Тема5 . Правовий статус юридичних осіб

Навчальна мета:

Ознайомитись з особливостями правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві, з поняттям та класифікацією юридичних осіб у міжнародному приватному праві, дати поняття особистого статуту та національності юридичних осіб, визначити критерії визначення національності юридичних осіб у міжнародному приватному праві; охарактеризувати діяльність іноземних юридичних осіб на території України та українських юридичних осіб за кордоном.

Час: 2 години.

Навчальні питання

1. Поняття юридичної особи. Класифікація юридичних осіб в міжнародному приватному праві.

2. Поняття особистого статуту організації та визначення національності юридичної особи.

3. Правовий статус іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.

4. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном.

5. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи.

6. Особливості створення та діяльності офшорних компаній.

Нормативний матеріал. Судова практика

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради – 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Закон України „Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 32. - Ст. 422.

4. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради – 2003. - N 18. - Ст.144.

7. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 44. — Ст. 391.

8. Закон України «Про концесії» // Відомості Верховної Ради України. — 1999, — № 41. — Ст. 372.

9. Закон України «Про державну реєстрацію юридичний осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32, —Ст. 263. (Дія цього Закону поширюється на всі організації, визнані юридичними особами.)

Список літератури

1. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

2. Федіняк Г.С., Федіняк Л.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 432 с.

3. Богуславский М.М. Международное частное право: - М.:Юрист, 2002. – 408 с.

4. Кибенко Е.Р. Международное частное право: учебно-практическое пособие. – Харьков: Эспада, 2003. – 512 с.

5. Юлдашев О.X. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти. - К.: МАУП, 2004. - 576 с.

1. Поняття юридичної особи. Класифікація юридичних осіб в міжнародному приватному праві

Інтернаціоналізація суспільного життя позначається активною співпрацею суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування, профспілок, громадських організацій різних країн. Зазначені соціальні організації створюються та реєструються у передбаченому законом порядку, наділяються цивільною правоздатністю та дієздатністю, можуть виступати позивачами та відповідачами в суді. Українське законодавство, як і законодавство деяких інших держав, визначає, що такі соціальні утворення наділяються статусом юридичної особи (ст. 80 Цивільного кодексу України). Але в переважній більшості іноземних країн при чіткому та розвинутому регулюванні порядку створення та діяльності окремих соціальних утворень (корпорацій, установ, громадських об’єднань тощо) узагальнюючий інститут юридичної особи або взагалі не визначається¹, або формулюється досить лаконічно. У літературі як приклад наводяться більш-менш розгорнуті визначення юридичної особи, що містяться у Цивільних кодексах країн Латинської Америки. У Цивільному кодексі Чилі так сформульовано це поняття: юридичної особою є особа фіктивна, здатна здійснювати права, нести цивільні обов’язки і вступати у правові та неправові відносини².

Стаття 80 ЦК України дає визначення юридичної особи, вказуючи, що це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.

Статус юридичної особи можуть набувати будь-які організаційні утворення, якщо вони мають відокремлене майно, інші майнові й особисті немайнові права, можуть бути позивачами та відповідачами в суді, господарському та третейському судах.

Різноманітність класифікацій юридичних осіб зумовлена особливостями правових систем і критеріями класифікації.

За підставами виникнення виокремлюються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права (така сама класифікація встановлена у ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України). Якщо підставою створення юридичної особи публічного права є публічноправовий акт (закон чи адміністративно-правовий акт), то для юридичної особи приватного права такою підставою є акт приватноправового характеру. Особливістю деяких юридичних осіб публічного права є наявність владних повноважень, до них належать різноманітні державні установи та територіальні одиниці.

Наприклад, юридичними особами публічного права у Франції є департаменти та громади, у Німеччині — землі, в Італії — провінції та комуни. До цієї категорії належать організації культури, просвіти, науки, охорони здоров’я, торгові та промислові палати тощо.

Юридичні особи приватного права можуть виступати у різних формах, що передбачені законодавством держав. Це спілки та установи відповідно до статей 21, 22 німецького Цивільного зводу, товариства й асоціації згідно зі статтями 1832, 1842 Цивільного кодексу Франції; корпорації (об'єднання осіб) та установи — за правом Швейцарії; корпорації з кількох осіб (зокрема державні підприємства) та корпорації з однієї особи (наприклад, король, служителі церкви) — в Англії.

Переважну кількість юридичних осіб приватного права становлять суб’єкти господарювання, які можна поділити на одноосібні та колективні. Перші зазвичай є власністю однієї особи або сімейства і несуть відповідальність усім майном підприємства та всім особистим майном. Фірмове найменування одноосібного підприємства, як правило, збігається з іменем і прізвищем його власника. У Німеччині одноосібне підприємство має назву Einzelunternehmung, Einzelfirma, у Франції — Entreprise individuelle, у Великій Британії — Ownership, у США — Individual proprietorship. Форму одноосібних підприємств за кордоном здебільшого мають дрібні та середні підприємства, хоча трапляються і гіганти сімейного типу, наприклад фінансова група Юнсонів у Швеції¹.

Але найбільш поширені колективні суб’єкти, об’єднання підприємців, що в Україні (ч. 1 ст. 81 ЦК України) та інших європейських державах поділяють на «об’єднання осіб» та «об’єднання капіталів». Об'єднання осіб засновані на особистій участі їх членів у веденні справ підприємства та довірчому характері взаємовідносин їх учасників. Об'єднання капіталів мають на меті концентрацію капіталів і уникнення учасниками ризику, що виникає у процесі господарської діяльності, та не передбачають обов’язкової особистої діяльності. Об’єднання осіб і об’єднання капіталів розрізняються за типом відповідальності їх учасників за зобов’язаннями підприємства. Якщо всі учасники (або кілька з них) відповідають за зобов’язаннями підприємства всім належним майном, йдеться про товариства або партнерства (Partnership); коли відповідальність учасників обмежена лише їх майновими вкладами, — це корпорація (Corporation). Тому для іноземних юристів не завжди зрозумілим є термінологія законодавства України, оскільки згідно із Цивільним і Господарським кодексами України товариствами вважаються суб’єкти господарювання як з необмеженою (повні та командитні товариства), так і з обмеженою (акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю) відповідальністю. У російському цивільному законодавстві таку розбіжність подолали виокремленням «полных и коммандитных товариществ та «акционерных обществ, обществ с ограниченной ответственностью»².

В зарубіжному праві слід розрізняти товариства, створені за Common law - загальним правом - (британська правова модель) і за цивільним правом (правова модель континентальної Європи).

Британське Common law ігнорує самостійну природу товариства, не кажучи про надання йому статусу юридичної особи. За судовою практикою Великої Британії, учасник товариства не може заборгувати товариству, оскільки «людина не може бути нічого винна сама собі», — таке формулювання містилося в одному з хрестоматійних рішень суду. Отже, товариство та його учасники не розрізняються. Закон «Про товариства» 1890р. (PartnershipAct), на основі якого здійснюється регулювання у країнах, що сприйняли англійську модель, визначає товариство як «відносини, що виникли між особами, які спільно господарюють з метою отримання прибутку». Досить часто товариство вважається видом договору, оскільки в його основі лежить письмова угода учасників. Кожен з учасників товариства є агентом і одночасно принципалом (довірителем) по відношенню до інших учасників. Як агент він діє від імені всіх інших учасників у межах тих видів діяльності, заради яких створювалося товариство, а як принципал — відповідає за діяльність усіх інших учасників, за все, що вони здійснили в межах зазначених видів діяльності. Отже, в англійській моделі товариство не тільки не є юридичною особою, а й не має самостійної правоздатності, яка б відрізнялася від правоздатності його учасників. Тому товариство в даному випадку слід розглядати як відносини між двома чи більше особами, а не як організацію, що створена цими особами й незалежна від них¹.

Деякі автори (Юлдашев О.Х.) дає більш докладну класифікацію юридичних осіб у праві Великобританії. Так, він також визначає, що в англійському праві розрізняють товариства (об'єднання осіб) і компанії (об'єднання капіталів).

Товариства, в свою чергу, поділяються на

• товариства з необмеженою відповідальністю — за статусом приблизно відповідають повному товариству, за винятком того, що така організаційна форма не визнається юридичною особою, не підлягає обов'язковій реєстрації в торговому реєстрі. Вказаний вид товариства відповідає розглянутій вище моделі товариства, створеного за Common law.

• Товариства з обмеженою відповідальністю — за статусом відповідають командитному товариству.

Компанії також поділяються на види:

• з необмеженою відповідальністю — відрізняються від аналогічного товариства тільки тим, що визнаються юридичною особою; їх утворення пов'язане з дотриманням певних, але незначних формальностей;

• з обмеженою відповідальністю — за статусом подібні до акціонерного товариства, але відрізняються від нього тим, що в компанії створюється не акціонерний, а пайовий капітал, який розподіляється на рівні паї. Відмінність між паєм і акцією полягає у тому, що акція може дробитися, і певна її частина належати різним особам, що неможливо у разі паю. Акція повинна бути оплачена відразу, оплата паю можлива протягом визначеного часу.

Компанії з обмеженою відповідальністю поділяються на публічні (оголошують публічну підписку на паї та підлягають публічній звітності) та приватні (аналогічні за статусом товариствам з обмеженою відповідальністю континентального європейського типу)¹.

У США існують два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) і корпорації (об'єднання капіталів). Товариства утворюються на основі закону, прийнятого в більшості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство не визнається юридичною особою, але має певні властивості правосуб'єктності. Будь-який компаньйон товариства має компетенцію представляти інших власників і брати фінансові зобов'язання. За законодавством США товариства можуть бути повними і командитними.

Корпорації бувають публічні, непідприємницькі та підприємницькі. Перші два види не ставлять за мету одержання прибутку, третій вид за статусом приблизно відповідає звичному для нас акціонерному товариству. Особливістю США є відсутність єдиного для всіх штатів закону, що визначає правове становище корпорацій. Тому зазвичай корпорації утворюються за законом того штату, де передбачено найбільш пільгові умови щодо податків і зборів, стягнутих при створенні корпорації. Найпопулярнішими щодо цього є штати Делавер і Нью-Джерсі¹.

Правова модель товариства в континентальній Європі принципово відрізняється від британської. По-перше, європейські правові системи засновані на розрізненні цивільного та торгового права, тому виокремлюються відповідно цивільні (наприклад, товариство мешканців будинку, фермерів) і торгові (метою яких є отримання прибутку) товариства. По-друге, за законодавством більшості європейських країн, товариство є юридичною особою (§ 105 Німецького торгового уложення; статті 20, 21 і 22 Французького торгового кодексу; статті 75 і 85 Торгового кодексу Іспанії). Відповідальність учасників товариства є необмеженою і солідарною.

У більшості країн континентальної Європи існує розподіл об'єднань підприємців на такі види: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство.

Правовий статус командитних товариств за кордоном подібний до передбаченого ст. 133 Цивільного кодексу України. Командитні товариства складаються з двох груп учасників: із тих, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарне несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повні учасники), та тих, які несуть відповідальність лише у межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства.

Відомі також змішані форми господарських товариств, наприклад командитне товариство з обмеженою відповідальністю, коли повним учасником у командиті як юридична особа стає компанія з обмеженою відповідальністю.

Проте у багатьох країнах найпоширенішими видами суб’єктів господарювання є корпорації — акціонерні компанії та компанії з обмеженою відповідальністю. Акціонерні компанії виступають формою організації крупного капіталу, що дозволяє залучати фінансові кошти для ведення господарської діяльності й ефективно управляти підприємством. Компанії з обмеженою відповідальністю здебільшого використовуються в малому та середньому бізнесі, частка яких в економіці зарубіжних країн дуже велика¹.

Головні ознаки компаній з обмеженою відповідальністю схожі між собою в більшості країн світу, за виключенням Великої Британії, де вони відповідають акціонерним компаніям. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть відповідальність за зобов’язаннями підприємства лише в межах зробленого вкладу. Капітал у вигляді часток-паїв поділяється між засновниками без публічного оголошення і зазвичай є іменними. Як правило, кількість учасників обмежена: до 30—50 осіб. Такі обставини зацікавлюють підприємців, оскільки за умов обмеженої відповідальності вони можуть здійснювати будь-які господарські операції, не надаючи їм гласності².

Законодавство стосовно акціонерних товариств найбільш розроблене і деталізоване. У Німеччині діє Акціонерний Закон (1965 p.), викладений у п’яти книгах³, де детально розглянуті питання заснування, внутрішньої структури, діяльності та ліквідації акціонерних компаній, відповідальності їх засновників і посадових осіб. Ордонанс Франції від 24 липня 1966 p., а також Декрет про торгові компанії (1967 р.) визначають порядок створення та діяльності у Франції акціонерних компаній і компаній з обмеженою відповідальністю, регулюють їх структуру, правовий статус цінних паперів, а також містять великий перелік кримінальних дій, які вважаються порушенням правил діяльності торгових компаній⁴.

Зазвичай акціонерна компанія — це об’єднання капіталів, що утворюється шляхом випуску акцій, які є документами на пред’явника, котуються на фондовій біржі і можуть вільно переходити від однієї особи до іншої.

Акціонерні товариства — найпоширеніша форма об'єднань у зарубіжних країнах, оскільки вона є найзручнішою для підприємців. З одного боку, акціонерне товариство дає можливість здійснювати концентрацію капіталу, збираючи засоби дрібних власників і передаючи їх у розпорядження великого капіталу, з іншого — сприяє уникненню ризику, пов'язаного з господарською діяльністю, не допускаючи висунення до акціонера ніяких вимог щодо зобов'язань товариства. Винятком у цьому плані є Німеччина, де більшість підприємств зареєстровано у формі GmbH (товариств з обмеженою відповідальністю)¹.

Отже, методи правового впливу на формування та діяльність юридичних осіб схожі у багатьох країнах, типовими є і види їх організаційно-правових форм, однак, кожна країна має специфічні особливості, зумовлені історичними, політичними та іншими обставинами².