3.7. Заповідні урочища

Заповідні урочища є дещо особливою категорією в природно-заповідному фонді. Якщо решта категорій виділена за функціональними ознаками, в категорії “заповідне урочище” вимогою є наявність “відокремлених цілісних ландшафтів”, тобто необхідними є територіальна цілісність і природність границь території. Водночас від заказників заповідні урочища у режимному плані відрізняються режимом невтручання – тут заборонена “будь-яка діяльність, що порушує природні процеси … відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників”. Це робить заповідні урочища важливими для комплексного збереження біорізноманіття та вивчення протікання природних процесів. Причому це вивчення може не мати постійного моніторигнового характеру, а проводитись періодично, через певний період часу науковими установами, в тому числі неподалік розташованими заповідниками та національними природними парками.

В Україні заповідні урочища можуть бути лише місцевого значення. Вважається, що на загальнодержавному рівні ці функції виконують природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національних природних парків. Проте, об’єкти цих категорій є установами, для їх створення і функціонування необхідні значні кошти. Тому постає питання про створення нової категорії з режимом невтручання, проте без організації природоохоронних установ на їх базі.

4. Міждержавні природно-заповідні території

У світі в 65 країнах нині існує біля 100 міждержавних природно-заповідних територій. Однак, багато фахівців з охорони природи, діячі МСОП вважають, що можливостей для створення таких територій у світі, в тому числі у Європі (де їх біля 50) набагато більше [43].

Протягом останнього десятиріччя створення міждержавних природно-заповідних територій є важливим аспектом діяльності МСОП. Європейський план дій "Парки для життя", підготований Комісією по національних парках і природно-заповідних територіях, приділяє велику увагу трансграничним природно-заповідним територіям. У Європі їх створення особливо важливе, оскільки тут багато невеликих за площею країн і відповідно – багато кордонів. Останнім часом під егідою МСОП у Європі було організовано кілька міждержавних нарад з цього питання – в 1995 році в міждержавній природоохоронній території "Білі Карпати" на кордоні Чехії та Словаччини, а в 1996 році – на чесько-німецькій трансграничній території "Богемсько-Саксонська Швейцарія". Обговорювалися ці питання і на інших нарадах, наприклад, по проекту "Planta Europa" [38], на ряді зустрічей фахівців України та Росії щодо природних комплексів Брянських та Старогутських лісів.

На цих нарадах обговорювалися як позитивні аспекти створення міждержавних природно-заповідних територій, так і проблеми, що виникають при їх створенні. До позитивних моментів створення таких територій належить те, що зростає загальна площа заповідних територій і, як наслідок, послаблюється острівний ефект. При цьому попадають під охорону більші, а значить більш життєздатні популяції. Створюються умови для міграції тварин. Полегшується проведення реінтродукції тварин, особливо великих хижаків, яким потрібна велика площа. Полегшується контроль за поширенням патогенних і паразитних організмів, за виникненням вогнищ захворювань. Прикордонні території можуть мати спільний банк насіння і розсадник рідкісних видів, які підтримуються людиною. Міжнародне співробітництво в науці дозволяє стандартизувати методи досліджень, спільно використовувати дороге обладнання. В міжнародних природно-заповідних територіях об'єднуються зусилля в боротьбі з пожежами, бракон'єрством, незаконною торгівлею, а також в рятувальних цілях. Великі переваги у цих територій у розвитку туризму, в екологічному вихованні і поширенні інформаційних матеріалів. Можливе проведення спільного навчання персоналу, в тому числі і обмін досвідом, вивчення традицій сусідньої країни. Імідж прикордонних міжнародних територій вищий, їм легше одержати статус біосферного резервату або території світового значення.

До проблем у створенні міжнародних заповідних територій належать відмінності у законодавстві, релігійних і культурних особливостях народів, мовний бар'єр, різне ставлення до елементів природи (наприклад, шкідників, інтродуцентів). Нерідко ситуація ускладнюється нерівним партнерством країн – політичним, фінансовим, професійним, різними правами територій в межах своїх держав. Іноді сторони мають різні цілі – одна, наприклад, прагне до розвитку туризму, а інша – до суворої охорони. Нерідко створенню міждержавних територій перешкоджають міжнародні конфлікти або напружені відносини між країнами.

В Європі в міждержавних територіях нерідко поєднуються з різних сторін території різних категорій. Наприклад, в чесько-німецькій території "Богемсько-Саксонська Швейцарія" з німецької сторони – національний парк, а з чеської тривалий час існувала область охорони ландшафту. Нині та чеській стороні також створено національний парк. В основному, це є об'єкти II і V категорій за класифікацією МСОП (національні і природні парки, області охорони ландшафту). Програма "Парки для життя" рекомендує європейським державам [43]:

1. оцінити можливості для створення міжнародних територій;

2. розглянути можливості створення таких об'єктів на своїй території поруч з вже існуючими у сусідніх країнах;

3. розвивати спільні дії там, де вже існують природоохоронні території, що межують один з одним.

Європейські держави приділяють велику увагу екологічній значущості міждержавних природоохоронних територій. Для збереження біорізноманіття потрібні великі екологічні коридори, якими і будуть у більшості випадків міждержавні природоохоронні території. Великі коридори можна створити, об'єднуючи невеликі острівні території, які існують в прикордонних територіях. Лідер руху МСОП за створення прикордонних природно-заповідних територій Ян Чержовський неодноразово висловлював переконання, що при створенні цих територій не повинні залишатися поза увагою і мікрорезервати площею в десятки гектарів і навіть кілька гектарів.

Наявність двох або кількох межуючих територій в різних державах поблизу їх кордонів – це ще не міждержавний об'єкт. Потрібна кооперація діяльності цих об'єктів. У цьому відношенні повчальним є досвід вищезгаданої міждержавної німецько-чеської території "Богемсько-Саксонська Швейцарія". Сторони, незважаючи на давні історичні корені, що зв'язують цю колись єдину територію, почали активне співробітництво з часу політичних перетворень у Європі – 1990-1991 рр. Проаналізувавши досвід своєї роботи, перші адміністративні особи двох сторін – Вернер Гентшель від Чехії (область охорони ландшафту Лабске Плсковци) і Юрген Штайн від Німеччини (Національний парк Саксонська Швейцарія) прийшли до наступних висновків щодо умов для сумісної роботи [44]:

1. міждержавне співробітництво в галузі прикордонних природно-заповідних територій не повинне організовуватися "згори", а поступово рости "знизу";

2. це співробітництво повинне підтримуватися і розвиватися політичною волею двох держав;

3. це співробітництво можливе у тому випадку, коли сторони прагнуть мати рівні можливості – в категоріях охорони, в площах і у часових відрізках розвитку своїх частин території (нині створені рівні можливості в категоріях охорони);

4. треба володіти спільною мовою, подолання мовного бар'єру дуже важливе для успішної роботи;

5. співробітництво держав у цій галузі повинне мати конкретно поставлені задачі і давати конкретні результати;

6. співробітництво повинне проводитись на професійному рівні з використанням сучасного матеріального і технічного обладнання, можлива взаємодопомога сторін, а також інтернаціональна підтримка;

7. прагнення сторін до розвитку туризму не повинне приводити до відкриття границь заповідних ядер;

8. міждержавні території повинні об'єднувати не тільки природу, але й народи. Тут у всіх аспектах повинне виявлятись прагнення до розвитку людських контактів – не тільки в службовій, але й у всіх інших сферах.

Міждержавні території створені нині навіть в дуже невеликих країнах. Наприклад, в Сербії є кілька таких територій, причому одна з них, на Панонській рівнині (поблизу кордону з Угорщиною) має кластерний характер – тут природні степові екосистеми сильно розорані.

В Росії вже є три міждержавні природно-заповідні території. Одна з найцікавіших і з досвідом функціонування – російсько-фінський заповідник "Дружба". Він був створений на основі угоди між урядами Фінляндії і СРСР у жовтні 1989 року. Він включає з боку Росії Костомукшський заповідник (480 км²), а з боку Фінляндії – декілька менших за площею територій – заповідник Улвінсало (25 км²), територію охорони боліт та три природно-заповідні території інших категорій, загальна площа об'єктів на фінській стороні – біля 220 км². Кожна сторона сама фінансує свої об'єкти. Існує спільна координаційна рада для регламентації наукової роботи і екологічного виховання. У впровадженні нових форм екологічного виховання фінська сторона допомагає російській [44].

Нині МСОП ставить питання про перегляд, розширення і публікацію рекомендацій МСОП по міждержавних територіях у Європі. МСОП вважає важливим, щоб уряди європейських країн прийняли і підтримали концепцію великих природоохоронних коридорів і трансграничного співробітництва країн.

Робота по створенню міждержавних територій в Україні вже розпочата. Перший такий об'єкт створений в Східних Карпатах. Національний природний парк “Ужанський” площею близько 40 тис. га увійшов до складу першої у Центральній Європі трилатеральної міждержавної території – біосферного резервату "Східні Карпати". З польської сторони до нього входить Бещадський національний парк з прилеглими до нього із заходу та півночі ландшафтними парками – Ціснянсько-Ветлінським (46 тис. га) та "Долина Сяну" (35,8 тис. га), із Словацької сторони – область охорони ландшафту "Східні Карпати (69 тис. га) [17, 29].

Створені також Дунайський біосферний резерват в українській частині дельти Дунаю та міждержавний українсько-румунський біосферний резерват. Це – дельтовий природний комплекс із водною, болотною, галофільною рослинністю, окремими лісовими ділянками. Резерват відзначається багатством тваринного світу, особливо орнітофауни то іхтіофауни. Доцільним є створення в перспективі українсько-польського біосферного резервату в Розточчі. Декілька міждержавних територій планується створити на Українському Поліссі. Це – польсько-український біосферний резерват "Західне Полісся", білорусько-український національний парк "Прип'ять-Стохід". Нещодавно створений Деснянсько-Старогутський національний природний парк має стати частиною російсько-українського біосферного резервату "Брянські та Старогутські ліси". На границі лісостепової та степової зон на Харківщині нині створено регіональний ландшафтний парк "Печенізьке поле". Парк може стати українською частиною майбутнього міждержавного національного парку [24]. Необхідним є дослідження територій, прилеглих до кордонів України та Росії в степовій зоні, з метою створення міждержавних природно-заповідних територій. Планується також створення міждержавної українсько-румунської території в Буковинських Карпатах, українська частина цієї території буде знаходитись в межах Чернівецької області.

Нині створення мережі міждержавних природно-заповідних територій України є одним із пріоритетних завдань держави в напрямку розвитку заповідної справи.