Тема 6. Стилістичні засоби української мови. Класифікація тропів

Стилістичні засоби усіх рівнів української мови. Фоностилістика, лексична і граматична стилістика. Засоби, які мають міжрівневий характер. Біблійні символи. Загальна характеристика тропіки. Тропи – слова, що охоплюють слова, словосполучення і вирази, що вживаються у переносному значенні і служать виразності мови. Системний характер тропіки: механізми семантичних змін, зміщень, трансформацій, зв’язки між семами різних семем, переходи та перехрещення між ними, трансформація сем знака відсутнього реферату до наявного. Класифікація тропів. Метафора і її функції. Граматичне вираження метафор: субстантивні, атрибутивні, атрибутивно-субстантивні, дієслівні. Метонімія, синекдоха, парономазія. , його граматичне вираження. Порівняння. Антитеза, парцеляція, оксюморон, парономазія, антономазія, персоніфікація, алегорія, іронія, пародія.

Ключові слова: стилістичні засоби, біблійні символи, тропи, метафора, метонімія, синекдоха, парономазія, гіпербола, літота, епітет, порівняння. персоніфікація, алегорія, іронія, пародія

3 Методичні вказівки до самостійного виконання практичних завдань

У процесі самостійного вивчення матеріалу студенти повинні вміти дати відповіді на питання що викладені нижче. У процесі самостійного опрацювання поданого нижче матеріалу, студент має опрацювати рекомендовану до теми літературу й виконати практичний блок завдань.

3.1. Стилістика як наука про стилістичну систему національної мови. Стилі української мови план

1. Обсяг і зміст поняття «стилістика».

2. Функції мови і мовні стилі.

3. Критерії класифікації стилів.

4. Функціональні та експресивні стилі.

5. Поняття підстилю.

6. Диференційні ознаки та класифікація стилів.

7. Поняття індивідуальний стилю.

8. Стильова норма.

9. Оцінний критерій у стилістиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. – К., 1990.

2. Дзюбишина-Мельник Н. Ще один стиль української літературної мови " Культура слова. - 1994. - № 45.

3. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературно­го мовлення. - К., 1973.

4. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культу­ра мови). - К., 1999. - С. 270-274, 299-320.

5. Зарицький М. С. Стилістика сучасної української мови. - К., 1999. -С.387.

6. Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української мови. - К., 1970.

7. Коцюбинська М. Зафіксоване та нетлінне. Роздуми про епістолярну творчість. - К., 2001.

8. Марахова А. Ф. Мова сучасних ділових документів. - К., 1981.

9. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. - К., 2003. - С. 140-169, 241-303.

10. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. - Т., 2000. -С. 5-18.

11. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І. К. Білодіда. - К., 1973. - С. 561-582.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте рекомендовану літературу, підготуйтесь до обговорення теоретичних питань.

2. Проілюструйте власне дібраними прикладами кожний функціональний стиль сучасної української літературної мови:

ЕКСПРЕСИВНІ СТИЛІ – різновиди мови, пов'язані з емоційно-оцінним забарвленням мовних одиниць (високе, нейтральне, знижене).

ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ – обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, встановлювати закономірності, розвитку явищ. Підстилі: суто науковий, науково-технічний, науково-популярний, науково-навчальний тощо.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ – стиль ділових документів: міжнародних договорів, юридичних законів, урядових постанов, статутів, діловодства тощо, для яких характерна конкретність, лаконічність викладу, чіткість формулювань.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ – той, що виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації. Серед інших функціональних стилів цей стиль виділяється тим, що добір і використання мовних засобів характеризується в ньому поєднанням обох вимог – прагненням до посилення як логічної, так і емоційної сторони висловлення.

РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ – стиль, який використовується в безпосередніх побутових ситуаціях спілкування, у ньому переважають форми усного діалогічного мовлення з активним використанням емоційної інтонації, міміки, жестів.

СТИЛЬ МАСОВО-ПОЛІТИЧНОЇ І ДІЛОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – стиль, що функціонує в різних жанрах (нарисах, інтерв'ю, статтях) і поєднує в собі такі функції: інформативну, повідомлення та впливу.

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ – той, що реалізує естетичний вплив мови через конкретно-чуттєвий зміст художніх образів.

КОНФЕСІЙНИЙ СТИЛЬ – стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. Стиль перекладної культової (Біблія, житія, апокрифи тощо) й оригінальної (проповіді, послання, тлумачення Святого письма, молитви) літератури.

ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке поділяють на родинно побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове та інші.

ОРАТОРСЬКИЙ СТИЛЬ – стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспрямований вплив на слухачів. Майстерність виявляється в логічній та емоційній будові промови, у досконалому володінні нормами літературної мови.

3.Подайте дефініції термінів:

стилістика, стиль, стильова норма, мовна норма, експресивність, ідіостиль.

4.Випишіть із газет 10 речень, у складі яких є експресивні словосполучення як з позитивно-оцінним забарвленням, так і з негативно-оцінним. Поясніть, як такі словосполучення оновлюють виражальні засоби газетного тексту.

5. Проаналізуйте декілька газетних текстів одного жанру (на вибір) і встановіть, наскільки вони відповідають вимогам, які ставляться до текстів цього жанру.

6. Підберіть кілька уривків з художніх текстів, які відображають особливості усного мовлення: довільність у додержанні мовної норми, певні особливості в структурно-граматичній організації (коротші речення, висока частота неповних побудов, інверсії, зумовлені спонтанним характером мовлення). Визначіть особливості інтонування цих текстів.

7.Знайдіть 1-2 автобіографії відомих літературних і громадських діячів, порівняйте мову автобіографії літературної і службової

8. Визначте стильовий колорит кожного з поданих текстів. За допомогою яких мовних засобів він створюється.

1.Майже кожен студент може поволі привчити себе до думки, що він – потенційний науковець. І навіть лауреат!

Це, звичайно, відбудеться не одразу: всьому, як то кажуть, свій час. Та коли отой час прийде, цілком можливо, що вчорашній студент збереться з думками й напише свою першу наукову доповідь. Потім – другу, третю! Зрештою й сам не помітить, як почне регулярно виступати на всіляких конференціях, конгресах, з'їздах та симпозіумах...

Чим саме оті поняття відрізняються одне від одного, точно не знає ніхто. Але достеменно відомо, що давньогрецьке слово «симпозіум» значить... бенкет (!). Втім, не просто бенкет. Адже гармонійні елліни навіть під час веселого бенкетування могли вести філософські бесіди. Й навіть – диспути. Між першою та другою стравами встигали поговорити і про сенс життя, і про чергові Олімпійські ігри, і про правильне харчування, і про неправильне виховання, і ще багато про що. Бо коли за банкетними столами сиділи (або, точніше, за звичаєм, лежали), приміром, Сократ, Платон чи Арістотель – вони завжди знаходили, про що поговорити. І завдяки цьому їхні співтрапезники часто забували про їжу тілесну заради духовної.

Ще зовсім недавно деякі симпозіуми, як відомо, завер­шувалися підсумковими бенкетами. Інколи навіть проводи­лися «плавучі симпозіуми» на теплоходах. А на воді, між іншим, досить легко втратити рівновагу. Особливо коли втрачалося почуття міри й гастрономічне застілля ставало головним, а наукове – додатком до нього. Такий крен був небезпечний не стільки для корабля, скільки для дипломо­ваних пасажирів.

Тому, проводячи черговий симпозіум, намагайтеся не втрачати грунт під ногами (в усіх розуміннях). Частіше пригадуйте мудрих еллінів, які не перетворювали бенкет розуму й думки на щось інше. Бо пам'ятали: буквальний переклад – не завжди найкращий! (Ю.Шанін)

2..Тут збігалося кілька шляхів, де тяглися неосяжними потоками і піші, і кінні всуміш з хурами сіна, селянськими возами і ридванами, і колебками пишного панства. Кавалькада повільно спустилася до переправи і потрапила в непрохідну гущавину людей та возів біля розведеного на ніч моста.

Пан Бжеський зупинив коня. Це був огрядний чоловік років сорока з пишними вусами, припорошеними чи то памороззю, чи то передчасною сивиною. Він спробував пробитися наперед, але хоч як шарахалися люди від його хропучого коня, він не зміг прокласти собі дороги.

— Сто дзяблув! — вилаявся він спересердя.— Через це бидло ми не застанемо ані пана метриканта, ані пана підкоморія. Спробуй, Янеку, пробитися.

Янек урізався в юрбу. Злякано заверещала жінка і тілом прикрила свою дитину. Скрикнув худорлявий капелан, побачивши над собою вищирену конячу морду, але кілька дужих чинбарів перетяли Янекові дорогу, і він застряв у юрбі, як сокира в деревині, і не міг ані рушити далі, ані повернутися до пана Бжеського, який роздратовано смикав собі вуса.

Маршалківська сторожа повільно зводила міст. Бжеський розумів, що доведеться довго чекати, і запалив люльку, милуючись, як виступає з темряви зубчастий силует Варшави (З.Тулуб).

3. Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком і матір 'ю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись помирати, звертаюсь до вас з цим словом.

...Мою грамотицю прийміть до свого серця. Не лінуйтесь, а щиро трудіться. Перш за все не забувайте убогих, яко можете, годуйте їх і подавайте сиротам. 1 вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б то не був: правий чи винний, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо завинив хто в смерті, не губіть християнської душі. Не майте гордощів у своєму серці і розумі, а скажіть: сьогодні живу, а завтра помру: смертні ми. Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів.

Пам'ятайте: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства. Не лютувати словом, не ганьбити нікого у розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору ("Повчання Володимира Мономаха ").

4. У склянці, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони...

Темно-червона, окружена листками, що недбало зви­сали, горіла пурпурою. Розцвіталася розкішно, упоюва­лася сама собою; принаджувала до себе і ждала неспо­кійно.

Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темно-зелених листків, тулилася блідо-рожева рожа, що тільки наполовину розцвілася.

Вона ще перед кількома хвилями була пуп'янком, а тепер, немов від одного сильного віддиху раннього по­вітря, розцвілася і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тимчасом вона все ще була пуп'янком.

Вона була повна поетичного прочуття – рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними ме­теликами...

Крайні листки її були напоєні темно-рожевою крас­кою, але середущі тільки якби почервонілися від рожевого подиху. Ніжна і запашна і несказанно непорочна, сперлася вона на темно-червону рожу, притулилася і несвідомо допоминалася, аби її взяти в обійми.

Коло них стояла біла.

Обтулена свіжими зеленими листками, вона тонула в собі, а проте чула, що живе. Ледве прочуваючи своє барвне окруження, сіяла невинністю і чистотою і пахла так чудово, що зелені листки здержали свій віддих і в нестямі пили її солодощі...

(О.Кобилянська).

5.В душі порвались і зів'яли струни,

Що для пісень розрадою були.

Замовкли, не відлунюються луни,

Що донедавна день і ніч гули.

Минає все — біблійна мудрість каже.

Усе на білім світі — маята.

Але чому ж так серце смуток в'яже

І підступа до горла гіркота?!

Невже живеш для того, щоб померти.

І не лишити пам'ять по собі?

Щоб все життя одного плуга перти,

Та ще і вдячним буть за це судьбі.

По різному в історію приходять.

І не однаково до неї йдуть.

І ті, що безроздільно верховодять,

І ті, що перед ними спини гнуть.

Лишаються не тільки Герострати,

Що пам'ять людську спопелили злом.

А й ті, що за життя зуміли стати

Своїй землі опорою й крилом (О. Білаш).

9. Прочитайте подані уривки. Визначте особливості ідіостилю кожного письменника, враховуючи формальні і змістові показники.

1. Золота осінь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати – він аж ніби кров'ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», – ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру-кру»:

– «Чуєш, брате мій, товаришу мій?» Відлітаємо!

Золота осінь...

От в цей саме час заєць уже збігав до підборщика хутра, той йому вже на всі прорішки попідбирав густо-теплі шматочки, вичистив вуха й лапки і посадив на ріпицю білий помпон.

Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помі­дори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.

Незмінною залишається стопка.

При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, бе­реться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, – місцевість рельєфнішає.

Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:

— Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значить є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм... є... Чи не мало буде?(Остап Вишня)

2. Дівчинка вже виходила з будинку. Йшла вулицями, а вони були аж зовсім порожні. Йшла по білій, пухнастій від куряви дорозі, і її біла сорочечка світилася. Сяяв у небі Місяць, стояла коло нього Зірочка, і дівчинка повертала до них вряди-годи голівку. Йшла таки на Поле, однак зовсім не за ласощами, бо хто блукав би ночами за ласощами, коли їх можуть купити мама й тато, дівчинка йшла побачити таки Вовка!

А Вовк ішов тією ж дорогою, навіть поруч з дівчинкою, тільки вони не бачили одне одного. А не бачили тому, що Зірочка, ота мала місячна чарівниця, що висіла в небі, навіть гадки не мала спуститись у діл. А справжня казка починається саме тоді, коли Зірочка опуститься.

Вони, здається, довго йшли, Вовк і та дівчинка, шепотіли кожен своє, бо всі діти, коли граються самі або ж коли їм сумно, шепочуться самі з собою.

Отож Вовк сказав:

–Там стільки зайців, овечок, а я так хочу, гр-р-р, поласувати. Я, може, їх і не чіпатиму, я, може, сяду собі та й дивитимуся, бо для шоколадного вовка задоволення вже дивитися на таке добро. Тоді йому здається, що він - справжній вовк, а який шоколадний вовк не хоче стати справжнім?

Дівчинка ж ішла й шепотіла:

–Зрештою, воно непогано було б, якби на тому Золотому Столі були й ласощі. Бо хоч тато й мама часто приносять їх додому, але там можуть бути не такі ласощі. Там можуть бути цукерки-принци і тістечка-принцеси. Можуть бути торти-зайціі шоколадні вовки (В.Шевчук).

3. Обніми мене руками,

Пригорни мене крильми,

Вкрий цілунками-листками,

У свій сон мене візьми.

Спи спокійно до світання,

Не тривожся, не будись,

Щоб тривало в сні кохання,

Мов на явині колись.

І вчини, щоб з того мління,

Замлівання, сновиття,

Маревіння, сновидіння

Не вернувсь я до життя (Д.Павличко)

10. Виправте помилки у побудові словосполучень.

Дякую Вас, піклуватися за матір, пам’ятка Тарасові Шевченку, виключення з правил, занятий день, сьогоднішня епоха, попадати в скрутне становище, вести себе, суттєве слово, особовий приклад, любе питання, приємний на вираз.

11. Зробіть стилістичний аналіз уривка з оповідання Василя Симоненка «Вино з троянд».

На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не міряв очима з голови до п'ят. В одних у зорі світилося захоплення, в других – неприхована хіть, і треті милувалися нею, як шедевром краси. Коли вона кидала чорні коси на пружні груди і пливла селом з сапкою на плечі, хлопці божеволіли. Приходили боязко до її воріт і натхненно говорили про кохання, а вона тільки слухала і мовчала. Ніхто не насмілювався торкнутися її, мов боявся осквернити дотиком красу. Вона ніким не гордувала і ніколи не ганила, а тільки прохала прощаючись;

— Не ходи до мене більше. Добре?

І в тернових очах було стільки благання, що ніхто не зважувався їй заперечувати. Минало в хлопців оп'яніння від краси, закохувалися вони в звичайних кирпатих і гостроносих дівчат, а Ольга ставала для них приємною згадкою.

Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульгавому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи качали. Вона часто ловила його погляд на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, але він вбачав у тому образливу жалісливість.

Хлопці ставали трактористами і шоферами, йшли в льотчики і моряки, а він і мріяти про це не міг. Він копирсався в колгоспному саду, а вдома розводив квіти. До квітів принадився, відколи померла мати. В його садибі не росла ніяка городина, лише виноград, яблуні, вишні і квіти, квіти. І могила матері з ранньої провесни аж до бабиного літа квітувала, мов клумба.

Він дарував розкішні букети нареченим, і всі були йому вдячні, і всі шанували його, а йому ж хотілося випити хоч краплю кохання.

12. Зазначте риси розмовного стилю в уривку з новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном…».

Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи; "Є – нема, є – нема, є..."

Коли з пошти виходив наш поштар, однорукий дядько Левко, – височенний, худющий, як сама ходорба, із брезентовою поштарською сумою через гостро підняте вгору плече,— Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи знизу в його очі:

• Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

• Нема,— одказував Левко, блукаючи очима поверх золотого Марфиного волосся, що вибилося з-під чорної хустки.

• Не брешіть, дядечку. Є...

• Ну – є! Є... так не тобі, а Софії.

• Дядечку Левку! Дайте, я його хоч у руках подержу...

• Нельзя. Чужі пісьма нікому давати не можна. Заборонено.

— Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору

на дядька Левка – ще синіші.

Левко озирається довкола, немічно зітхає худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми трикутник і простягає Марфі:

• На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

• Ні-ні-ні, дядечку! — аж похлинається від щирості Марфа. – Ось вам хрест святий!

Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу...

— Чорнила слізьми не розмаж,— каже Левко й одвертається: жде.

Марфа, якщо поблизу не видко людей, нескоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:

— Ну от бачите, нічого я йому і не зробила... Тепер несіть Софії. Я ж нічого йому не зробила... Спасибі, дядечку, рідненький... Нате вам осьо, вип'єте за його здоров'я.

Вона дістає з-за пазухи пожмаканого карбованця і вкладає Левкові у долоню.

— Хіба що за його здоров'я,— бурмотить Левко,— а так зроду не взяв би.

І чимчикує в село, наставивши вгору гостре плече з порожньою майже сумою.