це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. 

Система законодавства – це цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства.

Кримінально-виконавче законодавство – це система нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права. Це нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання й відбування кримінальних покарань та застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

Кримінально-виконавче право як галузь права характеризується тим, що його норми об'єднані у систему єдиними принципами. Слід звернути увагу на існуючі відмінності між принципами кримінально-виконавчого законодавства, сформульованими у ст. 5 КВК України, й принципами кримінально-виконавчого права як галузі права. Так, за ст. 5 КВК «кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбу­вання покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулю­вання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяль­ності органів і установ виконання покарань». На відміну від цього пе­реліку принципами кримінально-виконавчого права є: справедливість, поважання прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання.

КВК України складається із Загальної частини, Особливої частини та Прикінцевих положень. Загальна та Особлива частини поділені на п'ять розділів, які складаються з 26 глав, що містять 166 статей. Розділ перший містить норми, які визначають загальні положення криміналь­но-виконавчого законодавства, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань, регулює питання нагляду й кон­тролю за виконанням покарань і участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Розділ другий регулює питання виконання по­карань, не пов'язаних із позбавленням волі, розділ третій – виконання покарання у виді позбавлення волі, розділ четвертий – виконання пока­рання у виді довічного позбавлення волі. Розділ п’ятий присвячений пи­танням звільнення від відбування покарання, допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, контролю і нагляду за ними. При­кінцеві положення регулюють питання введення в дію КВК України.

Базовим джерелом і юридичною основою розвитку законодавства, у тому числі і кримінально-виконавчого, є Конституція України. Напри­клад, ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються організація й діяльність органів і установ вико­нання покарань, тільки законом оголошується амністія. Згідно із ст. 106 Конституції України до компетенції Президента України відноситься здійснення помилування. Більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України, по­вною мірою поширюються і на засуджених. Зокрема, ч. З ст. 63 Консти­туції України встановлює, що «засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду». На підставі, наприклад, ст. 64 Конституції Ук­раїни у 1998 р. Конституційний Суд України визнав неконституційни­ми норми Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо обмеження виборчого права для осіб, які за вироком суду перебу­вають у місцях позбавлення волі на час перебування в цих місцях.

До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого пра­ва, слід віднести:

- Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»;

- Закон України від 30 липня 1993 р. «Про попереднє ув'язнення»;

- Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV.

- Закон України «Про виконавче провадження»;

- Закон України   «Про пробацію» від 5 лютого 2015 року  та ін.

Низка норм кримінально-виконавчого права міститься і в Указах Президента України. Зокрема, це Указ Президента від 5 квітня 1994 р. №139/94 «Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України» або Указ Президента України, яким затверджено «Положення про порядок здійснення помилування» від 21 квітня 2015 року № 223/2015.

Окремі питання діяльності кримінально-виконавчої системи регу­люються також і постановами Кабінету Міністрів України. Наприклад, Постанова «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 2 липня 2014 р. № 225 або «Про питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 21 січня 2015 р. № 17.

Такаж слід виокремити Накази Міністерства юстиції України. Наприклад «Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань» від 24.11.2014 № 1969/5, «Про затвердження Інструкції з оформлення посадовими особами установ виконання покарань та слідчих ізоляторів матеріалів про адміністративні правопорушення» від 08.09.2015 № 1674/5; «Про затвердження Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 р. за № 1110/23642; «Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі Зареєстровано в Міністерстві юстиції України» від 11 березня 2013 р. за № 387/22919.

Слід визначити накази Державної пенітенціарної служби України Наприклад «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо вивчення стану виконавської дисципліни в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та Методики проведення в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах оцінки ефективності здійснення контролю за виконанням завдань, визначених законами України, постановами Верховної Ради України, актами і дорученнями Президента України та Кабінету Міністрів України« від 29.02.2012 року.

Більш детальна регламентація порядку й умов виконання та відбу­вання кримінальних покарань, інших питань діяльності кримінально-виконавчої системи відображена у низці відомчих нормативно-право­вих актів.

Семінарське заняття

1. Загальна характеристика та поняття кримінально-виконавчої системи України.

2. Поняття та види органів і установ виконання покарань.

3. Державна кримінально-виконавча служба України та її структура.

4. Державна пенітенціарна служба України: завдання, функції та структура.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Поняття кримінально-виконавчого законодавства, його цілі, задачі, структура і зміст.

2. Закон як основна форма кримінально-виконавчого законодавства.

3. Кримінально-виконавчий кодекс, його загальна характеристика.

4. Співвідношення кримінально-виконавчого законодавства України з міжнародними-правовими актами в області виконання покарань.

5. Застосування кримінально-виконавчого законодавства, його дія у просторі і часі.

6. Поняття, зміст функції та особливості норм кримінально-виконавчого права.

7. Види норм кримінально-виконавчого права Структура кримінально-виконавчих норм.

8. Реалізація норм кримінально-виконавчого права.

9. Поняття кримінально-виконавчих правовідносин та їх особливості.

10. Основні елементи кримінально-виконавчих правовідносин.

11. Суб’єкти, об’єкт кримінально-виконавчих правовідносин та їх юридичний зміст.

12. Інші види правовідносин, які виникають при виконанні покарання, їх взаємозв’язок з кримінально-виконавчими правовідносинами.

2. Глосарій: джерела права, закон, підзаконний нормативно-правовий акт, джерела законодавства, система законодавства, кримінально-виконавче законодавство України, принципи кримінально-виконавчого законодавства, система джерел кримінально-виконавчого права, етапи розвитку кримінально-виконавчого законодавства України.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на занятті.

4. Вирішити практичне завдання (кейси).

Ситуація 1.

Громадянин Симоненко, який раніше два рази відбував покарання у виді позбавлення волі, був засуджений за сукупністю злочинів до 10 років позбавлення волі. Він був направлений для відбування покарання у виправну колонію мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Чи правильно визначено вид колонії?

Обґрунтуйте свою відповідь з посиланням на чинне законодавство України.

Ситуація 2.

Громадянин Кривенко у віці 17 років вчинив розбійний напад. Через рік він був засуджений за ч.1 ст. 187 КК України до 5 років позбавлення волі і був направлений для відбування покарання у виховну колонію.

Чи правильно визначено вид колонії?

Обґрунтуйте свою відповідь з посиланням на чинне законодавство України.

Ситуація 3.

Громадянка Мирошниченко була засуджена за ст. 196 КК України до 2 років позбавлення волі.

Який вид УВП має бути визначений для засудженої?

Обґрунтуйте свою відповідь з посиланням на чинне законодавство України.

5. Розв’язати тести:

1. Назвіть відповідний напрямок державної діяльності, що відображає сутність і властивість кримінально-виконавчої політики:

а) реалізація кримінальної відповідальності;

б) визначення правового порядку призначення покарання;

в) створення правових та організаційних основ виконання покарань;

г) участь у боротьбі з транснаціональною злочинністю

2. Які з названих органів відносяться до основних суб’єктів формування і реалізації кримінально-виконавчої політики:

а) Конституційний Суд України, Верховний Суд України;

б) Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України;

в) Державна пенітенціарна служба України;

г) Міністерство внутрішніх справ України, СБУ;

д) органи прокуратури, Міністерство юстиції України

3. Основною метою кримінально-виконавчого законодавства України є:

а) запобігання злочинам;

б) правове забезпечення виправлення засуджених;

в) захист інтересів особи, суспільства та держави;

г) створення умов для запобігання нелюдському поводженню із засудженими;

д) правове регулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань

4. Кримінально-виконавчий кодекс України складається з:

а) параграфів і пунктів;

б) розділів;

в) параграфів;

г) розділів і параграфів;

д) розділів і глав.

5. Кримінально-виконавче право ‒ це:

а) самостійна галузь права;

б) комплексна галузь права;

в) складова частина кримінального права;

г) складова частина кримінального та кримінально-процесуального права;

д) складова частина кримінології.

6. Предметом правового регулювання кримінльно-виконавчого права є:

а) комплекс соціально-політичних, економічних, моральних, психолого-педагогічних проблем, які виникають при виконанні кримінальних покарань;

б) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з призначенням і виконанням покарання;

в) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з виконанням кримінальних покарань

7. До галузевих принципів кримінально-виконавчого права не відноситься принцип:

а) поєднання заходів переконання та примусу;

б) участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань;

в) презумпції невинуватості;

г) індивідуалізації виконання покарань;

д) рівності засуджених перед законом.

8. Зміст кримінально-виконавчих правовідносин утворюють:

а) порядок та умови виконання покарань;

б) права і обов’язки суб’єктів правовідносин;

в) фактична поведінка суб’єктів, блага та інтереси засуджених;

г) права і обов’язки суб’єктів та їх фактична поведінка.

9. Не є підставою виконання і відбування покарання:

а) акт помилування;

б) наказ начальника виправної установи;

в) Закон України «Про амністію»;

г) вирок суду, який набрав законної сили;

д) інші рішення суду.

10. Визначте серед норм кримінально-виконавчого права ті, що відносяться до охоронних:

а) норми, що встановлюють правила поведінки;

б) норми, що визначають права персоналу установ виконання покарань;

в) положення, що формулюють правила вибору норм;

г) норми, що наділені санкцією покарання.

11. Визначте сутність кримінально-виконавчого права України:

а) є складовою частиною, продовженням кримінального права;

б) є самостійною галуззю права;

в) підгалузь кримінально-процесуального права;

г) є комплексним міжгалузевим нормативно-правовим утворенням.

12. Які з названих актів входять в систему джерел кримінально-виконавчого права:

а) накази Державної пенітенціарної служби України;

б) накази Міністерства юстиції України;

в) накази Міністерства внутрішніх справ України;

г) накази Генерального прокурора;

д) міжнародні правові акти.

13. Назвіть юридичні факти, що породжують кримінально-виконавчі правовідносини:

а) взяття особи під варту;

б) тримання підсудного у слідчому ізоляторі;

в) набрання обвинувальним вироком чинності;

г) оголошення судом обвинувального вироку щодо застосування покарання.

14. Які з названих видів покарань відносяться до покарань не пов’язаних з позбавленням волі:

а) громадські роботи, штраф;

б) арешт;

в) позбавлення волі;

г) довічне позбавлення волі.

15. В системі яких органів виконавчої влади знаходяться кримінально-виконавчі інспекції:

а) в системі Міністерства внутрішніх справ України;

б) в системі Міністерства юстиції України;

в) в системі Державної виконавчої служби України;

г) в системі Державної пенітенціарної служби України.

16. Визначте, які із перерахованих органів держави відносяться до основних видів установ виконання покарань:

а) виправні колонії середнього рівня безпеки;

б) виправні колонії максимального рівня безпеки;

в) виправні колонії;

г) виправні центри;

д) виховні колонії.

17. Назвіть визначені Конституцією України обмеження в правовому статусі засудженого:

а) обмеження, що визначаються інструкціями;

б) обмеження, що встановлені Державною пенітенціарною службою України;

в) обмеження визначені законом і вироком суду;

г) обмеження визначені органами прокуратури.

18. Визначте органи держави, які спеціально утворені для виконання покарань:

а) державна виконавча служба;

б) кримінально-виконавчі інспекції;

в) виправні колонії;

г) військові частини;

д) гауптвахти.

19. Які з політичних і соціально-економічних прав і свобод засуджені тимчасово обмежуються в місцях позбавлення волі:

а) право на участь в демонстраціях;

б) право обирати в органи влади;

в) право на свободу совісті;

г) право на раціоналізацію та винахід.

5.20. Кримінально-виконавчий кодекс України було прийнято в:

а) 2001 р.;

б) 2003 р.;

в) 1997 р.;

г) 1995 р.

Джерела і література: 1-57, 61-66, 73, 74, 81, 98.

***