5. Категорії природно-заповідних територій та екологічна мережа

У 1992 р. Рада Європи прийняла концепцію Європейської екомережі. В основі її лежить створення єдиної цілісної системи збереження та відтворення природних багатств на всьому європейському континенті та поєднання зусиль на національному та міжнародному рівнях. Побудова екологічної мережі спрямована на збереження цілісного природного каркасу Європи, вона є спробою об’єднати в єдину європейську мережу її найцінніші природні території. Європейська екомережа є головним напрямком реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття [11], затвердженої на конференції міністрів довкілля країн Європи в Софії у 1995 р. У 2005 р. планується завершити її виконання. Європейська екомережа пережбачає [23]:

1. розробку критеріїв для виділення її основних елементів;

2. відбір екосистем, екотопів, видів і ландшафтів європейського значення;

3. визначення конкретних ділянок для збереження, покращення або відновлення екосистем, середовищ існування, видів та їх генетичного різноманіття, а також ландшафтів європейського значення;

4. розробку директив, які забезпечать максимально послідовне та ефективне здійснення заходів щодо створення екомережі.

Згідно європейських підходів щодо елементів екомережі [30, 37, 42] для екомережі України можуть бути запропоновані такі основні елементи:

1. Ядрові (корові) території – місця концентрації цінних та типових ландшафтів, осередків біорізноманіття, насамперед, рідкісних видів. На цих територіях відбуваються природні процеси, які обумовлюють формування екотопів, існування та розвиток популяцій видів, в тому числі рідкісних.

2. Екологічні коридори – ділянки, які з'єднують між собою території із багатим біорізноманіттям, забезпечують можливість міграції тварин та поширення рослин. Із функцією коридору можуть суміщуватись різні види господарської діяльності, тому при їх розробці можливий гнучкий підхід. В регіонах, де має місце розірваність природних екосистем внаслідок значного антропогенного навантаження, коридор може не бути суцільним, являючи собою так звані "опорні камені". Вони можуть в перспективі з'єднуватись ділянками ренатуралізації (відновлення природних екосистем).

3. Буферні зони створюються на тих ділянках мережі, де її необхідно захистити від шкідливих впливів діяльності людини. Необхідність у створенні буферних зон залежить від чутливості екосистем в цілому або окремих популяцій до змін навколишнього середовища. Потрібен гнучкий підхід у суміщенні буферної зони з різними видами землекористування.

4. Природні центри (біоцентри) – найцінніші ділянки корових територій, які мають відносно суворий режим охорони.

5. Ділянки ренатуралізації (відновлення) закладаються в першу чергу в тих місцях, які є ключовими для відновлення цілісності мережі та на територіях з високою потенційною природною цінністю, але нині деградованих.

Національна екологічна мережа будується на двох рівнях – загальнонаціональному та регіональному (обласному). Крім того, в екомережі існуватимуть глобальний, європейський та локальний рівні. Національна екологічна мережа України стане частиною Загальноєвропейської екологічної мережі і буде пов'язана з національними екологічними мережами сусідніх країн. Велику роль в цьому будуть відігравати міждержавні природно-заповідні території.